Перейти до контенту

З Карпат на гори Галілеї

100 років «галицькому проєкту» відродження Ізраїлю

Сто років тому – навесні 1921 року, – завершився експеримент, який став легендою сіонізму. Про Бейтанію-Іліт (Верхню Бейтанію) складено міфи, написано книги і п’єса, в яких пафос про першопрохідників поєднувався з чутками про психологічні знущання й еротичну напругу.

Бейтанія – перша комуна першого у світі руху сіоністської молоді «Шомер ха-Цаір», розпалася після восьми місяців важких випробувань на одній з гір біля озера Кінерет, але породила після себе десятки кібуців і лідерів Ізраїлю. Майже всі ватажки й учасники цього експерименту були євреями з міст і містечок Галичини – тому я і називаю Бейтанію «галицьким проєктом».

Саме з цього регіону сучасної України наприкінці липня 1920-го на Землю Ізраїлю прибув організований «десант» – 131 особа, знайомі по зборах в групах «Шомер ха-Цаір», всім по 18-20 років. Більшість – хлопці, решта – дівчата.

Вони залишили батьків і достаток заради повернення з діаспори на свою землю. Вони кинули міський затишок заради тяжкої праці. Їх надихала ідея створення Нової Людини – вільного єврея на древній Батьківщині.

Частина учасників цього проєкту перемістилися в гори Нижньої Галілеї, пройшовши «школу виживання» в скаутських походах через Карпати. Як поетичне перебільшення, я можу припустити, що для тих молодих євреїв-ідеалістів Галичина і Галілея звучали і виглядали як родинні регіони.

Саме Львів – цей багатоетнічний «котел», вируючий ідеями національних відроджень, напередодні Першої світової війни став місцем «виплавлення» трьох національних молодіжних рухів. Три головні етнічні групи краю – поляки, українці та євреї – майже синхронно створювали свої організації для підлітків і молоді.

Львів, 1911 рік: cтворення польського молодіжного руху «Зажевьє» (Zarzewie – «Жаринки» польською).

Львів, 1912 рік: створення українського молодіжного руху «Пласт».

Львів, 1911 рік: Генрик (Цві) Штернер створює першу у світі єврейську організацію скаутів, яка 1913 року отримує назву «Ха-Шомер» («Страж»), а трохи пізніше – «Ха-Шомер ха-Цаір» («Юний страж»).

Серед тих ентузіастів, які приїхали 1920 року, було багато молодих львів’ян, травмованих єврейським погромом, влаштованим поляками в листопаді 1918 року у Львові. Членам руху було зрозуміло, що європейський націоналізм тісно пов’язаний з антисемітизмом і євреям немає там місця. Вони так і говорили: «Європа скінчилася!»

Прибуття юних галицьких євреїв в Галілею було дуже своєчасним: в ті ж самі дні липня-серпня 1920 року їхні рідні міста знову стали фронтовою зоною через наступ Кінної армії Будьонного на Львів.

Революція юних

Лідерами цієї «галицької хвилі»-1920 були Дов Оппер зі Золочева, Ар’є Алвейль з Бібрки, Меїр Вальд з-під Перемишля, Біньямін Фрайфогель зі Станіславова, Мілек Гольдштейн з Підволочиська біля Тернополя, Давид Горовіц з Дрогобича, Аба Шнеллер з Турки на Львівщині.

Яскравою зіркою цієї групи був Дов Оппер – організатор і голова «Шомер ха-Цаір» у Золочеві, син багатих батьків, що володіли магазином текстилю.

Меморіальний сайт Міністерства оборони Ізраїлю повідомляє про 20-річного Дова Оппера: «Він зібрав навколо себе багато юнаків і ніс тягар обов’язків, які вимагали відповідальності, розважливості, швидкої реакції і сміливості. Він також досяг високого становища серед єврейської громади міста та очолив єврейську самооборону Золочева. Відразу після приїзду в Землю Ізраїлю Дов став опорою (для друзів) завдяки своїй швидкій адаптації, а також практичному і цілеспрямованому підходу до вирішення проблем».

Дов Оппер (сидить праворуч). Фото: приватний архів родини Оппер

Увечері 14 серпня 1920 року Дов з товаришем, повертаючись після зборів робочих округи, потрапили в засідку арабських розбійників. Дов Оппер отримав кулю в серце і загинув – всього через три тижні після приїзду. Його товариш втік з місця нападу і незабаром покинув групу, не витримавши ганьби за свою втечу.

Наступного дня 46 людей зійшли на гору і розбили там табір – Бейтанію-Іліт. Майбутнє місце-легенда було просто великим шатром з кількома наметами поруч. Холодною зимою в горах ці хиткі споруди зносило вітром. Молодь насилу очищала землю від каменів і кущів, а також викопувала ями для посадки дерев.

Після роботи бейтанійці до глибокої ночі обговорювали проблеми людини і буття, співали й танцювали в групі. Їм заважали нестача їжі, лихоманка, змії. Живучи в примітивних умовах, у холоді і скруті, вчорашні діти галицьких міст сперечалися про Ніцше, Фрейда і… про відродження Ізраїлю.

Їх приваблювали ідеї соціалізму, але без марксизму і класової боротьби – у дусі німецько-єврейського мислителя Густава Ландауера, вбитого 1919 року міністра освіти Баварської Радянської Республіки. Ландауер вважав, що соціалізм може бути здійснений силою прикладу піонерів-одинаків, які створюють у рамках старого суспільства нові форми колективного життя.

Три заповіді

І над усім цим сяяла впевненість молоді Бейтанії в тому, що саме вони, відмовляючись від рідної домівки, релігії і «буржуазних відносин» між статями, створюють «нового єврея» – вільного трудівника на своїй древній землі.

Через кілька місяців в групі залишилося 22 юнаки і чотири дівчини. Вигнання з комуни часто мало принизливий характер, включно з публічним розбором особистих рис. Один з учасників навіть застрелився. Біля його тіла знайшли книгу Достоєвського, розкриту на притчі «Великий інквізитор».

Таким «інквізитором» Бейтанії став Меїр Вальд, який переклав своє прізвище на івритське – Яарі («Лісовий»).

Меїр Яарі на початку 1920-х років

У свої 23 роки він не тільки був на три роки старший від решти учасників групи, але й мав фронтовий досвід офіцера австро-угорської армії. Після припинення вогню в листопаді 1918 року Меїр привів роту українських солдатів, якими він командував, зі Сербії в Галичину.

Меїр Яарі став духовним гуру Бейтанії, він поступово взяв владу над душами, думками і вчинками товаришів. Його союзником у цьому був 19-річний Мілек (Шмуель) Гольдштейн.

Яарі висунув «три заповіді»: товариство у сфері духовній, територіальній та... еротичній. Перше досягалося публічними сповідями й обговореннями дій, слів, рис характеру, снів і сексуальних бажань кожного – усіма разом. Друге досягалося спільним проживанням товаришів під одним дахом і спільною працею. Третє (еротика) залишається загадкою і досі, даючи історикам ґрунт для чуток, що ґрунтуються на відчутній нестачі дівчат у молодому чоловічому колективі.

При цьому ватажки проєкту – Меїр Яарі і Давид Горовіц, жили в Бейтанії зі своїми майбутніми дружинами. Але зіткнення двох «самців-лідерів» було неминучим.

Пізніше в мемуарах Горовіц назве Бейтанію «містичною відокремленою сектою», в якій Меїр Яарі «сам мучився від того, що змушував мучитися інших, але, як видно, вірив у свій культ і свою релігію без бога. Він поєднував у собі хасидського ребе з Галичини і харизматичного лідера, який грає на струнах духовного навіювання».

Особистісні конфлікти, взаємні звинувачення, психологічний терор та сексуальна енергія, що не мала виходу, – усе це і стало, на думку дослідників, причиною розпаду першої комуни руху «Шомер ха-Цаір» навесні 1921 року.

Покоління творців

Уродженці Галичини спустилися з гір Галілеї і стали творцями багатьох кібуців. Їхні долі надалі склалися дуже цікаво.

Ар’є Алвейль (1901-1967) з Бібрки на Львівщині став видатним художником – засновником героїчного стилю в період формування Ізраїлю 1930-1950-х років. Його графічні образи робили стародавніх царів і пророків сучасниками й учасниками боротьби за відродження Єврейської держави.

Графіка Ар’є Алвейля

Але і рідна Бібрка залишила теплий ностальгічний слід у його творчості.

Ар’є Алвейль, «Бібрка», 1924

Ар’є Алвейль звинувачував себе в тому, що не витягнув з Бібрки своїх рідних, які були знищені разом з трьома тисячами євреїв містечка в 1941-1944 роках.

Парадокси життя: ці молоді сіоністи сприймалися єврейською більшістю як напівбожевільні мрійники і фантазери. А потім виявилося, що саме ті, хто виїхав будувати свою єврейську країну, стали майже єдиними, хто залишився в живих.

Художник зробив надгробки на могилах своїх товаришів по Бейтанії – самогубцю Ернсту Поллаку і загиблому Дову Опперу. Пізніше Алвейль напише про свою юність: «Ми знали Ґьоте і Шиллера, але не знали, як ховати наших мертвих».

Літню Хану, мати загиблого сіоніста-першопрохідника Дова Оппера, 3 липня 1941 року сусіди витягли з дому під час погрому в Золочеві. Всю дорогу до Замку її били, але вона читала псалми. Останки Хани Оппер впізнали тільки за обручкою під час ексгумації масової могили євреїв під стінами Замку.

Молодший син Хани Оппер встиг виїхати в Землю Ізраїлю 1936 року. Свого первістка він назвав на честь загиблого брата – і автор цих рядків мав честь спілкуватися з новим Довом Оппером в Хайфі. Він став директором найбільшого хімічного заводу Ізраїлю. Дов бере участь у меморіальних проєктах у Золочеві, відвідує це місто, на головній вулиці якого досі стоїть величезний будинок сім’ї Оппер.

Біньямін Фрайфогель (Дрор, 1900-1988) зі Станіславова став одним із засновників кібуца Бейт-Альфа, керівником молочного концерну «Тнува», великої будівельної компанії «Солель Боне» і мережі універмагів «Машбір», а також одним з лідерів ізраїльських профспілок. Він одружився на тій самій Юдіт з табору в Бейтанії – дівчині з багатої львівської родини, батьки якої вважали божевіллям від’їзд дочки з якимось голодранцем.

Шмуель Голан

Мілек Гольдштейн з Підволочиська (Шмуель Голан, 1901-1960) поїхав до Берліна вивчати психоаналітику в учня Зигмунда Фрейда – д-ра Макса Ейтінгона, старшого брата Наума Ейтінгона, офіцера сталінської держбезпеки й організатора вбивства Троцького. Повернувшись 1932 року на Землю Обітовану, Шмуель Голан і Макс Ейтінгон були серед засновників ізраїльської школи психоаналітики. Шмуель Голан вважається головним розробником системи освіти в кібуцах. Саме він придумав спільний сон і спільні душові для дітей і підлітків обох статей у кібуцах – для зниження інтересу молоді до сексу.

Аба Шнеллер з Турки, хоч і не піднімався в Бейтанію, але був серед ватажків «галицького десанту» в липні 1920-го. Він змінив прізвище на Хуши, став одним з лідерів правлячої Партії робочих Землі Ізраїлю (МАПАЙ) при Бен-Гуріоні. Аба Хуши увійшов в історію як легендарний мер Хайфи 1951-1969 років.

Меїр Яарі, 1970-ті роки

Меїр Яарі (1897-1987) – гуру і «психологічний диктатор» Бейтанії, став лідером молодіжного руху «Ха-Шомер ха-Цаір» і всієї кібуцної системи. Він десятки років очолював ультраліву партію МАПАМ – оплот марксизму і сталінізму в політиці Ізраїлю. Яарі був депутатом Кнесету з першого по сьоме скликання. Син Меїра Яарі став генералом ЦАХАЛу, а онук очолював морський спецназ і ВМС Ізраїлю.

Меїр Яарі і його партія називали СРСР «другою батьківщиною для євреїв». Навіть коли соратник Яарі по МАПАМ Мордехай Орен (Маркус Оренштейн з Підгайців на Львівщині) був засуджений як «шпигун імперіалізму» на антисемітському процесі Сланського в 1952 році у Празі, Яарі і його партія не припиняли прославляти Сталіна. Історики кажуть, що МАПАМ була інфільтрована радянськими агентами впливу, які добровільно зливали військову і політичну інформацію про Ізраїль.

Давид Горовіц (1899-1979), уродженець Дрогобича і випускник гімназії у Львові, захопився економікою. У 1930-ті – 1940-ві роки він став економічним радником Єврейської агенції. У листопаді 1947 року у складі сіоністської делегації брав участь в роботі ООН, відповідаючи за питання фінансів та економіки напередодні історичного голосування про створення Ізраїлю.

З моменту проголошення незалежності у травні 1948 року Горовіц стає першим генеральним директором міністерства фінансів молодої держави. У 1954 році за його ініціативою було створено Банк Ізраїлю. Давид Горовіц стає його головою і керує центральним держбанком країни рекордні 17 років (!).

Давид Горовіц і Леві Ешколь

Фактично всією фінансово-монетарною системою Ізраїлю керували тоді два євреї з України – Давид Горовіц з Дрогобича і міністр фінансів Леві Ешколь з містечка Оратів на Вінниччині (майбутній прем’єр-міністр Ізраїлю 1963-1969 років).

Банкнота в 50 ізраїльських лір з підписом Давида Горовіца

Майже два десятиліття на всіх банкнотах Ізраїлю був підпис Горовіца. Можливо, підписуючи до випуску цю купюру 1960 року, Давид Горовіц дивився на малюнок, бачив гору, молодих першопрохідців з Галичини – і згадував юність, бурхливі місяці Бейтанії і наївні мрії про прекрасне і справедливе нове суспільство на біблійній землі.


Фото з Архіву кібуцного руху; сайт Банку Ізраїлю

Публікація з'явилася в рамках співпраці з ініціативою «Українсько-єврейська зустріч» (UJE, англ. Ukrainian Jewish Encounter).

Передрук зі сайту канадської недержавної організації «Українсько-єврейська зустріч»

Автор - Шимон Бріман.
Оригінальна публікація тут

Останні новини