Нещодавній спалах насильства в Новій Каледонії (шестеро загиблих та сотні поранених) розпочався після появи законопроекту, схваленого Національною асамблеєю в Парижі, який передбачає надання виборчих прав людям, які проживають на островах 10 і більше років. У разі його прийняття це стане суттєвою зміною в порівнянні з чинним законом і таким, що може маргіналізувати голос корінного населення у місцевій політиці.
Цей страх ґрунтується на тривалій боротьбі острова за незалежність від Парижу. Ситуація набула такої гостроти, що пезидент Франції Еммануель Макрон змушений був поїхати на архіпелаг, щоб «встановити місію миру». Услід за Макроном впродовж наступних тижнів візит до заморських володінь планує і прем'єр-міністр Франції Габріель Атталь. Його речник повідомив, що пріоритетом уряду є повернення порядку і діалогу.
Канаки становлять приблизно 40% із 270 000 мешканців острова, решта – нащадки європейських колонізаторів (яких місцеві жителі називають кальдохами) та нещодавно прибулі з материкової Франції.
Нова Каледонія - це архіпелаг островів біля східного узбережжя Австралії в Тихому океані і є заморським володінням Франції. Загалом територія отримала широкі політичні права як територія Франції, однак рух за повну незалежність відчутно посилився в останні роки. Після угоди 1988 року уряд Франції обмежив виборчі права таким чином, щоб надати більший голос корінним народам і тим, хто має глибокі зв’язки з островом.
Угода також передбачала проведення трьох референдумів про незалежність, які відбулися у 2018, 2020 та 2021 роках. Останній з них бойкотували партії, що виступають за незалежність, а тому явка досягла лише 41%. Тим не менш, усі три референдуми привели до того, що більшість висловилися за збереження їх нинішнього статусу.
До чого тут Азербайджан?
Дивно і несподівано, але виявилося, що суперечки між далекими Вірменією та Азербайджаном мають вплив на останні події в Новій Каледонії.
Франція бере участь у переговорах щодо владнання територіальної суперечки між Вірменією та Азербайджаном з 1990-х років як співголова у Мінській групі ОБСЄ разом із США та Росією. Враховуючи велику вірменську діаспору у Франції та загальні симпатії Парижа до Єревану, Азербайджан послідовно критикував роль Франції в цьому переговорному процесі. Після війни Азербайджану за Нагірний Карабах у 2020 році напруженість між Баку та Парижем значно загострилася.
Відповідаючи на запитання, чи втручається Азербайджан (а також можливо Китай і Росія) у справи Нової Каледонії, міністр внутрішніх справ Франції Жеральд Дарманін констатував, що це «реальність», вказуючи на присутність азербайджанських прапорів на протестах у Новій Каледонії. Далі він сказав: «Я шкодую, що деякі лідери Каледонії, які виступають за незалежність, уклали угоду з Азербайджаном». Міністр наголосив на безперспективності подібної затії.
«Ми повністю відкидаємо безпідставні звинувачення» - заявив речник МЗС Азербайджану, додавши, що спростовує будь-який зв'язок між лідерами боротьби за свободу в Каледонії та Азербайджаном. Проте останнім часом зв’язок між Азербайджаном і певними групами в Каледонії та інших заморських територіях і залежних частинах Франції стає дедалі помітнішим.
Все так, якби не існування однієї дуже цікавої азербайджанської «ініціативи». Виявляється, є така собі Бакинська ініціативна група. Організація, заснована в 2023 році, яка «підтримує народи, які борються проти колоніалізму». Нещодавно ця група організувала відеоконференцію, в якій взяли участь рухи за незалежність у Новій Каледонії, Французькій Полінезії, Французькій Гвіані, Мартиніці, Гваделупі та Корсиці. У спільній заяві, оприлюдненій за підсумками конференції, рішуче засуджено дії Франції та висловлено солідарність з «новокаледонськими друзями».
Не знаю, як вам, але мені у цій риториці чітко відчувається дух епохи пізнього соціалізму, методи архітектора близькосхідних конфліктів Євгєнія Прімакова і взагалі рука нащадків Фелікса Дзержинського.
Тоді як французи вважають підтримку вірмен виправданою перед обличчям триваючих військових загроз з боку Азербайджану, Баку працює над тим, щоб показати Парижу, що його дії на Південному Кавказі можуть мати неприємні наслідки для Франції.
Поки Франція зализує рани від останніх геополітичних невдач у своїх колишніх колоніях африканського Сахелю, Азербайджан працює над тим, щоб для власної політичної вигоди, зберегти тиск на Париж, використовуючи колонізаторське минуле Франції та її теперішнє лицемірство.
