Бюро спадщини продовжує цикл публікацій про історичні райони Львова, де ми спробуємо розкрити цінність цих просторів для розвитку міста, показати мешканцям та бізнесу можливості інтегрування культурної спадщини у їх побутове життя та розповісти про правильне поводження та важливість її збереження.
Сьогодні, коли говорять про «Кайзервальд», то мова найчастіше йде про територію Шевченківського гаю і парку Знесіння – велику зелену територію, де багато дерев і яку логічно називати «цісарським лісом». Хоча спочатку назва «Кайзервальд» стосувалася лише відносно невеликої ділянки вище вулиці Піскової.
Власне про цю ділянку йдеться, коли розповідають про австрійського імператора Йосифа ІІ і його візит сюди у 1780 році. Тут він нібито гуляв, насолоджувався тишею і навіть полював на лисиць. Після цих відвідин місцевість Льоншанівка почала називатися Кайзервальдом (нім. Kaiserwald), що дослівно означає Цісарський, або ж Королівський ліс.
Ця назва прижилась та існує досі, на відміну від іншого топоніма австрійських часів – гори Франца Йосифа. Так Рада міста Львова перейменувала колись Високий замок – з нагоди того, що туди прибув цісар. Всі візити Франца Йосифа до Львова детально описані (на відміну від приїзду Йосифа ІІ за сто років до того), тому уявити собі австрійського імператора під час прогулянки лісом складно – натовп зі свити, охорони, чиновників та аристократів, які його зазвичай супроводжували, навряд чи вмістився б на схилах Кайзервальду. Ймовірно, мова може йти про короткий візит-інспекцію, який з роками перетворився в «народному фольклорі» на полювання.
Цісар Франц Йосиф в другій половині ХІХ століття теж декілька разів відвідував Кайзервальд, а точніше Стрільницю на сучасній вулиці Лисенка. Тут розміщувалося Стрілецьке товариство – тоді це був впливовий клуб для представників львівської еліти. Франц Йосиф виголошував тости та навіть стріляв із рушниці у відкритому тирі, де одноголосно був визнаний найкращим стрільцем. Його мішень згодом зберігалася як реліквія та демонструвалася при наступних візитах. Як і ручка з золотим пером, якою він розписувався в книзі відвідувачів (детально про візити Франца Йосифа тут). Але це важко назвати прогулянкою чи відпочинком. Бо скидалося радше на великий театр, де імператор і його свита грали свої ролі, а місцеві піддані – свої. Можна припустити, що історія про прогулянки й полювання кайзера Йосифа ІІ схожа на «змагання зі стрільби», в яких «перемагав» Франц Йосиф. Зрештою, за Кайзервальдом закріпилася його назва, при чому, зважаючи на неодноразову присутність тут австрійських кайзерів – небезпідставно.
Знесіння вважається ледь не найдавніше освоєною та заселеною частиною Львова, про історичні пам’ятки чи природні об’єкти написано чимало текстів, нас же цікавить Кайзервальд як частина міста. Принаймні від тих часів, коли територія біля костелу святого Войхеца перестала бути цвинтарем для дітей, померлих від холери, тобто вже не вважалася далекою околицею Львова.
Як не дивно, функції Кайзервальду залишаються незмінними протягом останніх двох сотень років. І це не лише місце для прогулянок відносно недалеко від середмістя, чи елітне житло біля зеленої зони.
Перш за все мова йде про згадану вище Стрільницю, яка зараз має всі шанси повернути собі первісну роль – місце для вправляння зі стрільби для львівських міщан. Саме це відбудеться, якщо проект «відновлення історичного тиру» буде реалізований. А якщо згадати, що Знесіння було місцем для тренувань польського та українського «Соколів» і Пласту, що це місце пов’язане з історією Українських Січових Стрільців у Львові – то це не просто відновлення історичної спадщини – це адаптація до сучасності в найкращому виконанні.
По-друге, Кайзервальд був територією для розваг та спорту. Біля Високого замку діяв Лунапарк, але він не пережив Першої світової війни. Вже під час російської окупації Львова його дерев’яну огорожу почали розбирати на дрова, а потім на дрова пішли й букові ліси самого Знесіння.
Логічно, що схили Кайзервальду використовувалися і для зимових видів спорту. На початку ХХ століття тут проходили змагання санкарів, а в міжвоєнний час побудували лижний трамплін, на місці якого зараз розташований спуск «Динамо».
По-третє, околиці Кайзервальду використовувалися для лікування та оздоровлення. Водолікувальний заклад «Кісєлька» діяв на базі броварні, звідки наповнювалися гарячою водою – побічним продуктом варіння пива, відкриті басейни. Зараз це територія фармацевтичного заводу на вулиці Опришківській, відповідно водолікування припинилося. Натомість сучасний Охматдит діє – він розташований в приміщенні санаторію для лікування від туберкульозу, збудованого в міжвоєнний період, «за Польщі».
Натомість сучасний Охматдит діє – він розташований в приміщенні санаторію для лікування від туберкульозу, збудованого в міжвоєнний період, «за Польщі».
І по-четверте, важливим та найочевиднішим завданням Кайзервальду є залишатися лісом – зеленою зоною посеред міста. Це стало зрозуміло після Першої світової війни, коли дерева вирізали на опалення, і величезні території перетворилися на пустирі. Сучасного вигляду Знесіння почало набувати в 50-тих роках ХХ століття, уже за радянської влади, коли замість вирізаних на дрова буків, а також на місці піщаного кар’єру, висадили нові дерева, щоб зупинити ерозію ґрунтів.
Очевидно, Кайзервальд, як і кожна місцина, є неоднорідним. Його функції та вигляд сильно залежить від умов та сусідства. Територія, розташована ближче до промислового Підзамча – це лікеро-горілчаний завод, що діє з 1931 року, та інша промисловість. Ця промисловість потрохи поступається місцем розвагам та відпочинку, і має немалі шанси повторити долю закритого піщаного кар’єру, який свого часу знищив первозданний рельєф Знесіння. Тобто поступитися місцем рекреації.
Та частина, яка межує з колишнім селом – це унікальні пам’ятки історії і природи на кшталт гори Баба-Род, церкви Вознесіння чи цвинтаря, де поруч лежать останки русофілів – жертв Талергофу, та Українських Січових Стрільців. Ця місцина потребує особливої охорони і дбайливого ставлення до історичної спадщини.
Власне зелена зона зараз використовується як великий парк-заповідник, а також тут працює Домівка врятованих тварин (недалеко від колишнього лунапарку) та Музей народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького (Шевченківський гай). Навіть зараз можна зустріти твердження, що, мовляв, створені за радянської влади лижний спуск «Динамо», чи «Шевченківський гай», чи якісь підприємства переживають не найкращі часи в період незалежності України. По-перше, це банальна брехня, бо все перелічене за радянської влади було не створене, а конфісковане у власників та перейменоване. По-друге, питанням є і те, наскільки зараз «не найкращі часи» – в порівнянні з чим? З масовою вирубкою дерев на дрова, чи з діяльністю піщаного кар’єру? Так чи інакше, розташування та ландшафт Кайзервальду роблять його ідеальним місцем для відпочинку, спорту та рекреації. Питання в тому, як адаптувати цю територію до сучасної ситуації.
В публікації використані матеріали Фотографії старого Львова, Центру міської історії.
Оригінальна стаття тут
