Спостерігаючи за актуальними політичними процесами в навколишньому світі, мимоволі приходиш до висновку, що найбільшою проблемою сучасних демократій є глибокі суспільні поділи. Породжені несправедливістю, яка, чого гріха таїти, є неодмінно присутньою в демократичних системах. Найбільше незадоволення відсутністю справедливості каналізується під час виборчих кампаній. Коли на поверхню виходить його величність компромат і зʼявляється думка, що всі однаково погані. А демократичні процедури нічого не можуть з цим вдіяти. Що затхлі, старі системи можна зруйнувати лише якимось радикальним втручанням. Втручанням, як правило, далеким від букви закону і усталеної демократичної процедури.
Майже після кожної президентської або парламентської виборчої кампанії в суспільстві зʼявляється відчуття «втоми від демократії». І навіть гірше – запит на лідера або силу, які зламають існуючу несправедливу систему. Безумовно, з таких настроїв не проти скористатися як опоненти влади, так і зовнішні вороги держави. Таким чином, демократія стає інструментом боротьби з демократією. А в суспільстві настає війна всіх проти всіх. Формуються непримиренні табори, готові за своїм потенціалом розірвати країну навпіл.
Зауважу, що тут не йдеться про боротьбу ідеологій або політичних доктрин. Мова йде про ситуативні групи та утворення, які можуть спокійно протидіяти одна одній навіть в межах однієї партії або громадського руху. Гостроти додає ситуація, коли старі партії, часто в умовах двопартійної системи, тягнуть за собою багаж взаємних порахунків, провалів та скандалів. Не сприяє стабільності й ситуація зі зміненими з плином часу ідеологічними підвалинами. Мається на увазі, що зникають не тільки традиційні ідеологічні розбіжності між партіями, але й виникають більше «праві» угруповання, наприклад, в Демократичній партії і ліберальніші серед «республіканців». І навпаки. Найкращим виходом було б досягнення компромісу десь посередині. Але логіка політичної боротьби за владу не передбачає компромісів. Бо головним стає питання влади і зовсім другорядним - питання суспільного добробуту та прагнення справедливості.
Не виключено, що окремі групи авторитарного характеру можуть брати в заручники цілу партію і легко навʼязувати їй свою волю. Знову ж таки, візьмімо для прикладу «трампістів», яким набагато легше контролювати партію, бо їх не обмежує жорстке дотримання демократичних процедур. Головна мета - зробити президентом США «республіканця», і байдуже, завдяки якій риториці і яким методам. Навіть якщо це загрожує основним підвалинам американської держави.
Щоб не бути голослівним, наведу як приклад історію з інструменталізацією «трампістами» «української теми» в боротьби з кандидатом від Демократичної партії. Дональд Трамп у звичній йому манері звинувачує свого противника Джо Байдена в тому, що він не займається внутрішніми проблемами США, натомість кидаючи страшні гроші на допомогу Україні. А далі відкрито говорить про нібито корупційний інтерес Байдена у відносинах з Україною.
Така технологія змушує президента Байдена в різний спосіб виправдовуватися перед виборцями і ставить в позицію розтяжки. Якщо припинити допомогу Україні, то це означатиме, що вся його політика відносно боротьби демократичного світу проти агресивної Росії зазнає фіаско. А для того, щоб продовжити фінансування, «демократам» потрібно піти на поступки «республіканцям» щодо більш жорсткої міграційної політики. Що для Байдена означатиме втрату підтримки певної частини електорату. Тобто вже тільки на цьому прикладі видно, що сучасна демократична сила має мало шансів у протиборстві з авторитарними тенденціями.
Відразу варто зауважити також, що така ситуація властива виключно демократичним країнам, де є політична конкуренція і вільні вибори. Цікаво, що авторитарні режими навчилися використовувати демократичні цінності в боротьбі проти вільних країн. Дуже часто демонструючи громадянам країн вільного світу, що «надмірна» демократія до добра не доведе. Що в сучасному житті має бути сильний лідер, якому має бути дозволено якщо не все, то принаймні більше, ніж іншим. Що на практиці означає початок ерозії демократії.
Крім того, авторитарні лідери явно готові якнайшвидше прийняти у своє коло таких собі Трампа, Орбана або інших висуванців, схильних до управління недемократичними методами. І обовʼязково «замараних» в якихось корупційних скандалах або темних оборудках з Росією або Китаєм.
Дуже часто такі нові лідери або їхні політичні сили є чистими популістами. Головним елементом їхньої політичної боротьби є спрощення. Вони охоче заявляють, що миттєво вирішать будь-яку складну проблему. За день закінчать «війну в Україні», виженуть з країни всіх нелегальних мігрантів, «зроблять Америку знову великою», покарають тих, хто «зажерся».
І ні слова про те, що це означатиме на практиці. Якщо припинити війну на умовах, вигідних агресору, то за якийсь час вибухне нова війна, масштабніша і кривавіша. Якщо країну, яка виникла і сформувалася з емігрантів, приректи на війну з мігрантами, то дуже швидко в ній розпочнуться незворотні руйнівні процеси. А пропозиція зробити Америку знову великою шляхом ізоляціонізму – взагалі означатиме стан перманентної війни по всьому світу і вилучення найсильнішого гравця зі світової політики. Знову ж таки – це означатиме неймовірне послаблення США і посилення позицій авторитарних країн. В результаті чого Америці загрожує вже не добровільна, а примусова ізоляція.
Що поставить світ перед фактом, що демократія програла, а ідеї так званої консервативної революції заполонили світ.
Підступність такого роду ідей полягає ще й в тому, що всі ці поділи не мають чітких видимих кордонів. Коли, наприклад, Дональд Трамп обіцяє своїми недемократичними діями навести лад в країні і встановити порядок, то це посил до однієї конкретної частини суспільства. Які майже переконані, що демократія – це анархія і беззаконня, породжені ліваками і комуністами. Що встановлення справедливості «по-їхньому» - це відміна соціальних гарантій, пільг та підтримки. Що однозначно викличе спротив у другої, не менш чисельної частини суспільства. Радикалізація позицій цих двох частин веде до вкрай небезпечного розколу. Бо тут є кому копати рови ненависті, але нема кому їх засипати.
Щось подібного сталося в Польщі, але навколо інакших, ніж в Америці, проблем. Протистояння чинної влади з попередниками фактично розділило країну навпіл. Відсутність бажання йти на компроміси (з обох боків) та наявність бажання помсти невпинно ведуть Польщу до страшної кризи. Знову таки, сталося це при неухильному дотриманні усіх демократичних процедур. Що в подальшому може відкрити шлях зовсім недемократичним партіям.
Такого стану не важко досягти, постійно прирівнюючи демократію до руху лівих сил. Бо за цим однозначно проглядається бажання окремих лідерів якщо не обмежити демократію, то принаймні скомпрометувати її. Що в кінцевому випадку викличе ланцюгову реакція на згортання демократії. Такими є підвалини так званої консервативної революції, що є насправді посяганням на демократичні механізми влади, обмеження основоположних прав і свобод. Чомусь тепер склалося помилкове враження, що справжні демократії не можуть встояти проти чітко організованих авторитарних режимів. Що вони їм у всьому програють.
Дійсно, на перший погляд може здатися, що все так і є. Авторитарна Росія Путіна або комуністичний режим Китаю не мусять радитися зі своїми громадянами, узгоджувати позицію країни зі всім спектром політичних партій. У них немає опозиції, нема демократії, а влада не змінюється шляхом виборів. І цим своїм прикладом авторитарні країни ніби підштовхують на тонкий лід консервативних політиків демократичних країн. А ті своєю чергою намагаються «захистити» країну шляхом припинення «демократичної вакханалії». Забуваючи, що тоді вони й себе позбавляють захисту і віддають свою долю на поталу якомусь черговому популістові.
На завершення варто зазначити, що демократія – це не забаганки лівих лібералів або соціалістів. Це невідʼємний механізм людського співжиття, що забезпечує змінність влади. Якщо комусь бракує цього аргументу, то нехай подивиться на сучасні Росію, Китай, КНДР та Іран. От вони ніколи не були «втомлені демократією».
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
