Одна з проблем, що супроводжують українську боротьбу за незалежність – це нерозуміння чи радше відсутність емпатії з боку консервативної/правої частини західного суспільства.
Так склалося, що Росія в уявленні західних правих – це православ’я, народність, традиційні цінності. Аналогічно для лівих Москва уособлює протистояння американській гегемонії, соціалізм, «дружбу народів» епохи СРСР та інші кліше.
Українцям вже не потрібно доводити, що духовність в російському православ’ї якщо й була колись, то давно вивітрилась. Під впливом царської «охранки», радянського КДБ, сучасного ФСБ і одвічної тяги людини до комфорту та грошей. Що ні про які сімейні цінності в країні невиплачених аліментів, тюремних зґвалтувань та рекордів з абортів - не йдеться. Аналогічно з самодержавством, народністю і смачним пломбіром.
Але західні праві продовжують у це вірити. Окремим топовим політикам, очевидно, «вірити» допомагають потужні фінансові вливання та інша допомога з Кремля. Звичайному обивателю така картина світу знайома і прийнятна, тому він воліє не докладати зусиль та не розбиратися в деталях.
І навіть коли на весь світ розходяться кадри, де російські солдати явно не «нордичної» зовнішності розстрілюють людей в їхніх домівках, особливо вперті «консервативно налаштовані європейці» воліють цього не помічати. Ані замучених дітей та вбиті цілі «європейські традиційні» сім’ї, за які вони так активно борються, і які захищають від «ЛГБТ пропаганди». Ані доблесних російських вояк з Кавказу, для яких погрози анальними карами на адресу своїх російських «братів по зброї» є звичною практикою в роботі з особовим складом. Набагато простішою і вигіднішою, виходить, є боротьба за ті «традиційні цінності», що виражаються у грошовій допомозі Кремля та масованій роботі вишколених пропагандистів.
І в цьому, на мій погляд, ключ до зміни ситуації. Бо всіх правих не варто підганяти під одне лекало, а тим більше не слід ототожнювати респектабельних політиків-популістів зі звичайними обивателями з консервативними поглядами.
Бо досвід, наприклад, Польщі та Угорщини, які ще рік тому виглядали майже ідентично – як «проблемні» для Європейського Союзу, свідчить, що «праві» чи «консервативні» можуть бути різними. І вести свої суспільства до прямо протилежних цілей.
До речі, це стосується і «лівих», бо навіть німецьким соціал-демократам доводиться вносити корективи в свою політику – ніхто не хоче іти на дно разом з прихильниками Путіна.
Якщо поставити себе на місце звичайного обивателя із правими поглядами, то все наче ясно, як білий день. Статистика втрат, свідчення очевидців та матеріали радіо-перехоплень свідчать, що російська армія значною мірою складається з «інородців». Тих, кого імперія «утилізує» в першу чергу, вирішуючи заразом і проблему з національними рухами на місцях. Фактично, якщо не вдаватися в деталі, то на європейську країну напала «збірна орда» з Азії. Де тут варіанти для сумнівів у голові європейського консерватора? Порівняння на тему сім’ї чи релігійності теж явно на користь України. Нема ідеологічних причин, через які європейські чи американські праві мали б симпатизувати Росії і не підтримувати Україну.
Значить, ці причини в чомусь іншому. В корумпованих політиках і медіа, наприклад. В тому, що хтось регулярно отримував гроші на вибори, бо кремлівські старці марили розвалом Європи. Як до того марили розвалом України, і напомповували Медведчука та компанію мільярдами доларів.
На початку війни президент Володимир Зеленський зробив несподіваний і дуже ефективний хід – він заговорив з людьми в інших країнах напряму. І очільники держав змушені були прислухатися, тому що цього вимагали від них їхні виборці.
Останнім часом в медіа активно просувають ідею, що Україна – це такий собі «бойовий молот американської демпартії», що підтримка Америкою України – це підтримка лівого порядку денного. Не треба бути визначним аналітиком, щоб зрозуміти, звідки ростуть ці кремлівські вуха. Причому акурат напередодні виборів у Штатах.
Проте нещодавня заява Майкла Пенса про те, що симпатикам Путіна не місце в Республіканській партії, свідчить, що все набагато складніше й набагато краще. Бо є не лише Трамп з його пропозицією «говорити з власником тисяч боєголовок», але й Пенс, з нормальною і принциповою позицією. В Італії є не лише вічно нестаріючий символ корупції та дружби з Путіним Сільвіо Берлусконі, але й нова очільниця італійського уряду Джорджа Мелоні. Яка недвозначно пообіцяла підтримувати Україну, і що важливо – з позиції правого європейського політика.
Висновок напрошується сам – не слід розглядати західних правих як моноліт. Тим більше не варто думати, що міфічна картинка про «велику білу традиційну Росію» буде працювати вічно. Це все можна змінити. Не факт, що можна змінити Берлусконі, тим більше після подарованої йому Путіним горілки. Але з рештою потрібно працювати. Особливо – «понад головами» корумпованих еліт.
Тим більше, що сьогодні підтримка України додає електоральних балів усім. Той, хто хоче керувати на Заході, змушений дослухатися до виборців і допомагати Україні воювати. Натомість підтримка Росії дозволяє прив’язати до себе «ядерний електорат» і таким чином закріпитись в опозиції. З «ядерним електоратом» вибори не виграють, з ним намагаються не потрапити до слідчого. Це теж давно відомо українцям.
Хто це повинен робити – питання відкрите. Українські праві, без сумніву, мають якісь контакти. Але що вартують зв’язки керівництва ВО «Свобода» із колишнім Національним фронтом Марін Ле Пен, наприклад? Їм, підозрюю, є про що поговорити, але чи буде з цього користь Україні?
Це проблема. В Україні після совка і трьох десятиліть діяльності російської агентури під виглядом різних комуністів і соціалістів, не залишилось лівих. Так і з консерватизмом – де взятися аристократам на теренах пост-колгоспу, які мали б говорити від імені правих України?
Нова еліта формується війною. А діяти бажано вже.
Так чи інакше, якщо «праві» закликають українців здатися, то саме час задуматися, чи вони насправді «праві». Можливо, вони просто закомплексовані. Може, страхи та фіксація на ЛГБТ для них дійсно важливіша за геноцид в Європі.
