Останні події на Близькому Сході навіть тут несподівано продемонстрували застосування технології «збереження лиця». Тут, як і у випадку з Путіним, частина міжнародної спільноти раптом заходилася рятувати лице Іранові. Почала «входити в його становище» і залишати можливість для відступу. Ніби й не було диктатури «режиму аятол». Не було кривавих переслідувань внутрішньої опозиції. Не було розвитку власної ядерної програми під прикриттям спільного з Росією будівництва атомної електростанції в Буширі. І найголовніше – знайшлися охочі вдавати нібито вони не бачать, що за більшістю випадків міжнародного тероризму маячить Ісламська республіка Іран. Іран, який продукує, фінансує і під виглядом «ісламської революції» експортує міжнародний тероризм.
У випадку російсько-української війни Іран повністю зайняв місце на боці Москви. Москва явно вчилася у Тегерану обходити міжнародні санкції і налагоджувати «паралельний імпорт». Вона орієнтувалася на видимих і негласних союзників Ірану, вибудовуючи власну міжнародну мережу. Налагодила вигідну співпрацю у військовій сфері і у найважливіший час війни проти України отримала повне забезпечення смертоносними «шахедами». Аж поки відповідні заводи не були побудовані в самій Росії. Все це ставить Іран на один щабель із агресивною Росією. За що рано чи пізно обидва режими постануть перед міжнародним трибуналом.
Проте найбільшою загрозою світові стало стрімке форсування ядерної програми Ірану. І знову найбільша загроза виходить від тандему Росія-Іран. Ні для кого більше не є таємницею, що для нарощування впливу в близькосхідному регіоні Іранові вкрай бракує ядерної зброї. Навіть якщо допустити, що ця зброя ніколи не буде використана, її наявність перетвориться на вагомий чинник шантажу на Близькому Сході. Шантажу не тільки Ізраїлю та сунітських держав, але й для паралічу дій усього демократичного світу.
З появою ядерної зброї в Ірану може цілком повторитися ситуація з володінням Москвою потужним ядерним потенціалом. Перед яким західні демократичні суспільства, мов загіпнотизовані, дивляться в очі удаву і поволі сповзають у його відкриту пащу. В такому випадку «режим аятол» зможе собі дозволити набагато більше, якщо не все. Тоді «сердобольна» і дуже демократична частина міжнародної спільноти може знову запросто усунутися від вирішення «чужих» проблем і занепокоєно спостерігати за тим, чи вдасться вистояти Ізраїлю у битві Давида з Голіафом. При чому, регулярно стежачи за тим, щоб при самообороні Ізраїль не порушив бува права людини і не перетнув, намальованих людьми у «білих пальтах» червоних ліній.
Чи очікує на Ізраїль доля легендарних зелотів?
Не повторюючи добре відому історію повстання зелотів, варто нагадати, що це були повстанці, які вирішили боротися до кінця. Тобто до останнього воїна. Теперішня історія з Іраном може виявитися аналогією, але зі суттєвим зауваженням. Ізраїльтяни готові боротися, застосовуючи усі наявні засоби боротьби, але в жодному разі не до останнього єврея. Це буде превентивна боротьба з прямими атаками на ворожі ядерні об’єкти. Теперішні «зелоти» більше не в меншості, у них є своя країна і вони володіють дуже сучасним військовим арсеналом. Тому боротимуться не на смерть, а за життя.
Превентивна війна замість ялової дипломатії
З останніх подій на Близькому Сході може скластися враження, що Ізраїль з якихось тільки йому відомих міркувань, постійно провокує ескалацію напруги в регіоні. В той час, як увесь демократичний світ вмовляє його не провокувати Іран і погодитися на дипломатичне вирішення конфлікту.
Очевидно також, що Іран, за допомогою Росії, впевнено прямує до вступу в клуб ядерних країн. Чого Ізраїль за будь-яку ціну, зрозуміло, допустити не може. Оскільки в основі державної політики Ірану лежить базовий принцип – фізичне знищення держави Ізраїль. Для іранців такої держави взагалі не існує, тому вони називають її «сіоністським утворенням». І тут важко утриматися від аналогій з путінським «баченням» України. Де Україна є так само штучним утворенням, яке не має права на існування. Бо, для Росії, щоб відтворити імперію, потрібно стерти з лиця землі Україну, а українців вбити. А Іран так само понад усе прагне знищити «сіоністське утворення», а його населення відправити до праотців.
Відсутність чіткої консолідованої реакції світу на ці смертельні загрози, потурає Росії та Іранові наново перекроювати світ, де очевидно не має бути ані України, ані Ізраїлю. Мало того, обидва терористичні режими дуже добре навчилися маніпулювати поняттями безпеки, деескалації напруги та загрозою світовій економіці через ріст цін на вуглеводні. Звідси й турбота Сполучених Штатів про недопустимість ударів по нафтових заводах та терміналах. Хоча насправді йдеться про цілком утилітарний інтерес – зміну настроїв американських громадян на президентських виборах.
Саме тому США запевнили Ізраїль в тому, що захистять його перед масованим ударом з Ірану. Але не підтримають жодних «відплатних» акцій по території Ірану і заохочують перевести вирішення конфлікту на дипломатичний рівень.
На шальках життя країни чи стратегія самозахисту Бібі
Навчений гірким досвідом Ізраїль, прикладає максимум зусиль, щоб не допустити перетворення свого лютого ворога на ядерну країну і наполегливо намагається зруйнувати ядерні обʼєкти Ірану. Для чого використовує все: відплатну акцію в Ґазі та навіть удари по іранських базах на території інших держав. Не без того, що Ізраїль відверто провокує «режим аятол» на більший конфлікт. І все для того, щоб отримати можливість розбомбити ядерні обʼєкти в самому Ірані.
Багато аналітиків також бачать у цій близькосхідній історії ні що інше, як спроби ізраїльського премʼєра Беньяміна Нетаньягу глибше втягнути світ у війну, щоб уникнути швидкої особистої відповідальності за політичні та стратегічні помилки. Можливо, не без цього. Нетаньягу розуміє, що вийшовши переможцем із цієї дуже суперечливої війни, він може розраховувати на поблажки для героя. Але все ж, в Єрусалимі чудово розуміють – якщо допустити Іран до володіння ядерною зброєю – світові не уникнути великої війни. Якщо упустити момент, то буде не уникнути не тільки третьої світової війни, але й Ізраїль може зникнути з лиця землі, накритий ядерним попелом. А наслідки цього конфлікту можуть обернутися катастрофою для всього світового демократичного порядку. Тому Тегеран і Москву треба зупинити вже і тепер.
Ключ до розуміння
Саме в цьому ключі треба розуміти останні події навколо масованого удару Ірану по Ізраїлю. Спочатку Ізраїль обстріляв з ракет іранське консульство в Сирії, вбивши сімох високопоставлених тегеранських військових. Далі за законами «східного» жанру мала відбутися «кровна помста». Тобто Іран не міг просто так «проковтнути» образу, не відімстивши за смерть своїх братів у вірі.
І тут знову шпальти світових видань починають рясніти різного роду версіями теорії змов. За якими нібито удар Ірану по Ізраїлю був великою інсценізацією, оскільки не завдав практично ніякої шкоди ізраїльтянам. А це допомогло Тегерану «зберегти лице».
Так можна було б стверджувати, якби на цьому дійсно заспокоївся Ізраїль. І повівся на заяву Тегерана, що якщо не буде провокацій з боку Ізраїлю, то й Іран більше не атакуватиме єврейську державу. Проте логіка останніх подій не підтверджує такої версії. Попри вмовляння американців не посилювати ескалації напруги в регіоні і не завдавати більше ударів по обʼєктах в Ісламській республіці, Ізраїль знову розбомбив, придбані в Росії системи ППО біля іранських ядерних обʼєктів. З чого випливає, що Ізраїль не збирається вестися на технологію збереження лиця «режиму аятол». І крапка буде поставлена тільки тоді, коли іранські ядерні обʼєкти будуть фізично знищені.
Залишається також сподіватися, що Ізраїль зробив висновки щодо історії зі збереженням лиця Путіну. Заграючи з ним тривалий час, в обмін на певне затишшя на своїх кордонах. Зрозумів, на жаль, через трагедію, яка сталася 7 жовтня 2023 року. Будемо також сподіватися, що ізраїльський істеблішмент зрозумів помилковість і небезпеку сепаратних угод та домовленостей з Путіним. І ще до суду над головним конструктором цієї політики, країна зможе дати відсіч ворогам Ізраїлю і всієї західної цивілізації.
І на завершення. Ні про яке збереження лиця терористичним канібалам не може бути й мови. Якщо виступив Путін за знищення суверенної України і вбивство її народу – потрібно солідарно ліквідувати цю гангрену. Вирішив Іран покласти в основу своєї державної політики ліквідацію держави Ізраїль і вбивство її народу – потрібно негайно усім демократичним світом дати відсіч. Міжнародні терористи і заодно авторитарні режими не мають права на діалог і дипломатичні домовленості. Варто памʼятати, що спроба відмити їхні пики від крові і посадити за стіл переговорів «на рівних», буде надто дорого коштувати демократичному світові. Час вибору пріоритетів настав.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
