Здається, до традиційних уже новорічних дискусій про Степана Бандеру та фашизм, які розпалюються 1 січня, можна сміливо додавати ще один звичай Різдвяних свят – дискусії про роль «жида Мошка» і його «жінки Сари» у вертепах.
І про персональний склад вертепу. Якщо поглянути зовсім відсторонено, то отримаємо якийсь виокремлений персонаж єврея в оточенні інших євреїв. Бо, треба розуміти, антисемітизм в історії, яка трапилася дві тисячі років тому на Близькому Сході - це в принципі абсурдно і нелогічно. Не євреями там точно були «три царі зі Сходу», можливо, зороастрійці. А також обмежений контингент римської армії, і тому персонаж «воїн» іноді нагадує легіонера. Хоча логічніше би було косплеїти воїнів царя Ірода, а це були явно не варяги. Стосовно «ангела» і «чорта» питань нема, вони ніби позанаціональні сотворіння, але Марія, Йосиф, пастушки (знову ж таки, місцеві), місто Віфлеєм – все це мало б якось натякати.
Інше питання – для чого тему з «Мошком» культивують люди, близькі до церкви? Сучасне християнство та церкви засуджують антисемітизм. Тому ті, хто його культивує, підставляє свою церкву і заперечує її вчення. Невже священики не можуть донести до парафіян цю просту думку? І що не варто перетворювати головну народну виставу року на антисемітський нецікавий та несмішний балаган?
Тим не менше, образ «Мошка» щоразу той самий, бо це, як нескладно здогадатися – «традиція». Дарма, що лихварів і корчмарів в лапсердаках глядачі бачать виключно у вертепах, а ще в гумористичних передачах рівня «дизель-шоу». «Традиція» нібито змушує експлуатувати образ, який давно нікому нічого не говорить. А хто продає сучасним християнам горілку? Хто позичає їм гроші під відсотки? Скільки разів середньостатистичного українця протягом життя обманюють євреї, а скільки інші українці? На ці питання «традиція» відповіді не дає.
Теоретично з цього можна було б зробити висновок, що українці шанують традиції - але ж ні. Традиційне польське «на Україні» ми попросили поляків змінити на «в Україні». Та й коли різні росіяни пробували говорити, що «хохол» - це така мила традиція, ми ж не вірили. Чому ж у цьому випадку для нас не працювало правило «слово «хохол» вживали класики»? А у випадку вертепного «жида» класики перетворюються на остаточний аргумент.
Що характерно, для багатьох інших персонажів різдвяного вертепу «традиція» імперативом не є, бо Ірод легко перетворюється на Путіна, а римський легіонер на НКВД-иста. І взагалі можна поговорити навіть про ковід та вакцинацію – це ж творчість.
Чому тоді не адаптувати «улюбленого Мошка»? Чи сучасне життя взагалі, а допомога від Ізраїлю протягом війни зокрема (а були і польові госпіталі, і добровольці, і реабілітація поранених та гуманітарна допомога) не дали для цього підстав? Це ж не важко. Достатньо трохи доброї волі і фантазії, і цього персонажа (якщо він такий уже милий і без нього ніяк) можна легко зробити необразливим.
Зрештою, якщо Ірод вже не юдейський цар, а російський, то який взагалі сенс в експлуатації цього персонажа? Всі корчми біля сільських церков давно належать порядним християнам, які споюють рідний нарід «пастушків з ягнятком» з не меншим азартом, ніж літературні персонажі українських класиків. А тому потрібна адаптація. Тепер це має бути міцний господарник, член провладної партії і меценат місцевого футбольного клубу. Буде актуально і весело, гарантую.
