Народний депутат від політичної сили Петра Порошенка, колишній керівник УІНП Володимир В'ятрович з нагоди Дня перемоги написав дуже дивний текст. У ньому він ніби розділився на дві особистості. Одна – бандерівець, мудрий, сміливий і влучний. Інша – червоноармієць, голова якого заповнена пропагандистськими штампами, але, в принципі, непоганий хлопець. Бандерівець розмовляє чистою сучасною літературною українською, що виглядає досить дивно для тих, хто читав документи ОУН(б). Червоноармієць говорить російською, переданою українським алфавітом. Час від часу вставляє українські слова – так щоб читач зрозумів, що він все-таки етнічний українець, просто зросійщений. У словесному двобої бандерівець (як несподівано) впевнено перемагає червоноармійця – і в голові пана народного депутата настає національне примирення і порозуміння.
Взагалі, дуже легко перемагати в дискусії, яку ведеш сам зі собою. Значно важче дискутувати зі справжніми опонентами, щобільше на історичні питання, а тим паче – в Україні. Надто вже загальноприйнятим є банально звинуватити опонента у зраді, роботі на ФСБ й особисто Путіна, після чого оголосити себе переможцем і на цій ноті дискусію завершити.
А іноді хочеться поставити чимало незручних питань. Відповідати на них явно буде значно важче, ніж на питання червоноармійця, котрий живе в уяві депутата В'ятровича. От, скажімо, прочитав я інтерв'ю з колегою В'ятровича по УІНП Русланом Забілим. У заголовок винесене категоричне твердження: «Степан Бандера і бандерівці ніколи не були ворогами з євреями». Ось як це звучить в самому інтерв'ю.
«Коли ми говоримо про український визвольний рух, зокрема Бандеру, бандерівців, то євреї ніколи не були для них ворогами і це однозначно та точно. На відміну від росіян і поляків. Чому? За однієї дуже простої причини, тому, що євреї ніколи не претендували на творення своєї власної держави на території України на противагу росіянам та полякам. Ось і все. Вони не були ворогами.
Але. В програмних деяких документах ОУН, особливо 1939-41 роки йшлося про те, що ворогами вважаються жиди, поляки й в тому числі й українці, які співпрацюють з імперською владою. Але ці такі тонкі питання завжди використовуються кому як заманеться, навіть без аналізу, без контексту і заглиблення в проблему».
Тут у мене трохи відвисає щелепа, але ненадовго – бо щось подібне чув уже не раз. Беру цілком відкрите джерело – збірку документів «ОУН в 1941 році», серед упорядників якої є відомі історики Іван Патриляк та Володимир Сергійчук. Читаю на сторінці 103:
«Меншинева політика.
16. Національні меншини поділяються на:
а) приязні нам, себто членів досі поневолених народів;
б) ворожі нам, москалі, поляки, жиди.
а) Мають однакові права з українцями, уможливлюємо їм поворот в їхню батьківщину.
б) Винищування в боротьбі, зокрема тих, що боронитимуть режиму: переселювання в їх землі, винищувати головно інтелігенцію, якої не вільно допускати до ніяких урядів, і взагалі унеможливлюємо продукування інтелігенції, себто доступ до шкіл і т.д. Наприклад, так званих польських селян треба асимілювати, усвідомлюючи з місця їм, тим більше в цей гарячий, повний фанатизму час, що вони українці, тільки латинського обряду, насильно асимільовані. Проводирів нищити. Жидів ізолювати, поусувати з урядів, щоб уникнути саботажу, тим більше москалів і поляків. Коли б була непоборна потреба оставити, приміром, в господарськім апараті жида, поставити йому нашого міліціянта над головою і ліквідувати за найменші провини.
Керівники поодиноких галузей життя можуть бути лише українці, а не чужинці – вороги. Асиміляція жидів виключається».
Документ називається «Вказівки на перші дні організації державного життя з Інструкцій Революційного Проводу ОУН (Степана Бандери) для організаційного активу в Україні на період війни». Перечитую ще раз. Шукаю «ворогами вважаються жиди, поляки й в тому числі й українці, які співпрацюють з імперською владою» – нема! Є «Жидів ізолювати, поусувати з урядів» (тут «уряд» – це калька з польського urząd, тобто йдеться про установи, а не уряд держави), є «ліквідувати за найменші провини», а от жодного розподілу на «жидів, що співпрацюють» і «жидів, що не співпрацюють» – нема! Є «Винищування в боротьбі, зокрема тих, що боронитимуть режиму» – звертаю увагу на «зокрема тих», а не «винятково тих». Жодної пільги для «жидів, що не боронитимуть режиму» не передбачено.
Читаю далі. Сторінка 150. «По заведенні ладу й порядку в місті, по переведенні чистки між енкаведистами, москалями, жидами й іншими можна приступити до організування правильного життя в місті». Тут привертає увагу перелік: бути енкаведистом – така сама, через кому, провина, як бути «москалем» чи «жидом». І жодного слова про «чистку між українцями». А як же «ворогами вважаються жиди, поляки й в тому числі й українці, які співпрацюють з імперською владою»?
Сторінка 247. Звернення ОУН (Степана Бандери) до українського селянства. «УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО! Настав час розплати з голодом, холодом і кривдами, заподіяними Вам безглуздим колгоспним ладом і більшовицько-жидівською диктатурою. (...) Позики, податки з колгоспу, податки з Вашого нещасного господарства, м'ясозаготівля, заготівля молока, яєць – все несли Ви жидам, а діти ваші майже ніколи не бачили цього». Щось не помітно тут «в тому числі українців, які співпрацюють з імперською владою», чи не так? Трошки вище, починаючи зі сторінки 172 – пропагандистські пісні бандерівської ОУН з «веселими» зворотами типу «вже комуна й жидова – рострощені». Звертаю увагу на сполучник «й». «Жидова» тут на одному рівні з «комуною».
І це я просто прочитав деякі (не всі) документи з однієї збірки! А є ж ще знамените: «Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московсько-більшовицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва це головний ворог» – з того-таки 1941 року. Є також: «Стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства». А ще: «Незважаючи на негативне ставлення до жидів як знаряддя московсько-большевицького імперіалізму, вважаємо за недоцільне в сучасний момент брати участь у протижидівській акції, щоб не стати знаряддям у чужих руках і не відвернути уваги мас від головних ворогів» – квітень 1942 року.
Є й численні пропагандистські листівки, видані ОУН(б), в яких містяться антиєврейські заклики. Зрештою, з документів відомо, що бандерівці добре знали, що саме відбувалося з євреями Європи. Важко було не знати, враховуючи, що керівництво ОУН(б) і ОУН(м) у Кракові мешкало і працювало у відібраних у євреїв квартирах, а пропагандистські матеріали видавали у друкарні, відібраній у єврейської газети Nowy dziennik.
Питань виникає багато. Дуже багато. Але найголовніше, напевно, одне: чи варто називати істориком особу, яка просто заплющує очі на загальновідомі факти та давно опубліковані і цілком верифіковані документи? Чи не краще назвати його гордим іменем «пропагандист»? Напевне, було б цікаво поспілкуватися на цю тему і з паном В'ятровичем, і з паном Забілим. Але їм, напевне, не захочеться: дискусії уявних червоноармійців з уявними бандерівцями відбирають забагато часу.
Щороку в Україні виникають бурхливі суперечки з нагоди Дня перемоги над нацизмом. 9 травня чи 8-го? Велика Вітчизняна чи Друга світова? Наша чи не наша? Перемогли чи не зовсім? Герої чи навпаки? Але який сенс мають ці питання, якщо більшість з тих, хто про це говорить, насправді не має на меті зрозуміти, що відбулося, і зробити з цього висновки – а лише перекрутити історію відповідно до своїх потреб. Причому нав'язати свою думку всьому суспільству в часі Інтернету все одно не вдасться – йдеться тільки про цементування більших чи менших ідеологічних «бульбашок», у кожній з яких оспівують свою історичну напівправду. От тільки гасло «Ніколи знову» в таких умовах – на превеликий жаль – перетворюється на гіркий сарказм.
Автор - Павло Зуб'юк.
Оригінальна публікація тут
