Перейменування Червонограда на Шептицький, м’яко кажучи, здивувало. Не те щоб від парламентарів очікували якоїсь надприродної вдумливості чи глибини аналізу ситуації, але щоб настільки…
В принципі, називати міста іменами людей – практика не нова. Александр Македонський набудував Александрій, король Данило заснував Львів і назвав на честь сина, є Вашингтон, є Алчевськ і багато інших «іменних міст».
Але «називати» і «перейменовувати» - це таки різні речі. Можна заперечити, що перейменування - теж поширена практика. Теоретично, так. Коли йдеться про маркування простору, воно просто необхідне. Знову ж таки, слід розрізняти випадки, коли Данціг стає Гданськом, а коли Кенігсберг – Калінінградом. В нашому випадку вийшов якраз цей другий варіант.
Пікантність ситуації в тому, що ця прекрасна ініціатива проходить в рамках декомунізації. Тобто ми настільки інтенсивно боремося зі шрамами радянської епохи, що вирізаємо їх тими самим більшовицькими ножами. Дуже цікаво.
Хотілося б все таки почути, якою логікою керуються ті, хто приймає подібні рішення. Куди йдемо? «Яку Україну я повинен вам побудувати», як питав колись прем’єр-міністр Кучма інших червоних директорів.
Бо якщо село Червоне знову стало Ляцьким, то не можна сказати, що серед депутатів панують якісь серйозні антипольські настрої. Значить, версія про те, що Кристинопіль не пасує, бо по-польськи, трохи кульгає.
Нема можливості опертися і на якийсь прецедент, бо якщо Станиславів не вибрали замість Івано-Франківська, то з іншого боку - Жовква не залишилась Нестеровом? Про Тернопіль ніби просто забули, і за це спасибі.
З іншого боку, може, над Ляцьким просто пожартували, уявивши, як весело буде дописувати букву «б» до його назви. А в усіх інших випадках просувається строга українізація.
Дивні шляхи декомунізації, дуже дивні.
Якщо зліпити до купи всі приклади перейменувань, то виходить приблизно таке: пострадянський (не декомунізований) державний апарат, опираючись на здобутки пострадянської (не декомунізованої) історичної науки проводить декомунізацію в кращих традиціях радянської влади. Про щось там спитали «низи», потім навіть не спробували підшаманити це опитування під потрібний результат, а вкінці все вирішили «наверху».
І вийшло як завжди. Перейменували – бо могли. А чому Шептицький? – а ви щось маєте проти Шептицького? Так і живемо.
P.S.: Червоноградський район, підозрюю, так і не перейменують. Буде як Дніпропетровська область. Або як Ленінградська область і Санкт-Петербург. Ріжуть всі ментальні зв’язки з окупантом, аж руки горять…
