На більшості території України Голокост почався 1941 року. Виняток становлять Червоноград, Белз і околиці – туди єврейська Катастрофа прийшла ще 1939-го. Але саме цьогоріч ми відзначаємо 80 років від початку масового вбивства євреїв України і 35 років атомної катастрофи на Чорнобильській АЕС. От, власне, про Чорнобиль і хочу трохи розповісти.
Містечко Чорнобиль – це унікальний символ трагічного ХХ століття. Колись жваве містечко нині перестало бути місцем нормального життя людей. В Україні є чимало сіл і містечок, які просто зникли – і з мапи, і з місцевості. Є й такі, де повністю замінилося населення, як у згаданих вище Червонограді та Белзі: євреї загинули або (кому пощастило) виїхали, українців депортували під час акції «Вісла», поляків виселели 1951 року, коли передали кам'яновугільний басейн до складу УРСР. У Чорнобилі майже не лишилося постійного населення – крім небагатьох самоселів, у містечку працює кілька сотень службовців адміністрації Зони відчудження. І українці, і євреї залишили землю, на якій мешкали століттями. Це стосується й сусіднього містечка Хабне (воно ж Поліське), відомого з творчості Шолом-Алейхема.
Єврейська історія Чорнобиля фіксується з XVII століття, до цього ж часу належить й інформація про погром, який вчинили козаки на чолі з полковником Іскрицьким у 1691 році. Наприкінці XVIIІ століття в містечку мешкали 696 євреїв. Воно було не лише торговим і ремісничним осередком київського Полісся, але й духовним центром Чорнобильського хасидизму.
Якщо подивитися на події минулого століття, то побачимо неймовірно символічну історію. Погроми в Чорнобилі почалися ще 1905 року: тоді погромники захопили річковий вокзал, били і грабували євреїв, які сходили з кораблів на берег. Під час Визвольних змагань або – в іншій термінології – Громадянської війни, Чорнобильщина була зоною впливу повстанського отамана Ілька Струка. Це був, безперечно, вмілий, безжальний і жорстокий військовик, такий собі поліський пірат, який примудрявся на різних етапах співпрацювати практично з усіма ворожими сторонами, здобувати блискучі перемоги і зазнавати безглуздих поразок, при цьому постійно тероризуючи місцеве єврейське населення і без жодних вагань на ньому паразитуючи. Зрештою, Струк позиціонував себе як борець за волю України. Щоправда, єдину свою нагоду визволити Київ від більшовиків Струкове воїнство проміняло на погром євреїв на Подолі. Останній свій погром, жертвами якого стали 80 євреїв, струківці вчинили восени 1922 року – хоча не зрозуміло, чи був на цей момент серед них сам отаман.
Як ставитися до Струка? Дехто його героїзує, і нічого дивного нема. Дуже зручно героїзувалися і згадані вище пірати, і гайдамаки, і козаки, і середньовічні рицарі, і колонізатори дикого Заходу, і більшовики, і бандерівці, і... Перелік можна продовжувати. Це ж так просто: залишаєш лише шляхетну мету і подвиги, прибираєш численних жертв, а тих, кого прибрати неможливо, оголошуєш або ворогами, або неминучими втратами: на війні як на війні. Щиро кажучи, я здивований, що вітчизняні праворадикали досі не зробили зі Струка своєї леґенди: напевне, заважає галичаноцентричність дискурсу. На мою скромну думку, про таких як Струк треба розповідати всю правду, адже без всебічного (наголошу на цьому слові) аналізу й усвідомлення фігур історичних персонажів неможливо зрозуміти нашу історію і зробити з неї висновки. Зокрема, і висновки про поразку боротьби за українську державність на початку минулого століття. До речі, існує леґенда про те, що один з чорнобильських Ребе після струківських погромів прокляв цю землю, передбачивши, що за сто років на ній ніхто не житиме. Хоча нащадки чорнобильської хасидської династії цю леґенду й заперечують.
Жертвами гітлерівських розстрілів – за доступними мені джерелами – стали близько 400 євреїв містечка. Припускаю, що значна частина євреїв – пам'ятаючи відносно нещодавні погроми – вирішили евакуюватися на схід. Можливо, саме тому єврейське життя в містечку тривало аж до самої аварії, тобто до 1986 року. Точних даних знайти не вдалося, але за наявною наразі інформацією станом на 1970 рік у Чорнобилі мешкали близько 150 єврейських родин. Радянська влада унеможливила публічне релігійне життя євреїв, а тих, хто молився підпільно, затримувала міліція і конфісковувала предмети релігійного культу.
На відміну від багатьох інших містечок, у Чорнобилі (і сусідньому Хабному) нині припинилося не лише єврейське життя, а й суспільне життя взагалі. Залишилися вулички з типовою містечковою забудовою, залишилася синаґоґа, перетворена радянськими безбожниками на військкомат. І тут варто зазначити, що це – унікальний шанс.
Жодна держава Центрально-Східної Європи не може дозволити собі такої розкоші – зробити Музей містечка на території цілого реального містечка. У справжніх історичних декораціях показати той унікальний простір, у якому євреї колись уживалися поряд з українцями, білорусами, росіянами, поляками. Україна може: вся земля і всі будівлі у Чорнобилі належать державі. Тим більше, що слово «Чорнобиль» відоме світу, а київські аеропорти зовсім близько. Сучасний музей, присвячений єврейській історії в Україні, дав би можливість і українцям, і іноземцям по-новому подивитися на непросту історію спільного життя в Україні багатьох етносів, зрозуміти її, зробити висновки, ніколи не повторювати того, що не мало би повторитися.
Чи скористається Україна таким шансом? Хотілося б вірити. Бо наразі нікому непомітний привид єврейського Чорнобиля тихо помирає в тіні атомної електростанції, незважаючи на весь свій культурний та освітній потенціал.
Публікація виходить в рамках проєкту, підтриманого канадською недержавною організацією «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE,англ. Ukrainian Jewish Encounter).
https://ukrainianjewishencounter.org/uk/
Автор - Павло Зуб'юк.
Оригінальна публікація тут
