Заувага: Росія та росіяни – це вороги, вбивці, кати, терористи. До них не може бути співчуття або ж підтримки. Будь-який аналіз подій в Росії потрібен тільки для того, щоб краще розуміти ворога, передбачати його дії та вибудовувати свої тактику і стратегію війни.
Війна Росії проти України – це не тільки про події, які відбуваються тут і зараз. Це про розуміння минулого і загалом того, на чому тримається російський імперіалізм та ненависть до українців. А також про майбутнє. Від результатів завершення цього етапу буде залежати, чи почнеться нова війна. У короткому періоді між нашою перемогою і потенційним новим етапом протистояння буде «війна за Росію».
Після «акції Прігожина» російський історик, що визнаний Кремлем іноземним агентом - Андрій Зубов, написав: «Війна в Україні буде забута. Попереду – війна за Росію».
Так він в першу чергу охарактеризував майбутні дії російських еліт. Але, на мою думку, цю тезу слід розглянути більш широко. Бо «війна за Росію» розпочалась не тільки в самій Росії, а й в Європі, США, Китаї та продовжується в Україні. А результат буде дуже сильно залежати, в тому числі, і від наших дій.
Подій 23-24 червня просто дали більше даних для розуміння того, що відбувається в Кремлі та біля його дверей. А країнам Європи, США та Китаю тепер доведеться чіткіше визначатись не тільки з позицією щодо нашого агресивного сусіда, а й розуміти всі наступні кроки, а також - який фінал вони хочуть побачити. Просто підвісити чи заморозити ситуацію вже не вийде.
Для України та більшості українців питання «війни за Росію» завжди було на порядку денному в останні 16 місяців. Тому після нашої перемоги нам треба розуміти, який сусід залишиться біля нас: розгромлена та знищена Росія; поранений звір, що буде готувати новий удар; нова чи нові демократичні країни. Сили оборони України будуть впливати на подальшу долю Росії як сучасної імперії.
Для нас немає іншого вибору як, звільнивши свої території, добитись руйнування теперішньої Росії. І ця «війна за Росію» – це другий етап нашої безпеки та гарантія від поновлення бойових дій за кілька років.
Ніжно тривожні українські партнери, що більше переймаються, який настрій буде у Путіна після поразки його окупаційних військ, ніж наслідками знищення окупантами Каховської ГЕС та екоциду, побачили свої страхи й більше будуть думати про них. На цьому фоні знову активізувались розмови та збільшилась кількість публікацій про мирні переговори, та що війна не дасть бажаного результату обом зі сторін.
Країни Європи дуже бояться ядерного удару Росії, а потрапляння зброї до окремих угрупувань чи неадекватних командирів лякає їх ще більше. ІПСО, яке протягом 23-25 червня розганяли росіяни, а саме «захоплення найманцями складу з ядерними боєголовками», викликає миттєву публічну реакцію в Європі. Вони не хочуть розпаду Росії й будуть допомагати російській системі втриматись, щоб там була людина, з якою можна вести переговори. Росія вивела ядерний шантаж на новий рівень і він працює.
Посилення Китаю лякає американців, бо тоді мова піде про зовсім інше співвідношення сил та впливу у світі. Росія, яка спокійно здійснює транзит влади та не має внутрішніх конфліктів – це те, чого хочуть у Вашингтоні. Бо в такому випадку росіяни будуть хоч і в орбіті Китаю, але самостійні й з ними можна вести переговори щодо Африки та Азії. Саме тому в матеріалі The Washington Post (з посиланням на джерела) про візит в Україну директора ЦРУ Вільяма Бернса вказано, що наша мета «перемістити артилерію і ракетні системи до кордону з контрольованим Росією Кримом; просунутися далі на схід України, а потім розпочати переговори з Москвою вперше після того, як мирні переговори зірвалися в березні минулого року». Дати Росії вийти з війни цілою, щоб не посилити Китай – мета США.
Переговори, мир чи замороження війни – означає віддати Росії та росіянам право вирішувати, що буде з ними далі. А для нас це нові загрози.
«Війна за Росію» в самій Росії може відбутися на кількох рівнях.
Перший – це боротьба між частинами системи влади за вплив та контроль, заміна старих на підстаркуватих. І це відбувається вже зараз. «Акція Пригожина» – це перший публічний акт протистояння. Проте це нічого не міняє для нас та фронту. Система рятує себе, але аж ніяк не хоче завершення війни. Якою буде Росія після завершення внутрішнього протистояння для нас мало важливо (Північна Корея чи інша форма азійської диктатури), бо за будь-якого сценарію це продовження війни, або нова війна через кілька років.
Другий – активізація національних рухів в регіонах Росії, що може перерости у реальну громадянську війну. Цього найбільше боїться система влади. І не має значення, хто її керівник: Путін, Дюмін, Патрушев-молодший, Собянін чи Навальний – всі вони за збереження системи в такому вигляді, якою вона є. Бо зміни в системі можуть зруйнувати імперію. Вони будуть протистояти будь-яким рухам в регіонах та подавлятимуть протести.
Третій – псевдо-реформи (не вірю в реальні), прихід до влади молодих і нібито демократичних керівників під тиском вулиці та акцій протестів. Але чи знають росіяни, чого вони хочуть? Ця версія найменш реалістична через те, що розрив між великими містами й регіонами дуже разючий. Потреби та сприйняття світу в різних регіонах - це велика прірва. В умовній Москві для молоді важливе право голосу у рішеннях влади, відсутність переслідування за вигляд та сексуальну орієнтацію. Для умовного Магадану – мати можливість купити помідори, їсти м'ясо декілька разів на тиждень та заробляти на кілька тисяч більше.
«Війна за Росію» – це те, від чого відмовились США та європейські країни у 1993 році та фактично підтримали централізацію і посилення влади президента, а відповідно й створення теперішнього варіанту системи влади в Росії.
«Війна за Росію» для України – це знищення теперішньої системи та будь-яких проявів імперіалізму. Поразка, розгром та знищення можуть запустити зміни, а переговори та мирний договір – ні (історія тільки доводить це). Ми зацікавлені виграти цю «війну за Росію» і для того, щоб перемогти, нам треба буде або переконати наших партнерів у цьому, або після деокупації України залишитись на одинці з ворогом.
ТГ канал автора БОЄ
