На фоні хвороби диктатора Лукашенка та заяви виконувача обов’язків командира бригади Азов НГУ Богдана Кротевича з позивним «Тавр» активізувались розмови про Білорусь. Зокрема, про загрози від неї та про сценарії розвитку подій всередині країни.
Проте білоруське питання не таке просте, як здається на перший погляд. Дуже просто писати аналітики та публіцистичні тексти (в тому числі цей), але легких рішень тут не буде, особливо для української влади.
Для початку варто зрозуміти, коли за нього братися – зараз чи очікувати завершення війни з Росією. Логічним виглядає спочатку перемогти Росію, а зміни в Білорусі відбудуться самі за принципом доміно. Але це означає плекати надію, не розуміючи, коли завершиться війна та якою на той момент буде Росія.
Також білоруське питання вже давно не є регіональним, а стало частиною геополітичного протистояння Європи й Китаю. Тому сприймати Білорусь і Лукашенка виключно як регіональну проблему не варто.
Українському державному та політичному керівництву слід відповісти на такі питання:
- Яке покарання для білоруської влади планується і чи готова Україна в разі зміни ситуації від цього покарання відмовитись?
- Чи готова Україна йти на компроміс з режимом Лукашенка заради уникнення загрози з території Білорусі?
- Чи готова Україна активно допомагати білоруській опозиції?
- Чи існує в українського політикуму чітка позиція щодо політики Китаю стосовно Білорусі, і як вона вписується у такі ж конструкції Китаю, Європи та США?
- Чи готова Україна брати відповідальність за ситуацію в Білорусі?
- Чи готова Україна допомогти Полку імені Кастуся Калиновського у війні проти режиму Лукашенка чи до силового розв’язання білоруського питання?
Просто відкласти розв'язання проблеми у вигляді «Лукашенка» не вийде. Тому що місцевий режим хоч і не під повним контролем, але під суттєвим впливом Росії. Для якої, з одного боку, потрібний спокій в Білорусі, а з іншого – зміну статусу із союзної на інтегровану державу з усуненням Лукашенка можна буде подати, як «велику перемогу». В разі насильницької смерті Лукашенка тимчасовим керівником країни (фактично безстроковим) може стати Александр Вольфович, якого вважають куратором з боку Кремля.
То що робити з режимом Лукашенка?
Революція.
Можна чекати, коли білоруський народ самостійно скине диктатуру. Це може статися як під час одних з наступних виборів, так і раніше. Але держава Україна має вже зараз визначитися зі своєю позицією щодо Світлани Тихановської та білоруської опозиції.
Наразі її ігнорують, принаймні публічно. Не видно також підтримки білоруському політичному та громадському рухам. Поганий мир від Лукашенка був привабливіший, але він себе вже один раз не виправдав. Де гарантія, що наступного разу війська диктатора не атакують Україну? Зараз чи під час виборів, але якщо Україна хоче впливати на ситуацію в сусідній країні, то має активно включатись.
Якщо немає бажання підтримувати саме Тихановську, то варто тоді говорити про підтримку білорусів, що готові боротись за свої права та чітко відділити їх від «ябатьків». Які сліпо та беззастережно підтримують Лукашенка.
Війна.
Богдан Кротевич в інтерв'ю Radio NV заявив, що нам потрібно зайти на територію Білорусі й прибрати цю ділянку фронту. На його думку, про звільнення теоретично може попросити Тихановська і туди можуть зайти ЗСУ та, можливо, навіть поляки.
Керівник ГУР Кирило Буданов в інтерв’ю заявив, що ми не збираємось атакувати Білорусь, від неї не виходить ніякої загрози і ми не збираємось ставати схожими на Росію.
На мою думку, участь Сил оборони в будь-якій операції на території Білорусі не буде сприйнята нашими партнерами. Проте Україна може надати максимальну підтримку Полку імені Кастуся Калиновського, який значно досвідченіший та ефективніший, ніж силовики Білорусі.
З іншого боку, початок такої війни може створити передумови для швидкої повноцінної окупації Білорусі Росією або просто створить велику зону ще одного військового конфлікту та проблем для нас і ЄС. А швидка перемога можлива тільки в тому випадку, коли політична опозиція буде готова одразу брати владу у свої руки, отримає активну підтримку білорусів і, як мінімум, частина силовиків відмовиться виконувати накази диктатора або перейде на сторону Полку.
Компроміси.
У війні цілком і повністю винна Росія та її керівники. Білорусь не бере в ній прямої участі, але режим Лукашенка максимально сприяв і сприяє росіянам в агресії проти України. За це він би мав понести покарання, проте, судячи з його заяв, він також готовий домовлятися в обмін на зняття санкцій.
Але чи нам це потрібно? Чи потрібно це білорусам? Такі ідеї точно підтримує режим Лукашенка та «ябатьки», і для них компроміс з Україною – це шанс вижити та втриматись при владі. Погодившись на компроміс, ми продовжимо їм життя і підтримаємо диктатуру. Та й українцям буде важко забути, чиї війська та прикордонники розступились для росіян, що вбивали та катували людей на Київщині.
Можливий ще один варіант - коли режим передає владу опозиції, а та гарантує їхню безпеку та відсутність кримінальних переслідувань. Проте тут вже білоруське суспільство може бути проти, особливо після подій 2020 року.
Рішення за Китаєм.
Білорусь зараз під впливом Китаю не менше ніж Росії. Вона потрібна китайській владі так само як Росії, тільки з іншою метою. Для Китаю важливо мати «вікно в Європу». На мою думку, саме позиція Сі Цзіньпіна не дозволяє колективному «путіну» діяти щодо Білорусі більш активно.
Проте тут треба домовлятись не тільки з Китаєм, а й зі США та країнами ЄС, що мають своє ставлення до Лукашенка та китайської політики. Наразі Китаю вигідний Лукашенко. І доки так буде, Сі Цзіньпін буде підтримувати його та не дозволятиме Росії діяти агресивніше. Такий підвішений стан залишить для нас ситуацію стабільною, хоч і не дуже вигідною.
Очікування.
Завершити війну та здобути перемогу над Росією при умові знищення або збереження чинної системи влади – і вже тоді братися за вирішення білоруського питання. А зараз залишати ситуацію такою, як є: особливо не тиснути на режим Лукашенка, не підтримувати (принаймні публічно) Тихановську та її команду. Проте це ризиковано, якщо ми хочемо стати регіональним лідером та впливати на безпекову ситуацію. Залишення ситуації в підвішеному стані може призвести до того, що загроза з території Білорусі буде залишатись.
Потрібно щоб у публічній площині з’явились чіткі та зрозумілі для всіх орієнтири щодо Білорусі, а політика української влади так само стала зрозумілою і чіткою. Контактувати з Лукашенком має не ватний депутат Шевченко, який тепер вважається агентом ГУР, а українські дипломати. Комунікація має бути з одного джерела та з чіткими посилами, а не кожен керівник говорить на своєму рівні, як це було раніше.
Як би нам це не подобалося, але якщо ми хочемо залишити ситуацію принаймні такою, якою вона є, то повинні контактувати з режимом. Хоча б тому, що на території Білорусі діє єдиний пункт пропуску, де кордон можуть перетнути українці, які тікають від окупації через Росію, або були виселені росіянами зі своїх домівок.
Паралельно ми не повинні ігнорувати політичну опозицію до Лукашенка. Дивно виглядає, коли ми співпрацюємо з опозиціонерами, які можуть фізично знищити диктатора (Полком), але не маємо публічних контактів зі законно обраною керівницею країни.
Що є зараз на території Білорусі?
Ситуація з російською військовою присутністю на території Білорусі така:
- Близько 2600-3000 військових. Частина з них – це обслуговуючий персонал на аеродромах.
- Є пара сотень різної техніки.
- Відбувається ротація особового складу. Мобілізовані їдуть на ЛБЗ в окупованій Луганській області, а звідти на відпочинок та доукомплектування приїжджають інші з’єднання.
- Відбулось перекидання між аеродромами російської авіації. Від потенційних ударів Сил оборони сховали літаки.
- Ударних угруповань не сформовано. Загроз атаки немає.
- Білоруські війська продовжують тренування і провели ротацію на кордоні з Україною.
******
Наразі ситуацію можна кваліфікувати як поганий мир. Білорусь не оголосила нам війну, їх підрозділи не беруть прямої участі в агресії проти України. У бойових діях брали участь тільки білоруси-найманці. Проте режим Лукашенка віддав країну як полігон для російських військ, з території Білорусі заходили російські колони, а з повітряного простору обстрілювали Україну. Росія в будь-який момент може змінити ситуацію та знайти аргументи, щоб змусити Лукашенка діяти агресивніше.
У жовтні я писав, що для Путіна існує варіант «великої перемоги», яка потішить всіх росіян, та для якої є всі передумови – це повноцінна та офіційна окупація Білорусі. За пів року нічого не змінились, і цей сценарій виглядає все більш реалістичним. Тому й Україні треба бути більш активною.
Телеграм канал автора – БОЄ
