Не минуло й року відтоді, як поляки стали найближчими друзями для більшості українців. В тому числі тих, хто ще недавно тішився, наче дитина, від лозунгу «місто Львів не для польських панів». Уже, здається, не могло бути по іншому та й не може бути в принципі. Якщо темпи збережуться, то кількість зареєстрованих українцями в Польщі підприємств скоро перевищить кількість зареєстрованих українцями підприємств в самій Україні. А оскільки наш уряд оголосив, що для польського бізнесу в нас будуть створені особливі умови, то це виходить такий собі «квазі-офшор». З метою уникнення не податків як таких, а задля втечі від ненаситних українських бюрократів.
Польського президента Анджея Дуду після відвідин «Цвинтаря орлят», на якому леви (о, Боже, леви!) не були закриті зігнилою тирсоплитою, зустрічає радісний натовп на площі Ринок. І дякує, а не проклинає.
Все це свідчить про те, що цілеспрямована робота росіян і «українських» «націоналістів», яка мала б розсварити українців та поляків, не дала очікуваного результату. Чого не скажеш про радянську пропаганду, яка була-таки ефективною.
Вся радянська пропаганда, якби хто забув в цьому черговому приступі ейфорії, базувалася на тому, що українці – ображений сусідами бідний аграрний народ. Що українців завжди визискували поляки, євреї, католики, румуни, зрадники і так далі. Аж поки не прийшли «брати зі Сходу» та не покарали винних. І мова не лише про історіографію. Якщо почитати будь який український радянський історичний роман чи подивитися фільм, то добрі і симпатичні люди у вирішальний момент приходили саме звідти, допомагаючи українцям наближати так зване Возз’єднання.
Дивовижно (насправді ні), але націоналістичний погляд на світ фокусує увагу на тому самому. Що українців завжди визискували поляки, євреї, католики, румуни, зрадники і так далі, але не за класовим принципом, а за національним. Потім виявлялося, що прийшли не «визволителі зі Сходу», а нові вороги, які поставили визискування українців на промислові рейки.
Цей нібито парадокс, коли націоналісти повторюють комуністів, в окремих моментах змінюючи знаки «плюс» на «мінус», найкраще проявився у ставленні до Степана Бандери. Чий ювілей став чудовою альтернативою для чиновників усіх рівнів не звітувати кожного року за пророблену роботу, а показати через фейсбук свої фотографії з мітингу 1 січня.
Але саме життя показує, що історії про вічне гноблення українців з боку поляків, євреїв, німців і далі за списком, з великою долею ймовірності є вигадками пропагандистів.
Москва сьогодні намагається посварити українців з усім світом. «Українські» політики різних мастей і кольорів роками втовкмачували електорату про поганий і підступний Захід. Так само і на Заході роками тривала інформаційна кампанія «України не існує, вони хабарники і латентні росіяни».
Які в нас є підстави думати, що раніше було інакше? Якщо помістити події української історії в глобальніший контекст, то наша історія – це в тому числі про протистояння східноєвропейських суспільств з тим, що сьогодні називається Москвою. Тримаючи у фокусі уваги таку конфігурацію, цілком по-іншому виглядають «загальновідомі історичні події».
Наприклад, всі, хто колись вивчав історію України, знають, що Русь – це вотчина виключно Рюриковичів. Тому захоплення Галича заїжджими родичами-князями – це внутрішня усобиця, а коли приходили родичі з теперішньої Польщі чи Угорщини – тоді це окупація.
Коли в результаті династичних переформатувань деякі території сучасної України перейшли до Польської корони чи Великого князівства Литовського – це Україну захопили. Натомість московити займалися «збиранням земель». При цьому Романови чомусь, які Рюриковичам навіть не родичі, мали для цього підстави, на відміну від Гедиміновичів.
Коли Богдан Хмельницький ходив разом з московським військом під Львів – хіба це не можна розглядати як агресію Москви? Яка скористалася війною всередині Речі Посполитої. Якщо, звісно, ми будемо реалістами і не вважатимемо Військо Запорозьке головним актором у Східній Європі того часу.
А Гонта і Залізняк? Це часом не нагадує гібридну операцію? Підготовку для вторгнення російської армії на територію сусідньої держави під приводом захисту «православного населення».
Якщо дивитися на історію України як на частину чогось більшого, то неодмінно виникають незручні питання і стосовно відносно свіжих подій. Наприклад, кому, крім українців, було вигідним ослаблення міжвоєнної Польщі?
Зараз, на хвилі небувалого патріотизму, для багатьох пропагандистів існує спокуса взяти готові лекала, трішки підправити радянські схеми і знову виїхати на старих гаслах типу «вставайте, гнані і голодні». Але суспільство має шанс цього разу не проковтнути подібну халтуру. Адже на власні очі бачить, що поляки, євреї, німці, румуни і далі за списком – чомусь не пригноблюють, а допомагають. Зауважте, допомагають проти «братів зі Сходу», які вирішили знищити Україну і вбити носіїв української національної ідентичності.
