На початку 20 століття ослаблена велетенська Османська імперія була втягнута в численні війни. Держави Антанти підготували плани поділу і їх здійснення призвело б до ліквідації Туреччини як окремої держави. Тодішній лідер Народної партії Мустафа Кемаль Ататюрк зміг сформувати сучасну світську державу та завершити період могутньої монархічної династії Османів.
Усі роки свого правління Реджеп Таїп Ердоган прагне наблизитися до слави національного героя країни, іменем якого названі аеропорти, школи та музеї.
В травні цього року відбудуться президентські вибори, де Ердоган спробує розтягнути своє правління на третє десятиліття.
ХТО ВІН?
Він епатажний та владний. Харизматичний, деспотичний та договороздатний. Ним захоплюються та його ненавидять.
Він єдиний політик світу, який за минулий рік особисто тиснув руки Байдену, Путіну та Сі.
Він підірвав безпеку Північноатлантичного альянсу, придбавши комплекси ПВО С-400 в Росії та заблокував членство Швеції і Фінляндії.
Неодноразово наповнював Європу сотнями тисяч біженців. Регулярно погрожує Греції військовими діями.
Торгує з Росією і допомагає Україні. Будує якусь тільки йому зрозумілу економічну модель країни.
Його відносини з Вашингтоном настільки загострилися, що турецькі високопосадовці звинувачують США в підтримці державного перевороту та в співучасті з терористичними групами.
Навкруги тільки вороги - Ердоган успішно експлуатує цю теорію протягом усієї політичної кар’єри.
ЙОГО ОПОНЕНТИ
Парадоксально, але за останніми опитуваннями Ердоган є лідером виборчих перегонів. Основні опозиційні партії сформували єдиний фронт, відомий як " Рух шести", але досі ще не оголосили свого кандидата в президенти. Двоє головних претендентів: мер Стамбула Екрем Імамоглу та давній лідер партії СНР Кемаль Кілічдароглу.
«Рух шести» також не поспішає сформулювати чітку стратегію відновлення економіки Туреччини. На початку минулого місяця нарешті оприлюднено щось схоже на програму, але вона базується на абстрактних обіцянках великих інвестицій і не є деталізованою.
Західні експерти вважають, що найкращим суперником Ердогана має стати молодий та харизматичний Імамоглу. Він переміг на посту мера Стамбула в 2019 році, провівши переможну виборчу кампанію. Але так як він не з пулу Ердогана, то був скандал, суди, затримання, повторне голосування і тріумфальна перемога. Владні клани були змушені погодитися з результатами народного волевиявлення.
Президент і його партія витратили багато зусиль, щоб нівелювати Імамоглу. Минулого місяця мера Стамбула було засуджено за нікчемним звинуваченням в образі посадових осіб виборчої комісії, але цей вирок підвищив його шанси у виборчих перегонах.
ВЛАДНІ ПОДАЧКИ
Методи боротьби за виборця в Туреччині нічим практично не відрізняються від українських.
Щоб купити лояльність пересічного громадянина, президент Ердоган минулого місяця оголосив про підвищення мінімальної заробітної плати на 55%, а також підвищив зарплати та пенсії державним службовцям.
Також підконтрольна йому владна партія зареєструвала законопроект, який має зменшити боргові зобов’язання мільйонів людей. Борги перед державою, сформовані до 31 грудня 2022 року розміром до 106 доларів (штрафи, пеня тощо) будуть списані. І це незважаючи на одну з найбільших у світі інфляційних криз, коли зростання цін досягло понад 85%, а економіка знаходиться у загрозливому піке.
ФАКТОР ГЮЛЕНА
У ніч із 15 на 16 липня 2016 року в Туреччині відбулася спроба військового перевороту. На вулицях Стамбула та Анкари з'явилися озброєні люди, танки, у небі літали військові літаки.
Ердоган публічно звинуватив у змові прихильників Фетхуллаха Гюлена – письменника та громадського діяча, колишнього імама, який живе в штаті Пенсильванія в США з 2000 року, і відтоді жодного разу не бував на батьківщині.
Ердоган і Гюлен тривалий час були товаришами, йшли пліч-о-пліч, але кожен своїм шляхом. Коли Ердоган створив власну політичну партію, Ґюлен вже був лідером масового руху, організація якого нагадує культ. На сьогодні більш ніж у 150 країнах функціонує приблизно 1400 шкіл, відкритих прихильниками Ґюлена.
Ердоган регулярно публічно вимагає від США екстрадувати Гюлена як злочинця до Туреччини.
Для розуміння - в турецькій владній парадигмі причинами абсолютно всіх бід є якраз діяльність Гюлена. Така собі аналогія «агента Москви» в наших довоєнних реаліях.
ЕРДОГАН І ГРЕЦІЯ
Якщо пересічний мешканець Туреччини виходить на берег моря і бачить острів на горизонті, то з вірогідністю 95% цей острів належить Греції. Такі умови мирних договорів після Першої Світової війни і це неабияк дражнить радикальну місцеву громадськість.
У Греції приблизно 820 танків «Leopard» - більше, ніж у решти армій Європи разом. Греція не передає танки Україні, остерігаючись можливого військового вторгнення з боку Туреччини. І хоча обидві країни є членами НАТО, можливість такого сценарію не є фантастикою.
Останніми місяцями Туреччина посилила свою риторику проти Греції на тлі того, що Анкара вважає нарощуванням військової сили на грецьких островах Егейського моря, поблизу берегової лінії Туреччини.
Нещодавно Ердоган заявив: «Ми можемо прийти раптово однієї ночі, коли прийде для цього час».
До того Туреччина випробувала балістичну ракету середньої дальності, яка вразила ціль на відстані 560 км. На хвилі успіху лідер країни зазначив, що «наші ракети досягнуть Афін за декілька хвилин, якщо ви не збережете спокій на кордонах».
Турки та греки сваряться з багатьох питань, включаючи територіальні претензії в Егейському морі, через яке проходить їхній спільний кордон.
З початку 2022 року грецькі військові літаки 256 разів порушили турецький повітряний простір. Катери берегової охорони Греції 33 рази порушували територіальні води Туреччини.
Греція і Туреччина тричі наближалися до війни за останні півстоліття. Останній раз був у січні 1996 року, коли в останню хвилину втручання США дозволило запобігти збройному конфлікту через пару безлюдних острівців.
Незважаючи на ескалацію словесних висловлювань, аналітики оцінюють військовий конфлікт між Грецією та Туреччиною все-таки як малоймовірний.
ЕРДОГАН І КІПР
Кіпр був розділений після турецького вторгнення 1974 року, спровокованого нетривалим переворотом, інспірованим Грецією. Відтоді островом, з морської піни якого вийшла богиня Афродіта, керує адміністрація греків-кіпріотів, яку Анкара не визнає. Відповідно, Турецьку Республіку Північного Кіпру ніхто, окрім Анкари, також не визнає.
Військова присутність турків на острові – це не тільки контингент чисельністю понад 40 000 осіб. Це кардинальне підсилення їх 2023 році наземною, морською та повітряною складовими, боєприпасами та транспортними засобами. Це все як відповідь США на скасування ембарго на поставки зброї до Кіпру, яке діяло з 1987 року.
«Кожен має знати, що цей крок не залишиться без реакції і що для безпеки турків-кіпріотів будуть вжиті всі необхідні заходи», — сказав Ердоган в інтерв’ю CNN Turk.
Також Міністерство закордонних справ Туреччини заявило, що рішуче засуджує «включення адміністрації греків-кіпріотів до Програми державного партнерства Бюро національної гвардії в рамках Міністерства оборони США»
І хоча багато хто в Конгресі переконаний, що наступним кроком буде анексія Північного Кіпру зі сторони Туреччини, схоже Ердоган ще не вирішив остаточно долю цієї невизнаної території.
ЕРДОГАН І ПАНТЮРКІЗМ
Вся зовнішня політика президента Реджепа Таїпа Ердогана на сучасному етапі підпорядкована прагненню повернути Туреччині велич імперії Османів.
Для цього дуже вдало використовується ідея пантюркізму – доктрини, яка сповідує об'єднання всіх тюркських народів та їх політичну консолідацію.
Одна нація, дві країни. Це слоган співпраці між Азербайжаном та Туреччиною, який характеризує особливі союзні відносини між двома державами, які укріпилися після війни в Карабаху у 2020 році.
Туреччина прагне відігравати провідну роль в Середній Азії, де балансується вплив Китаю, Росії та арабських країн. Не тільки економічно, але й політично. Саме тому Реджеп і відвідував саміт Шанхайської організації співробітництва в Самарканді минулого року і висловив бажання приєднатися до цього формату взаємин.
Важливо, що амбіції щодо найближчих сусідів Туреччини, де Анкара стає все більш впливовою, полягають не в доповненні американського чи європейського впливу, а в тому, щоб змінити та протистояти йому.
ПІСЛЯМОВА
Безперечно, можна окремо описати і про війну в Сирії, і про відносини з Україною, і з курдами, і з ЄС, але тоді стаття буде величезною і нечитабельною.
Так, діяльність турецького президента настільки масштабна, що декількох сторінок замало.
Якщо Ердоган зазнає поразки, його наступник перетворить Туреччину на іншого гравця зовнішньої політики, якій буде комфортніше її становище як західної країни.
Але навіть якщо це станеться, ніхто не повинен очікувати швидкого повороту на 180 градусів. У Ердогана було 20 років, щоб насадити своїм радикальним світоглядом турецькі установи — уряд, армію, науку, релігійний істеблішмент і ЗМІ. Якщо в травні буде новий президент, йому доведеться демонтувати вертикаль, яку збудував Ердоган. Завдання буде ще важчим, тому що його Партія справедливості та розвитку залишатиметься значною в парламенті і впевнено чинитиме опір змінам.
