Вже розхожою стала фраза про те, що Путін полетів, як колись в Орду до хана, за ярликом на княжіння. Проте це не зовсім так, оскільки Путін не потребує додаткової легітимізації своїх дій щодо власних підданих. Не потребує ярлика, як колись Александр Нєвскій, на те, щоб дерти три шкури зі своїх сородичів. Тому візит до Пекіна треба сприймати як спробу отримати право на те, щоб вважатися законно обраним президентом в інших країнах. Безумовно, цю можливість Китай використовує. Перш за все тому, що в диктаторів нема іншого виходу у світ, окрім пекінського вікна.
Китаїст з Ляйпцизького університету Алєксєй Чігадаєв вважає, що на даний час Пекін є свого роду центром сили, куди диктатори та світові парії їдуть за легітимністю. Різного роду автократи та диктатори, яких світ не визнає законно обраними, їдуть, щоб не зникнути зі світової політичної шахівниці. Бо досить поїхати Лукашенку або Путіну з «офіційним» візитом в Китай, як біля їхнього прізвища у світових медіа зʼявляється статус «президент». Таким чином Китай «продає» диктаторам міжнародну легітимність.
Залежність перспектив війни від Китаю
Ще однією метою візиту Путіна в Пекін є спроба заручитися гарантіями безперебійної торгівлі (підтримки війни) з Пекіном. А тут від позиції Китаю залежить надзвичайно багато. Наприклад, коли виснажиться економіка Росії, коли зупиниться виробництво високотехнологічної зброї. Коли настане тотальний дефіцит товарів споживання на російському ринку, що потягне за собою внутрішні бунти і повстання. Тобто від Китаю залежить, чи закінчиться війна, і коли саме вона закінчиться.
Від цього візиту буде залежати також, чи вдасться Москві перетворити цю війну на затяжну війну на виснаження. Для цього Росії й потрібна безперервна підтримка її економіки з боку Китаю. Насправді єдиним шансом для Путіна врятувати російську економіку є мінімізація впливу санкцій. І тут знову сподіватися на порятунок можна лише завдяки Китаю. Китай здатний перекрити дефіцит товарів на російському ринку і найголовніше – забезпечити Росію товарами так званого подвійного призначення. Що дозволить Росії продовжити виробництво ракет та іншої зброї, необхідної для продовження війни. Без Китаю війна Росії проти України швидко перейде у стан стагнації, а далі і завершення. На умовах, невигідних Росії.
Тому й полетів Путін до товариша Сі Цзіньпіна за гарантіями безперервної підтримки їхньої «економічної» співпраці. Полетів у якості прохача, а за словами його ж міністра Лаврова – в ролі китайського «віслюка». Бо розуміє, що Пекін, підрахувавши зиски і втрати, може відкласти на потім війну проти демократичного Заходу. І погодиться, заради збереження набагато солідніших торгових відносин зі США та країнами Євросоюзу, «кинути» напризволяще Росію у найбільш критичний час. При чому тут Пекін дійсно мало чим ризикує, бо збереже важливі торговельні відносини з Європою і США, а Росія не перестане бути його сировинним придатком.
Також нема чого себе тішити тим, що Путін все більше перетворює Росію на китайського васала. Тому що Китай і так не тільки має повний доступ до російських ресурсів, але й тримає під контролем війну та не дає їй закінчитися поразкою Росії. Треба розуміти, що у цій європейській війні Китай переслідує кілька цілей. І перетворення Росії на залежний від Пекіна сировинний придаток немає серед пріоритетів. Це вже сталося. Китаю потрібна воююча Росія як доказ його світових впливів. Але і на це можна вплинути.
Як вплинути на Китай?
Без загрози згортання відносин з Китаєм, або хоча б жорсткого ультиматуму, міжнародні санкції проти Росії не будуть дієвими. Після останнього візиту Путіна і російських «силовиків» до Китаю, в міжнародних експертів не має залишитися сумнівів в тому, що за всією цією війною стоїть Пекін. Тому він не може залишатися незалежним арбітром над бійкою. Він – важливий учасник війни на боці Росії. Тому «миролюбні» заяви Сі й Путіна про дипломатичне і політичне врегулювання «українського конфлікту» – це лише один з елементів гібридної війни. Це, за словами згадуваного китаїста Чігадаєва – тактика «пересиджування».
Це механізм, який дає можливість тактичного маневру і підстави для дипломатичного словоблуддя. Можливість домовлятися з різними гравцями і вносити деструкцію в їхні лави. На жаль, поки що ця тактика дуже добре працювала на Росію. Коли за допомогою «пересиджування» вдавалося затаїтися між різного роду міжнародними скандалами, а під час затишшя визначити слабку ланку в демократичній коаліції країн, щоб розбити їхню солідарність і навʼязати свої правила гри.
Такої можливості не має отримати Китай. А забезпечить це солідарна позиція країн демократичного Заходу. Жорстка розмова з Китаєм, аж до погроз згортання торговельних відносин. Подібного роду категоричність потрібна ще й для того, щоб не повторити фатальних помилок, допущених у санкційній політиці щодо Росії.
Так було, наприклад, щодо запровадження антиросійських санкцій щодо газу, нафти, урану, алмазів, алюмінію, титану. Росія напрочуд успішно торгувала цими продуктами не тільки після того, як вчиняла міжнародні злочини, наприклад, в Бучі, але й нарощувала так званий паралельний імпорт. Який був нічим іншим, як тим самим імпортом заборонених товарів, але тривалішим в часі та набагато дорожчим. Річ у тому, що закривання очей на «паралельний імпорт» робило участь у ньому набагато привабливішою. Тому що завдяки торгівлі нафтою, газом та важливими для промисловості металами, Росія завжди знаходила кошти на перелік заборонених товарів навіть за завищеними цінами. А ризик учасників «торгівлі» багаторазово винагороджувався.
Ще одним очікуваним ефектом від санкцій був брак споживчих товарів на російському ринку. Але тут місце європейських та американських продуцентів швидко зайняли китайські фірми. І ніхто тому особливо не протидіяв. Мовляв, ми не можемо суверенному Китаю заборонити торгувати з Росією. І причин цьому «закриванню очей» багато. По-перше, Захід не хотів колапсу російської економіки. По-друге, багато європейських компаній та фірм, що залишилися на російському ринку – просто озолотилися за час війни. Тепер, правда, їм загрожує націоналізація. Але за що боролися, на те напоролися. По-третє, не можна комусь щось забороняти, якщо сам не дотримуєшся правил.
Взагалі, санкційна політика часів війни не дуже себе виправдала через те, що не була щільною. Через те, що демократичний світ вперто «не помічав» того, що після кожного пакету санкцій торгівля Росії з Туреччиною зростала ледве не вдвічі. Що «паралельний імпорт» через країни Центральної Азії потроювався. Всі прекрасно розуміли, що таким чином Росія не тільки наповнює свій ринок, але й здобуває необхідні для власного військового комплексу високотехнологічні складові.
Тепер настав час для більш жорсткої розмови з Китаєм. На жаль, поки що теперішні спроби тиску на Китай з боку європейських країн радше нагадують вмовляння, а не консолідовану тверду позицію. Не додає оптимізму й «особлива» антиамериканська позиція Франції. Проте світ має остаточно прозріти і зрозуміти, що зупинити війну Росії проти України і зменшити потенційні ризики вибуху нових воєнних конфліктів можна лише консолідованим тиском на Пекін.
Китай має зробити остаточний вибір між Путіним і Заходом
Завдяки тактиці «пересиджування» офіційний Пекін так ніколи і не засудив військового вторгнення Росії в Україну. Йому вдалося навіть дивним чином зайняти позицію міжнародного арбітра та миротворця, за його ж словами в «українському конфлікті». За час російсько-української війни цьому «миротворцю» вдалося істотно збільшити торгові відносини з країною-агресором. Його проксі, КНДР, неприховано постачає Росії зброю. Серед товарів, що надходять в Росію з Китаю, є продукти подвійного призначення. І все це разом стимулює продовження війни проти України.
І тільки зараз почали звучати серйозні застереження на адресу Пекіна.
Останнє, сподіваємося, «некитайське» американське суворе попередження ставить перед Китаєм ледве не ультиматум. "Якщо Китай претендує на хороші відносини з Європою та іншими країнами, він не може продовжувати створювати найбільшу загрозу європейській безпеці", - заявив представник Держдепартаменту США. Він зазначив, що це позиція не тільки США, але й Європейського Союзу, НАТО і G7.
В цьому ключі треба розуміти й заяву президента Володимира Зеленського. Який сказав, що можливість Путіна «нескінченно довго вести війну» криється в Пекіні. А рецепт того, як можна перекрити «безмежні можливості Путіна» добре знають в Китаї. Здається, світ впритул підібрався до серця монстра війни. Тепер треба, щоб цей «гість» в такій же формі особливої китайської дипломатії дістав по носу і ні з чим повернувся в Москву. Тут не важливі слова. Важлива позиція. І треба памʼятати, що відсутність суворих і послідовних кроків щодо Китаю призведе до неповної ізоляції Росії, а отже і до продовження кривавої війни. Зі всіма подальшими наслідками не тільки для України, але й для світу.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
