Оригінальна публікація https://zaxid.net/zbochennya_politiki_n1544508
Автор - Станіслав Безушко
Війна ніколи не була причиною для українських політиків змінити своє ставлення до держави й поміняти акценти в роботі з виборцями. Війна стала тільки ще однією темою для маніпуляцій на шляху до влади і знищення опонентів.
Чергове, але вже велике, вторгнення Росії в Україну на якийсь час змусило українських політиків замовкнути і навіть зникнути з інформаційного поля. 24 лютого Росія провела урок, який засвоїло суспільство й почало стрімко змінюватись. Проте більшість політиків і партій вкотре показали, що вони відірвані від реального стану справ у країні. Пересидівши перший місяць, вони продовжили свою звичну справу дискредитувати країну, армію, суспільство, демонструвати ще більшу деградацію політики та торпедувати реформи.
Перші рішення парламенту після чергового вторгнення Росії були зрозумілі, добре продумані і якісно виписані. Вони явно готувались заздалегідь. Проте з кожним наступним засіданням до народних обранців виникає дедалі більше питань. Ми не бачимо їхньої роботи вже понад 100 днів. Не ведеться обговорення пропонованих законів. Зрозуміло, що в країні війна, але ж активні бойові дії не ведуться на всій території країни і вже можна повертатись до більш звичної роботи.
З іншого боку, нічого не заважає партіям і політикам працювати у Львові, Івано-Франківську, Луцьку чи Ужгороді над законами, проводити обговорення й дискусії та готувати якісні рішення. Але…
ТРО ресторанів і готелів
Кіра Рудик, напевно, стала символом недолугості української політики і частини депутатів. Її фото з автоматом і часто беззмістовні, а інколи оманливі коментарі для іноземних ЗМІ показують справжню суть української політики – максимальний піар на чужій роботі. Ще одна група депутатів показала, що піар на крові та людському горі може переписати визначення поняття «цинізм» (тут символом може бути депутат Юрченко). Статус героя війни за оборону дуже-дуже глибокого тилу можна вручити київському мітболу Тищенку. Він може очолити роту депутатів і політиків, які героїчно захищають Україну з третього місяця чергового російського вторгнення, їздять на фотосесії, придумують собі голосні позивні й отримують нагороди «за допомогу» незрозуміло від кого і за що.
Дискредитація армії
Заяви Бутусова і Соколової, що нібито командування Сил оборони в Сєвєродонецьку здійснює депутатка Безугла – це демонстрація справжніх цінностей і ставлення до армії від нібито патріотичної партії. До Безуглої можна ставитись по-різному, вона – дуже специфічна, і навіть її колеги інколи не розуміють що і для чого вона робить. Суто з юридичного погляду вона як заступниця голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки має право здійснювати контроль за діяльністю армії. Цілком імовірно вона навіть має доступ до державної таємниці, тому може слухати наради і знати про команди, які віддають військові.
Але вважати, що вона – «комісар», якого прислали спостерігати за діями військових, чи що саме вона керує операцією – це дискредитація військових. Бажання показати, що ні Головнокомандувач Валерій Залужний, ні командувач Операцією об’єднаних сил, ні командир на місці нічого не варті і підпорядковуються тільки політикам і політичним цілям. Але саме це і відрізняє нас від росіян.
Російська армія діє задля досягнення політичних цілей, і саме політична мотивація визначає, які завдання ставлять командири. Українська армія керується військовою доцільністю, політика відсутня в діях командирів.
От, наприклад, російські війська штурмують Сєвєродонецьк. З військової точки зору – це ідіотизм. Його треба було спершу оточити, заблокувати, вибудувати два кільця оточення і тільки тоді штурмувати. Проте для російського керівництва таке зволікання важко було б пояснити росіянам і «продати» в інформаційному полі. А ось штурм міста і його подальше захоплення дуже добре «продається». Цим і скористались українські Сили оборони. Щодо дій наших командирів, то немає жодного міста чи села, яке б тримали чи відбивали через політичну доцільність та з думкою: а що сьогодні скажуть у новинах?
Бажання запхати політику в бойові дії принижує Сили оборони, допомагає росіянам в інформаційній боротьбі і дискредитації командирів як таких, що не можуть самі ухвалити рішення. Також це може свідчити, що саме так було на попередніх етапах війни, коли були інші керівники й армія виконувала політичні забаганки, а не керувалася військовою доцільністю.
Знищення реформ
Адміністративна реформа, створення ринку землі стали рушійними силами для країни. Перша зробили сильнішими громади. Дала їм гроші, можливості, відповідальність. Результати ми вже могли оцінити не тільки економічними успіхами, а й військовими. Великі й малі громади виступили проти росіян, показали силу місцевого самоврядування, тільки кілька керівників громад перейшли на бік окупантів, але не самі громади (на відміну від 2014 року), вони чинять опір, навіть потрапивши під окупацію. Також громади прихистили сотні тисяч переселенців, забезпечили всім необхідним і роблять це далі. Ніхто не чекав на рішення Верховної Ради чи Кабміну, а почали працювати, бо могли і знали, що треба.
Відкриття ринку землі дозволило заробляти не тільки людям, а й громадам. Ця стаття доходу при падінні ВВП на 35% стала суттєвою для місцевих бюджетів та людей. Ніхто не продав землю китайцям і не вивозив її закордон. А сільське господарство стало одним зі стовпів економіки та залучення валюти в українську господарку.
Проте саме ці дві реформи зараз під ризиком знищення. Конституційний Суд перевів розгляд скарг від народних депутатів у письмову форму (фактично закритий режим), і ніхто не зможе прийти й довести, що реформи важливі і потрібні. Враховуючи антидержавницькі рішення КСУ в попередні роки, можна очікувати на неприємні несподіванки.
Проте тут вина передусім партій і депутатів, які свої популістські та політичні інтереси ставлять вище за державні. І навіть в час, коли обидві реформи показали свою ефективність і потрібність державі, вони не відмовляються від своїх кроків та не відкликають своїх подань, ні ОПЗЖ (що не дивно), ні «Батьківщина», ні «За майбутнє». Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» «звернення до Суду безвідносно до його форми може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта звернення, який його подав до Суду, в будь-який час після відкриття конституційного провадження, але до переходу Суду в закриту частину пленарного засідання для ухвалення рішення чи надання висновку». Але цього ніхто не зробив, навпаки – почали розказувати, що нарешті «таке важливе питання зрушилось з мертвої точки».
Відсутність бачення розвитку країни
Скільки рішень, концепцій чи обговорень відновлення та розвитку країни ви бачили? Фрази «ми всього не знаємо», «треба дочекатись перемоги» – це не більше ніж відмовки. Чому експертне середовище, активісти, бізнес уже ведуть обговорення, працюють над документами, а політики й партії ні?
Партії й політики у своїй більшості говорять далі про те, що «“Дія” – це не захищений ресурс», що «армія колись краще реформувалась», що «треба думати про відновлення», або взагалі мовчать. І нарікати, що немає доступу до загально національних каналів – це тільки відмовка. Бо можна спокійно через соцмережі просувати свої меседжі для мільйонів людей.
Відповідь дуже проста – політики й далі тримають українців за дурнів. Вважають, що після перемоги все повернеться до стану справ 23 лютого. Але цього не буде. Хоча б тому, що територіально Україна відновиться у своїх кордонах станом на 1991 рік.
****
Варто зазначити, що є депутати, які розуміють свою роль і виконують покладені на них функції. Є політики, що працюють над планами відбудови і розвитку країни без піару і фотозвітів. У нас багато тих, хто адекватно сприймає ситуацію і робить все від них залежне для перемоги. Проте це не тільки частинка наших депутатів та політиків, яких наразі недостатньо для зміни політичної системи та підходів.
Є десятки обранців, які якісно виконують не тільки покладені на них обов’язки, а й волонтерять, допомагають переселенцям, армії, віддають усі свої заощадження, щоб допомогти людям. Вони не тікали з Києва чи інших міст, постійно радяться з експертами щодо ухвалених рішень і жодного разу не просили їх пропіарити. Частину цих прізвищ не знають не те що пересічні люди, навіть не всі політичні оглядачі згадають, чи дійсно є такий депутат.
