За останній тиждень з’явилися десятки матеріалів та аналітик про наш потенційний вступ в НАТО і про саміт Альянсу у Вільнюсі. Заголовки та зміст багатьох цих матеріалів покликані викликати емоцію: в одних пишуть про перемогу, в інших про провал, хтось сварить Зеленського, комусь не подобається позиція Байдена та Шольца, одні лякають нас тиском Росії, інші пишуть про страх Путіна після саміту.
Проте у питанні НАТО не варто шукати зради чи перемоги, а на всі важливі аспекти дивитись у різних площинах та перестати спрощувати й узагальнювати.
Війна vs. політика
Війна – це безсилля політики. У війні Росії проти України не буде жодного політичного процесу, доки одна зі сторін не зазнає вагомої поразки на полі бою. Тому зараз важливо відрізняти де політика, а де війна, та не намагатись з кожного процесу зробити покруч. НАТО – це політика; ситуація на фронті – це війна. Вступ в Альянс не зупинить бойові дії; від політичних рішень у Вільнюсі нічого не змінилось для українського піхотинця.
До 24 лютого 2022 року у нас вважали, що НАТО – це про війну і військову підтримку, а ЄС – про політику. Останній рік показав, що ситуація протилежна. Європейський союз та його члени надали куди більше підтримки, ніж НАТО. Альянс не тільки залишився суто політичним утворенням, а й забирає на себе всі конфліктні та дискусійні питання.
Також не варто ставити знак «дорівнює» між позицією США, Великої Британії, Німеччини як країн членів НАТО, з їх позицією як наших союзників та партнерів.
Коли ми намагаємось об’єднати політичні та військові процеси в один, то нічого не виходить.
США та їхні партнери намагаються реанімувати політичні процеси з метою не допустити ще більшої війни чи зупинити цю. Але коли політика не працює, а війна вже триває, то потрібно воювати. Франклін Рузвельт та Вінстон Черчилль не намагались реанімувати переговори з Гітлером, а воювали.
Думати про майбутнє - це добре і правильно. Проте наразі нам важливо розв'язувати ті проблеми, що вже є. Тому безпека України зараз - це не союзи в майбутньому, а зброя вже зараз. І це стосується не тільки літаків, а й кулеметів, мінометів, ПТРК та патронів.
Ми можемо довго маніпулювати, чи є позиція Альянсу страхом перед Росією. Але тут важливо, чи дають нам необхідну зрою. Необхідну зараз, а не місяць чи рік тому.
Альянс vs. зброя
«Найкращою гарантією безпеки для України є лише членство України в НАТО» - таку тезу пишуть багато українських експертів, політиків, журналістів, публіцистів.
Це теза невдячності. Найкращою гарантією безпеки для України є Сили оборони. Сильні, забезпечені та з підтримкою суспільства і влади. Розмови про членство в НАТО дуже нагадують бажання перекласти відповідальність за нашу оборону на інші країни. Ніхто і ніколи не буде за нас воювати, якщо ми самі не будемо цього робити.
За такою логікою Польща робить велику дурницю, що вкладає мільярди доларів у своє переозброєння та збільшує чисельність армії. Їм це не треба, адже вони члени НАТО і їх захистять. Але чомусь поляки вважають інакше. Бо Польщу можна захищати на кордоні з Білоруссю, а можна на кордоні з Німеччиною. Різниця дуже велика. Своя армія важлива, і чим вона сильніша, тим краще.
НАТО це можливість розвитку, доступ до кращої зброї та технологій, досвід та нові підходи організації армії. Але це не стовідсоткова гарантія безпеки. Для нас зараз важливо відновити свій ВПК та наростити виробництво в рази, щоб ми могли максимально забезпечити війська. І якщо без вступу в НАТО ми отримуємо доступ до ВПК країн членів, то це чудово. І немає значення, коли буде оформлене політичне рішення.
Сьогодення vs. майбутнє
Під час війни нас не візьмуть в НАТО – це факт. Питання вступу продовжує залишатись політичним. Політичне питання може бути вирішене тільки тоді, коли ми отримаємо договір про завершення бойових дій з Росією (або правонаступниками).
Але з цього не варто робити трагедії та прощатись з майбутніми перспективами. Бо Україну візьмуть в НАТО. Альянс не має іншого адекватного шляху, аніж прийняти Україну.
Для цього є мінімум 4 причини:
- країни НАТО вклали дуже великі гроші в українську армію;
- українська армія вже зараз є однією з найбоєздатніших у світі й після вступу вона суттєво посилить Альянс та фактично стане основою армії Європи;
- досвід українських військових дуже потрібний для країн-членів, тому вступ допоможе його краще впроваджувати в інших армія;
- спільне виробництво зброї.
Якщо члени Альянсу продовжать вигадувати причини, чому ми не можемо стати частиною союзу і після перемоги, то це буде їх чергова геополітична помилка.
******
Членство в Альянсі могло потенційно врятувати нас від війни у 2014 році, але воно не припинить її зараз. А після нашої перемоги ми точно будемо сильніші як країна, суспільство та армія. Сильніші, ніж були навіть 24 лютого 2022 року. І тут постане питання, чи дасть нам НАТО якусь додаткову безпеку. Все буде залежати від умов завершення війни. Бо якщо буде підписаний мир і нова війна виднітиметься на горизонті, то ніхто нас в Альянс не візьме.
Також треба розглянути теоретичний сценарій, що членство в НАТО може певний час нам заважати. Європа не спішить розв'язувати питання окупації частини Молдови та існування диктатора Лукашенка. Ці дві проблеми можуть і не зникнути після поразки Росії. І саме нам доведеться їх вирішити. А тут членство скоріше буде стримувальним фактором…
ТГ канал автора БОЄ
