Адміністрація Байдена вибиває основні аргументи у Дональда Трампа. Точніше кажучи, вона перебирає собі усе найкраще, що було в програмі та намірах республіканців. І робить це, не зважаючи на свою донедавна генеральну політичну лінію. Склалося так, що демократи міняються ролями з республіканцями. Демократи, які за часів правління Барака Обами відзначалися радше закриванням очей на назріваючу загрозу з боку Росії, Ірану та Китаю – перетворюються на запеклих яструбів війни. А республіканські яструби часів Джона Маккейна, обирають роль домашньої птиці. Щоб не програти на наступних президентських виборах, республіканці змушені вдатися до неймовірної радикалізації своєї риторики. І, на жаль, така радикалізація можлива лише в плані критики адміністрації Джо Байдена за її «марнотратство» на користь України.
Відразу обмовлюся, що для Республіканської партії – це лише вдалий маневр у передвиборчому змаганні за голоси виборців. А тому різного роду заяви кандидатів в президенти, таких як Рон Десантіс, аж ніяк не означають, що в разі перемоги, США дійсно припинять допомогу Україні. Оскільки це означало б поразку Америки перед Росією, а особливо Китаєм. Цього американські ні демократи, ні тим більше республіканці собі аж ніяк не бажають.
Правда, якщо не брати до уваги непередбачуваної та епатажної групи Трампа в Республіканській партії. І справа не тільки в епатажності особисто Трампа. Факт, що Трамп свого часу вже скористався цим інструментарієм. Він нещадно і небезпідставно критикував Євросоюз за політику подвійних стандартів. За те, що «виїжджають» за рахунок американців, особливо не витрачаючись на власні безпеку і оборону. І за те, що не припиняли торгувати зі своєю найбільш потенційною загрозою – Росією. Критикував за те, що ніхто окрім Штатів не веде політики стримування Китаю. Що країни Євросоюзу, такі як Німеччина, потужною торгівлею з Китаєм зміцнюють його економіку та послаблюють силу американських санкцій. Що в цьому питанні тільки солідарні дії усіх гравців можуть дати бажаний результат.
На особливу увагу заслуговує зміна політики американських демократів щодо ролі Ізраїлю на Близькому Сході. Якщо політика часів президента Барака Обами в цьому регіоні була просто провальною, то, здається, Джо Байден виявився спроможним врахувати цей негативний момент. Про що свідчить свіжий візит глави Пентагону Ллойда Остіна до Ізраїлю із запевненнями, що дві країни будуть разом протистояти можливій агресії Ірану. Що Америка ніколи не допустить отримання Іраном ядерної зброї. В перекладі з дипломатичної мови це може означати, що США не будуть стримувати удари Ізраїлю по іранських ядерних обʼєктах. В порівнянні з символічним перенесенням Трампом американського посольства з Тель-Авіва в Єрусалим, це є реальною підтримкою Ізраїлю на Близькому Сході.
Так от, адміністрація Байдена, врахувавши попередні помилки демократів, вирішила діяти на випередження. Вона практично не залишила шансів для повторної експлуатації цих тез республіканцями і особливо Трампом. Їй вдалося активізувати донедавна пасивних європейських спостерігачів, щоб ті не тільки не торгували з Росією і Китаєм, але й бралися на рівних протидіяти наступу Росії-Ірану-Китаю на західний демократичний світ. Вдається нарешті долучити Європу до новітньої коаліції держав, щоб зупинити та ізолювати наступ вже чітко окресленої «Осі зла» - згаданих Росії, Ірану та Китаю.
Для того, щоб оцінити серйозні переміни в тактиці і стратегії американських демократів, потрібно вдатися до короткої історичної ретроспективи. Донедавна різниця у підходах демократів та республіканців щодо важливих міжнародних проблем істотно різнилася. Світ добре памʼятає спробу «перезавантаження» відносин з Росією імені Барака Обами та Гіларі Клінтон. І до яких негативних наслідків це привело. «Демократичний» Барак Обама проголосив головною зоною боротьби з міжнародним тероризмом Афганістан і Пакистан. Вгатив у Афганістан намарно колосальні ресурси, щоб згодом Америка звідти ганебно втекла. Оголосив про виведення американських військ з Іраку та «засудив насильство» на Близькому Сході. Що привело до неймовірного напруження у відносинах між США та Ізраїлем. Та до певної міри розвʼязало руки Іранові та ісламістським силам та рухам в регіоні.
Зрештою, Барак Обама, виступаючи на військовій базі в штаті Нью Джерсі в грудні 2014 року заявив, що «час великих операцій американської армії за кордоном минув». Що було першою ознакою американського ізоляціонізму «по-обамівськи». Тобто «згортання» американської присутності у світі було все-таки прерогативою політики демократів ще задовго до Трампа.
Так само не можна забути «меланхолійну» відстороненість президента Обами від російської агресії в Україну 2014 року. Як справжній демократ, Обама виступив за суверенітет і територіальну цілісність України та політичне розвʼязання «української проблеми». Президент Обама запропонував ввести економічні санкції проти Росії, але водночас заявив, що не може бути й мови про збройне протистояння Вашингтона і Москви. І що війська НАТО не будуть захищати Україну, щоб не спровокувати великої війни. Обіцяв також збройну допомогу Україні, до чого на практиці так і не дійшло. Подібна політика кабінету Барака Обами тільки розпалила апетити Путіна. І він вже й не думав зупинятися на досягнутому. Європа набубнявіла війною.
Пригадаймо, все те саме майже дослівно повторював президент Байден після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З тією різницею, що збройна допомога Україні почала інтенсивно надходити за кілька місяців до початку вторгнення. Але й та - тільки оборонного плану. Українці знову почули від американського президента, що Америка не буде воювати за Україну. Що НАТО виступить на захист тільки країн-учасниць Альянсу. Про економічні санкції проти Росії. Тобто представив традиційний перелік поглядів на проблему від Демократичної партії.
Проте сучасна війна вже змінила світ. Адміністрація президента-демократа Джо Байдена кардинально змінила свою програму стосовно війни, Росії та Китаю. Що допоможе їй перемогти і зайнятись облаштуванням нової системи міжнародної безпеки. Чудові шанси могли бути й в Республіканської партії, якби Дональд Трамп не взяв її у свої заручники. Бо насправді, всі новітні зміни в американській політиці - з арсеналу республіканців. Просто політичний світ так давно не мінявся, що традиційні партії втратили своє класичне звучання. Настав час для великих змін і перегрупувань. І, можливо, невдовзі праве крило демократів обʼєднається з лібералами із Республіканської партії. Але це вже зі сфери політичних фантазій.
Одне зрозуміло - це міжнародна історія, яка є відлунням внутрішньої американської політичної боротьби. А критика за «марнотратство» в Україні залишається чи не єдиною передвиборною «фішкою» для республіканців. Проте, якщо будь-хто з них (окрім Трампа) опиниться в президентському кріслі, то у ньому знову проснеться яструб, який захоче добити двоголового мутанта.
PS. В наступних статтях циклу мова піде про «європейську війну», новітню антикитайську коаліцію та причини живучості прихильників Путіна у світі.
