Путін – другий після Сталіна російський політик, що вирішив на старість років зайнятися історичною наукою. Правда, Сталін на схилку віку зайнявся ще й проблемами мовознавства. Думаю, що в Путіна – це тільки питання часу. Хоча мовному питанню в Україні він і так приділяє неймовірно багато «уваги». Так-от, Путін і на річній прес-конференції, і особливо на неформальній зустрічі глав СНД виступив в ролі російського верховного історика. Цього разу головне вістря інструменталізованої Кремлем історії було повернуто проти Польщі. І тепер треба сподіватися, що російська пропагандистська машина запрацює саме в цьому напрямку. А Україні і країнам Балтії діставатиметься, коли треба буде закріпити «успіх».
Антизахідний похід ображеного захисника Сталіна
За короткий проміжок від виголошення Путіним понад годинної лекції з історії встигли з’явитися ґрунтовні публікації з роз’ясненнями основних маніпулятивних моментів цієї «концепції». Суть, якої полягає в тому, що це не підписання договору між СРСР та нацистською Німеччиною з таємним додатком призвело до розв’язання Другої світової війни, а так звана Мюнхенська змова 1938 року. У такий спосіб Путін намагається вивести з-під удару агресивну зовнішню політику СРСР і перекласти весь тягар провини на Велику Британію, Францію та Італію. Паралельно «підшиваючи» до цього кола Польщу з її ультиматумом до уряду Чехословаччини щодо повернення Заользя. Цим Путін намагається зробити Польщу повноцінним розпалювачем Другої світової війни, а не жертвою радянсько-нацистської змови. Він говорить так, ніби й не було війни проти Фінляндії, участі в розборі Польщі та приєднання Бессарабії.
Але облишмо академічним історикам нюанси міжвоєнної історії. Для нас важливішим є те, що саме спонукало російського президента стати істориком. Варто зазначити, що кожному агресивному кроку сучасної Росії передувала «історична» артпідготовка. Нісенітниці про те, що України ніколи не було, що її придумали то в австрійському генеральному штабі, то граф Потоцький, то висмоктана з пальця історія «Новоросії» – усе це були спроби надати Росії монопольне історичне право ділити і приєднувати. Тобто використовувати історію для прикриття своїх агресивних дій. Але новий «антипольський» похід Путіна пояснюють кількома причинами.
Першою причиною називають незапрошення Путіна польським президентом Дудою на урочистості 1 вересня з приводу початку Другої світової війни. Логіка поляків зрозуміла, як можна запрошувати на подію президента країни, що прославляє Сталіна, який разом з Гітлером у вересні 1939 року розділили між собою Польщу? Відповідно, Путін цей крок сприйняв як особисту образу. Як образу не тільки для себе, але й для Росії.
Другою підставою для «історичних» досліджень Путіна стало прийняття Європейським парламентом резолюції про те, що Радянський Союз є співвідповідальним за вибух Другої світової війни. Особливо зачепило володаря Кремля те, що цю резолюцію підготувала Литва за найбільшого сприяння Польщі. Після цієї резолюції Путін відчув, що з-під ніг його режиму ніби висмикують стілець. Бо відомо, що сучасній Росії нема чим гордитися. Єдине, що лишилося, – це гордощі за те, що Радянський Союз переміг у Другій світовій війні фашизм і нацизм. Причому будь-які «несталінські» інтерпретації відкидаються. От і вирішив Владімір Путін з документами в руках довести західним «патологічним русофобам» свою інтерпретацію подій. Розповісти цим «невдячним паскудам» про свою і Сталіна велич, про те, що ці нащадки паліїв війни мають руки цілувати нащадкам сталінських соколів.
«Сволоч і антисемітська свиня»
Якщо поверхово глянути на ці путінські виверти, то можна навіть засумніватися в адекватності володаря Кремля. Бо ні одна демократична країна світу не повірить у таку маячню, а тим паче не приєднається до цієї путінської коаліції. Те саме, здається, відчуває і сам Путін. І саме тому вдається до надзвичайно вразливих для поляків «аргументів». Не витрачаючи зусиль на переконування країн Заходу в тому, що вони спадкоємці паліїв війни, нацистів і фашистів, Путін оголосив себе головним борцем з антисемітизмом.
Із цього погляду зовсім інакше починають прочитуватися, здавалося б, усім відомі історичні події. Путін не говорить про злочинну змову Сталіна з Гітлером, не згадує про те, що той зробив з Єврейським антифашистським комітетом, про «справу лікарів», про мобілізацію арабського світу проти новоутвореного Ізраїлю. Він робить акцент на визволенні концтабору Аушвіц. При цьому рясно демонструє приклади польського антисемітизму часів уряду пізньої «санації». У такий спосіб Путін намагається формувати сучасний фронт боротьби з польським історичним антисемітизмом. Осуджуючи фактично події далекого минулого, він намагається просувати історичну «правоту» Радянського Союзу та Росії тепер. Завдяки цій маніпуляції намагається знайти собі союзників у новітньому антипольському поході.
Говорячи про польського посла в Берліні Юзефа Ліпського, який на переговорах з німцями тішився, що коли Гітлеру вдасться план виселення всіх євреїв в Африку, то поляки поставлять йому пам’ятник у Варшаві, Путін у пориві праведного гніву вигукує: «Сволоч і антисемітська свиня». Він і бровою не веде, що насправді захищає сталінський варіант перемоги у Другій світовій війні. Натомість пояснює своє раптове «зацікавлення» історією так: «Що мене, чесно кажучи, зачепило, коли ознайомлювався з архівними документами Другої світової війни, я вам чесно скажу, це як обговорювали Гітлер і офіційні представники тієї ж Польщі так зване єврейське питання». І далі знову вибухає праведним гнівом: Вислати у 1938 році в Африку – це ж на вірне вимирання! На загибель!
Так, польський уряд, починаючи з 1938 року і до початку війни, займав ультранаціоналістичну позицію. Особливо брутальною була політика щодо національних меншин. Передусім євреїв і українців. У польському суспільстві був поширений католицький антиюдаїзм, а в політичному житті почав квітнути відвертий антисемітизм. Починаючи від обговорення різних варіантів «вирішення» єврейського питання і до неформального запровадження так званого лавкового гетто в університетах Львова та Вільна. Були серед них і гасла на зразок «Євреї на Мадагаскар», були пропозиції вислати їх в Уганду. Але ці плани стосуються не тільки польського антисемітизму. Не варто забувати і про розгортання сіоністського руху та планів побудови незалежної єврейської держави, як-от у підмандатній Палестині або британському протектораті Уганда.
Так, польські дипломати могли тішитися тому, що Гітлер намагається «поквитатися» з євреями. Напевно, сподівалися також, що це допоможе їм те саме зробити всередині Польщі. Так само вражає сучасна історична політика Польщі, яка зосереджена на тому, щоб представити свою країну ексклюзивною жертвою німецького нацизму та радянського більшовизму. А це не завжди так. Бо як випливає з архівних документів, віднайдених австрійським журналістом Гервіґом Гьоллєром, Польща зайняла просто огидну позицію щодо австрійських євреїв після аншлюсу Австрії в березні 1938 року.
Виявляється, перший секретар генерального консульства Польщі в Москві Блашкєвіч звернувся 24 березня до посольства Німеччини з роз’ясненням, що польські дипломатичні відомства категорично не прийматимуть подання на транзитну візу від єврейських власників старих австрійських паспортів. А інших відправлятимуть у німецьке посольство. І взагалі видаватимуть транзитні візи тільки після того, як німці поставлять в паспорті відповідну позначку.
Позиція польської держави, йдеться в документі, викликана тим, що євреї, отримавши польську транзитну візу, захочуть лишитися в Польщі. А якщо власник німецького паспорта, що виданий на виїзд в СРСР, звернувся за транзитною польською візою, то його також належало відіслати до німців. У нещасних євреїв був один шлях порятунку – це дипломатичні представництва Румунії та Литви. Зрозуміло, що після цього всього польський дипломат просив німецького колегу тримати позицію його країни в суворій таємниці. А приховування подібних фактів тепер дає додаткові аргументи Путіну для формування нового походу проти «нащадків» антисемітів.
Історичні пробоїни і пропагандистські воїни Путіна
Зрозуміло, що пропагандистському воїнству Путіна ще зовсім недавно не потрібно було особливо напружуватися, щоб знаходити щораз нові історичні «набої» проти України і Польщі. Над забезпеченням Росії аргументами працював ледве не цілий Український інститут національної пам’яті. Польща також особливо не пасла задніх і прийняла абсолютно бездарні зміни до закону про польський Інститут національної пам’яті. Правда, під тиском США та Ізраїлю польській владі довелося зняти найбільш одіозні моменти. Але головне – це зараз не втягнутися в перегони з Путіним, коли той захищає політику сталінського режиму, а поляки виправдовуватимуть дії маршалка Ридза-Сміґлого.
Спокуса для польських істориків та політиків буде величезною. Достатньо буде передивитися російські пропагандистські програми за участю Сатановського, Корнілова, Кулікова, щоб заходитися спростовувати їхню маячню. Наприклад, заяви Сатановського про те, що Гітлер не даремно будував концтабори на території Польщі, що євреїв убивали всі: Армія Крайова, Армія Людова і взагалі ледве не все місцеве населення. Про те, що іспанські та італійські антисеміти просто діти в порівнянні зі східними європейцями. Що погроми в Польщі відбувалися на державному рівні.
Потрібно просто не реагувати на заяви цих путінських підбріхувачів, бо їхня мета є очевидною. Вони в один голос заявляють, що тільки Путін порушив цю тему, а отже має стати сучасним лідером боротьби з історичним антисемітизмом. Вони сподіваються, що ця тема вийде на найвищий міждержавний рівень. І Владімір Путін знову задаватиме тон у світовій політиці.
І на завершення. Зрозуміло, що під ударами російської пропаганди тепер опиняться Польща та країни Балтії. Традиційно діставатиметься й Україні. Позиція цих країн може похитнутися тільки через замовчування найскладніших історичних проблем. Наступ розпочався. Апогей заплановано на 22 січня. Саме тоді Путін виголосить свою нову «історичну» промову в Яд Вашем у Єрусалимі.
Автор - Василь Расевич.
Оригінальна публікація тут
