Сьогодні, 20 лютого, в Україну прилетів президент США Джо Байден. На фоні всіх новин, повідомлень та фейків вражає аргументація його візиту від ряду українських політиків, різного роду експертів та популярних блогерів, що пишуть про війну.
Категорично не погоджують з тим, що цей візит мав послати якийсь там сигнал Росії та Путіну. Такі трактування свідчать про нашу прив’язку до Росії. Це навіть тягне на комплекс меншовартості, який не відпускає, або стокгольмський синдром, коли жертва прив’язується до кривдника.
Політикам, суспільству, блогерам та експертам давно пора перестати думати «А що там в Росії», «Як відреагують», «Що скажуть». Постійне звернення на Схід навіть в умовах війни не дозволить нам розвиватись і думати про подальші кроки, як незалежній країні.
Абсолютно немає значення як будуть реагувати росіяни та система Путіна на цю подію. Це ніяк не впливає на нас і ситуацію на полі бою. Ми маємо вибудовувати свою систему відносин відносно наших потреб, а не того як відреагує Росія. Якщо погано, то робимо, якщо добре, то ні. Як би правильно не звучала ця фраза, але робити її правилом – це дурість.
Байден вирушаючи в Україну точно не думав, що він посилає якийсь сигнал Путіну чи Росії загалом. Немає сенсу робити публічні жести для того і тих, що вважають тебе ворогом номер один.
Цей візит якщо й посилав сигнали, то партнерам про те, що США й надалі буде збільшувати допомогу Україні й бере відповідальність за організацію всіх процесів. Після періоду Трампа і провалів в Сирії та Афганістані авторитет та вплив американців суттєво зменшився. Зараз, завдяки перемогам Сил оборони України, американська допомога дає реальний результат та міняє світову систему безпеки та впливів.
Байдену було важливо показати, що він лідер процесу змін і готовий іти до кінця. Це вперше за час війни (як з 2014, так і з 2022 років) США показали, що вони цілком і повністю з нами й не будуть вести ніяких залаштункових переговорів. Фактично в процесі переговорів і допомоги до грудня 2021 року американців було не багато. А з березня 2022 року вони на рівні з Великою Британією стали нашими головними союзниками та задають тон розбудові нової системи безпеки, яка зараз інтенсивно формується.
Але на фоні погроз Росії та побоювання реакції Китаю, США досить обережно поводилась протягом останнього року. Минулого разу, будучи в Польщі, президент США не приїхав в Україну, хоча б до Львова. Хоча безпекова ситуація не сильно відрізнялась тоді й зараз. Що тоді, що зараз могла цілком прилетіти російська ракета.
Поїздки Байдена – це відновлення сили та впливу НАТО. Альянс в останні роки втратив свою міцність та єдність. Зараз відбувається процес його відновлення. Акцент на східному фланзі Альянсу показує, що він здатен реагувати на події навколо і може реформуватись. Україна вже відіграє важливу роль для Альянсу і її значення лише виросте після перемоги.
Цей візит має об’єднати партнерів в допомозі України, які переходять до більш комплексних рішень допомоги, які потребують більше ресурсів та часу. Америка зараз робить все, щоб відповідальність за постачання озброєння стала колективною. І не перекладалась на когось одного.
Спільна відповідальність потрібна ще й для того, щоб потім прийняти колегіальне рішення, що робити з ослабленою Росією: розділити чи «лікувати» демократією.
І звичайно, що приїзд президента США в Україну – це натяк Китаю, що Тайвань не залишиться сам. І допомога буде не меншою, ніж Україні, бо союзників американці не кидають.
Також це демонстрація нам, що ми за 15 років боротьби повернулись в орбіту демократії та нормальних людських цінностей. Ми на рівних спілкуємось зі світовими лідерами й не повинні втратити шанс на зміни.
Про Росію забудьте! Ворога знищують, а не думають яка там в нього реакція!
