Після того як Владімір Путін опублікував від свого імені розлогий текст про «один народ», багато хто хотів почути «нашу відповідь» у виконанні Володимира Зеленського. Є в нас такий спорт з елементами мазохізму – відповідати росіянам. Хоча, як казав інший «вождь пролетаріату», один дурень може поставити стільки дурних запитань, що й тисяча мудреців не зможуть відповісти.
Проте якщо пропустити повз вуха маразм про «один народ, єдине ціле» і пройтися по аргументах, то вони викликають розпач. Розпач від того, що всім цим шлаком у нас так само наповнені підручники, публічні виступи, дискусії в соцмережах. Ними послуговуються і патріотичні політики, і маститі вчені, і так звані пересічні. А це вже реально страшно й сумно. «Керівники сучасної України та їхні зовнішні покровителі вважають за краще про ці факти не згадувати», – побивається Путін. Якби ж це було правдою!
Отже, по пунктах. Для початку – про «стіну, яка виникла в останні роки між Росією та Україною». Хіба не про це говорять з 2014 року? Не розповідають, як було добре, поки Росія підло не напала? До 2013 року жили, мовляв, душа в душу, а потім така несподіванка. Але повернімося до «історії».
Путін пише про найбільшу державу в Східній Європі. Те, що Київська Русь була дуже великою, відомо кожному школяреві, адже мірятися площею – стара традиція на 1/5 частині суші. А також про «вибір православної віри» князем Володимиром. Дарма, що до великого церковного розколу на момент хрещення Києва залишалося понад пів століття. Це, до речі, і наш історичний «канон». Далі ця ниточка про «споконвічне» православ’я і «насадження» католицизму тягнеться аж до Другої світової війни. Ну а якщо «латиняни» – одвічні вороги, то логічно, що є і «православні брати по вірі».
Або про кризу центральної влади в Русі. Хіба не нею досі пояснюють всі невдачі того часу? Мовляв, руські князі були роз’єднані, тому не змогли подолати монголів. А той прикрий факт, що монголів до того часу не міг подолати ніхто від Тихого океану до Адріатичного моря, ніяк не насторожує? Боротьба з кочовиками Великого Степу справді вимагала консолідації ресурсів і влади. Для цього, наприклад, об’єднувалися осілі суспільства і в Китаї, і в Європі (держава Карла Великого, наприклад). Об’єднувалися через загрозу, а не навпаки. Натомість ми досі послуговуємося тезою з російської, а згодом радянської історіографії – що колись була роздробленість і перемогли монголи. А тепер цар / імператор / генсек, тому російська / Червона армія всюди несе світло правди і науки. Це точно те, що ми хочемо взяти з історії?
Або пасаж входження руських земель до складу Великого князівства Литовського. Для Путіна це було іноземним завоюванням. Для українців, які вірять в те, що між князями й козаками були тільки пустка, руїна та ярмо, ця думка є логічною та слушною. Звісно, в нас не було Середньовіччя, бідні ми, нещасні. В нас навіть позаду пам’ятника Бандері у Львові стоять чотири колони, що символізують періоди державності: княжа доба, козаччина, визвольні змагання початку ХХ ст. і сучасна Україна. Нема ВКЛ, самі ж відмовилися.
Хіба українців не вчать, що католицизм – це ополячення? Що «еліта зрадила свою націю»? А «православний народ» потім відповів «визвольною війною» проти польсько-шляхетського панування. Вчать, причому з дитинства. І колективний Путін про це пише. Добре, що хоч про Гайдамаччину в Кремлі чомусь забули.
Пише Путін і про вихідців з України в середовищі еліти Російської імперії та СРСР. Причому це ніяк не означало «зраду власного народу», як у випадку з «окатоличенням». Дивно? Звісно, дивно, але не для нас. У нас ця шизофренія так само в тренді. Ярема Вишневецький «продався», зате Дорошенкові просто не пощастило…
А ще ж є «входження Криму до складу Російської імперії» чи відсталість Галичини в Австро-Угорській імперії (ніби до того Галичина була індустріальним центром).
Можна ще багато перелічувати таких-от «спільних точок зору», але і це не головне. Головне – історія «від Путіна» зовсім позбавлена людей. Усе, як ми любимо: є полководці, вожді, генсеки. Є невідомі солдати і подвиг простого народу. Але за цим усім немає людини. Ну бо там, в РФ, люди жили виключно для побудови єдиної та неділимої. А в нас, якщо вірити історикам, суто заради відродження самостійної та соборної.
А якщо є народи, вожді і безіменні солдати, але немає людей – тоді це не історія. Це політінформація для виховання членів тоталітарного суспільства. У нас, Богу дякувати, суспільство не тоталітарне. Можливо, тому такий «варіант історії» нікому і не цікавий.
Халтура, яка досі замінювала нам історію, має бути переосмислена і перероблена. Взяти старі радянські підручники і в деяких місцях поміняти «плюс» на «мінус» – це не наука і не освіта. Це дійсно якась «антиРосія». А це справді шкідливо і неправильно, як і написав Владімір Путін. Передусім – для нас, бо тримає в ідеологічній орбіті ворога.
P.S. До речі, Путін наприкінці свого тексту згадав і про запуск ринку землі в Україні. Переживає, певно, щоб не розпродали підступним інородцям.
Автор - Назар Кісь.
Оригінальна публікація тут
