«Цей світ котиться у прірву» - такий глибокодумний висновок уже століттями роблять його мудрі сучасники. Бо їм не хочеться втрачати «насиджені» позиції та усвідомлювати, що в майбутньому вони виявляться банально непотрібними, якщо не гальмом для усього нового. Так, життя непередбачуване, а особливо якщо постійно відкладати розв'язання нагальних проблем на майбутнє. Тоді майбутнє дійсно буде не тільки непередбачуваним, але й здаватиметься неминучою катастрофою.
Самодискредитація системи міжнародної безпеки
Те, що система міжнародної безпеки після розвалу біполярної системи (розпад СРСР) перетворилася на суцільну бутафорію і вдавання – давно не таємниця. Тільки лінивим було незрозуміло, що структура ООН – це добра синекура для багатомільйонної світової бюрократії. Яка на практиці не здатна запобігти і вирішити глобальні кризи, а не те, що «відповідати за підтримання міжнародного миру і безпеки».
Рекомендації ООН не є обовʼязковими до виконання національними урядами. А обовʼязкові, що можуть виходити від Ради безпеки, там навіть не народжуються. Через присутність в РБ з правом вето двох найбільших збудників криз – Росії та Китаю. Якщо рішення невигідне Китаю та Росії, то вони його блокують. А якщо невигідне США, то навпаки. Все це і перетворило ООН на клуб імпотентів, які тільки й здатні, що обговорювати «подвиги» своєї молодості.
Більшість структур ООН – ОБСЄ, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, ВООЗ, Міжнародне агентство з атомної енергії давно скомпрометували себе через корумпованість та політичну заангажованість. Особливо це продемонструвала війна Росії проти України. Анексія Криму, створення гарячих анклавів у так званих ДНР-ЛНР, повномасштабна війна на знищення, викрадення Росією українських дітей. А також геноцидні дії, спрямовані на знищення української ідентичності, так і не дочекалися хоча б більш-менш адекватної реакції цих міжнародних структур.
Натомість генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш, як «гутаперчевий хлопчик», вигинається у всіх немислимих позах перед російським диктатором Путіним. Не помічає очевидного і «не за так» створює видимість нормальності для російської агресії. Путін платить і дозволяє собі просто глумитися над «найповажнішою» міжнародною організацією. Доказом чого є поведінка представника країни-агресора в ООН Васілія Небендзі. Який є не тільки уособленням знущань з ООН, але й наочно демонструє її карикатурний та бутафорний характер.
Тому світ давно втратив інтерес до ООН і перестав з нею рахуватися. Лишився лише «спортивний» інтерес до резолюцій Генеральної асамблеї, які радше демонструють, хто в чиїй васальній залежності перебуває.
«Жандарм демократії» проситься на пенсію
Головний «жандарм демократії» - США, давно втомився і проситься на пенсію. Америку довший час задовольняв бутафорний статус ООН. Вона знала, що її дії в будь-якій точці планети ніким не обмежені і не контрольовані. Що Вашингтон може «порішати» будь-яку проблему на планеті, навіть коштом міжнародного права. Що все, що він тратить – це велетенський внесок на функціонування ООН. В такий спосіб куплялося мовчання, або вдавання занепокоєності. Відкладання реформування ООН задовольняло не тільки Росію і Китай, але й, на жаль, США. Оскільки вони могли в «ручному» режимі і, користуючись статусом «жандарма світової демократії», банально керувати світом. Керування «вручну» зруйнувало інститути міжнародної безпеки і позбавило світ правових засобів і механізмів вирішувати загрозливі кризи і приймати виклики. Що говорити, впритул наблизило людство до нової світової війни.
У небажанні змін був чимало зацікавлений старий американський політичний істеблішмент. Прихильники демократичного правління навіть не зауважили, як своєю зашкарублістю, непотизмом та абсурдними викривленнями в плані розширення демократичних прав, вони скомпрометували себе і розгубили своїх виборців.
Цим не міг не скористатися ексцентричний Дональд Трамп. Який під час першої президентської каденції наламав чимало дров, але й розворушив осине гніздо «спадкових» кланів в управлінні країною. Крім того, йому вдалося «активізувати» європейців. Довести їм, що війна Росії проти України – це європейська війна. А отже - якнайбільше їхня проблема. Що, коли вони хочуть дбати про власну безпеку, то мають усіляко підтримати Україну і принаймні не торгувати з Росією.
Трамп недвозначно дихає щодо Китаю, розуміючи, що за війною Росії стоїть Пекін. Він так само намагався свого часу нейтралізувати КНДР – країну-проксі Китаю. Звідси також його вимоги до ЄС обмежити торгівлю з Китаєм і збільшити її зі США. Про план Трампа зупинити війну проти України варто поговорити в окремій розвідці. Але те, що з точки зору збереження людських життів він має сенс, варто заявити вже. Війна на виснаження Росії українською кровʼю має припинитися.
«Жандарм демократії» дійсно себе вичерпав. Він не може більше самотужки та безконтрольно вершити демократичну долю світу. Про що й засвідчила поява на американському політичному небосхилі політика Трампа. Який, можливо, надто брутально хоче позбутися статусу «жандарма демократії». Зберігши за Америкою, статус світової економічної та військової надпотуги. Яка так само диктуватиме, але вже не в імʼя демократії. Що так само є чималим викликом теперішньому світовому устрою.
І ще кілька уточнень. Асоціювати демократію з американськими «демократами» вкрай неправильно. Як і представляти критиків «демократів» ворогами демократії. Бо демократія – це виборність влади, делегування повноважень на чітко окреслений період і, не менш важливо, змінність влади і передача її наступникам. Тому зведення американськими політтехнологами виборів до апокаліптичного вибору між немічним Джо Байденом і непередбачуваним у своїх діях Дональдом Трампом – це страшний удар по демократії.
Останні дебати між кандидатами на пост президента США Байденом і Трампом показали, що світ входить у фазу неймовірної турбулентності. Замітання надважливих проблем під килим почало даватися взнаки. І тепер стало чітко зрозуміло, що світ врятують докорінні зміни: системи міжнародної безпеки, політичної реформи в США, створення противаг авторитарним режимам і все це на фоні кривавої війни. Війни авторитарного Сходу проти західної демократії. Якою і є війна Росії проти України. Знову ж таки, це треба зробити за умов, коли окремі західні демократії почали більше схилятися до думки про свого роду згортання «надмірної» демократії.
Який вихід?
Отже, світ стоїть на порозі глобальних змін. Якщо він не оговтається і не організується навколо демократичних цінностей, не відмовиться від Realpolitik, то може дійсно опинитися на краю прірви. І тому виходом з цієї ситуації є зміна міжнародної системи безпеки з перезаснуванням головних інституцій.
Мені здається, що мирний Форум у Швейцарії – це і є прообраз нової міжнародної організації для забезпечення миру і безпеки у світі. Саме тому США були представлені на ньому особою віцепрезидентки Камали Гаріс. А не президентом Байденом, бо це був би крок до відмови від «ручного» управління світом. Цей Форум – це нагода для світу вийти за межі диктату «великих» і отримати не тільки нову більш дієву організацію, але й здобути право голосу багатьом державам світу. Світові пора вчитися бути дорослим і не покладатися у всьому на американського дядечка. Бо й до того не завжди справедливий дядечко постарів і сам потребує догляду.
ПС. В наступній статті «Великий розворот» чекайте продовження теми.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
