Оригінальна публікація https://zaxid.net/ukrayina_y_mentalna_transformatsiya_zahodu_n1539472
Автор - Любко Петренко
Багацько людей на теренах колишнього СРСР, і в Україні зокрема, які все ще не вийшли з пострадянського дискурсу, проте мають доступ до альтернативних джерел інформації, які все ще шанують і святкують 9 травня та інші радянські свята, досі не можуть оговтатися від шоку, спричиненого повномасштабним вторгненням Росії в Україну. А ще більше тією жорстокістю, з якою російські окупанти руйнують українські міста, обстрілюють лікарні, театри, музеї, вбивають мирних людей, не шкодуючи ні жінок, ні дітей, ні літніх людей.
Мовляв, як це так: країна, яка пережила жахливу фашистську навалу, яка зазнала нищівних руйнувань, втратила понад 20 млн людських життів, ціною неймовірних зусиль врешті-решт перемогла фашизм, нині сама скоює моторошні воєнні злочини порівнювальні з гітлерівськими? Такі люди, дивлячись на актуальну російську інвазію в Україну, ніяк не можуть позбутися когнітивного дисонансу. Не здатні сприйняти того факту, що легендарне радянське «Кієв бамбілі і аб’явілі», – це вже не про німців, це вже про самих росіян.
Нещодавно з Харкова надійшла сумна звістка, що від російських обстрілів загинув 96-річний колишній в’язень нацистських концтаборів. Чоловік, який пройшов через саме пекло німецького тоталітаризму, залишився живий, щоб загинути від рук російських фашистів, які цинічно заявляють, що нібито самі борються з фашизмом в Україні.
У цьому контексті пригадався есей Бориса Стругацького «Фашизм – це дуже просто. Епідеміологічна пам'ятка». Тези відомого російського письменника-фантаста є розширеним трактуванням сентенції, яку приписують Вінстону Черчиллю: «Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами». Фраза мудра і пророча, хто б насправді не був її автором. От як цю думку розвиває Борис Стругацький:
«Так що якщо ви раптом “усвідомили”, що тільки ваш народ гідний всіх благ, а всі інші народи навколо – другий сорт, вітаю: ви зробили свій перший крок у фашизм. Потім вас осіняє, що високих цілей ваш народ доб'ється, тільки коли залізний порядок буде встановлено і заткнуть пащу всім цим крикунам і паперомаракам, що розглагольствують про свободи; коли поставлять до стінки (без суду та слідства) всіх, хто йде впоперек, а інородців нещадно притиснуть до нігтя... І щойно ви прийняли все це, процес завершився: ви вже фашист. На вас немає чорного мундиру зі свастикою. Ви не маєте звички кричати “гайль!”. Ви все життя пишалися перемогою нашої країни над фашизмом. Але ви дозволили собі стати в лави борців за диктатуру націоналістів – і ви вже фашист. Як просто! Як дуже просто.
І не кажіть тепер, що ви – зовсім не зла людина, що ви проти страждань людей невинних (до стінки поставлені повинні бути тільки вороги порядку, і тільки вороги порядку повинні опинитися за колючим дротом), що у вас у самого діти-онуки, що ви проти війни... Все це вже не має значення. Дорога історії давно вже накатана, логіка історії нещадна, і, щойно прийдуть до влади ваші фюрери, запрацює налагоджений конвеєр: усунення інакодумців – придушення неминучого протесту – концтабору – занепад мирної економіки – мілітаризація – війна... А якщо ви, схаменувшись, захочете якоїсь миті зупинити цей страшний конвеєр, ви будете нещадно знищені, наче найостанніший демократ-інтернаціоналіст. Не буде у вас штурмбанфюрерів, а будуть якісь осаул-бригадири, але сутність фашизму – диктатура нацистів – залишиться, отже, залишиться брехня, кров, війна – тепер, можливо, ядерна».
Зауважу, що ці слова написані 1995 року. Тоді ще при владі був Борис Єльцин, свобода в Росії буяла, демократія розцвітала, свобода преси здавалася непоборною. Утім вже виявлялися перші малопомітні ознаки зародження тоталітарного режиму. Розстріл танками російського парламенту, війна в Чечні, стрімке зміцнення позицій ФСБ (колишнього КДБ), реформа Конституції з посиленням повноважень президента тощо.
Свого часу в Радянському Союзі був заборонений до показу документальний фільм Михайла Ромма «Звичайний фашизм». Ну не те щоб його заборонили якоюсь постановою ЦК КПРС, указом Ради Міністрів СРСР чи законом Верховної Ради СРСР. Просто партійне керівництво визнало стрічку небажаною до показу. Здавалося б, чому? Стрічка цілком радянська пропагандистська. Утім талановитий режисер зумів дуже точно підмітити всі характерні ознаки тоталітарного режиму. Тож, припускаю, що в політбюро налякалися, що радянські люди зможуть ці ознаки вгледіти в комуністичному ладі. Тому зовсім не здивуюся, якщо стрічку Ромма знову заборонять до показу в Російській Федерації.
Але повернімося до есею Стругацького, адже автор, окрім усього, спрогнозував і війну. Поки що, Богу дякувати, не ядерну. Хоча й така опція не відкидається, з огляду на перманентні погрози Кремля застосувати свій атомний арсенал.
Отже, що ми маємо. Фашистська держава Росія пішла війною на демократичну Україну, намагаючись її знищити як не політично, то фізично. Тож українське воїнство, цілий український народ у цьому двобої мимоволі взяв на себе роль «армії світла». А Росія, відповідно, роль вселенського зла. Звучить, можливо, надто епічно, але що поробиш, якщо цей біблійний наратив перетворився на брутальну реальність.
Благо, що в цьому протистоянні Україні допомагає весь цивілізований світ, наскільки може й наскільки бажає. І наразі нашим першочерговим зовнішньополітичним завданням є добиватися, щоби це бажання не спадало, а, навпаки, зростало.
Пригадаймо, як ще зовсім недавно – у грудні 2021 року – американське керівництво, чітко прогнозуючи російське вторгнення, готове було змиритися з поразкою України. Мовляв, нічого не вдієш, ворог незрівнянно сильніший. Тоді авторитетне видання The Washington Post з покликом на компетентні джерела в Білому домі розповіло, що американська влада готувалася підтримувати український повстанський рух після того, як Росія повалить український уряд. Україна ж так пишається своєю УПА, то, напевно, в партизанці українці продемонструють себе максимально ефективно. Так, припускаю, міркували американські стратеги.
За останні роки було опубліковано багацько аналітичних статей (переконаний, що це відбулося не без російського спонсорства), у яких прославлялася військова потуга Росії. Про те, як російська армія за добу зможе окупувати балтійські держави. Про те, що всі сукупні збройні сили Європи не дадуть собі ради з російською армією – модернізованою, вимуштруваною, загартованою в боях у Чечні, Грузії, Сирії тощо. У європейців сформувався ледь не тваринний страх перед «непереможною Росією».
Саме тому перед початком вторгнення Захід надавав військову допомогу Україні вкрай неохоче. З одного боку, щоб не накликати на себе гнів росіян. З другого – щоб нібито не викидати грошей на вітер, бо який сенс вкладати мільйони доларів в обороноздатність України, якщо Росія завоює її максимум за три дні. З третього – на Заході до останнього моменту не вірили у ймовірність повномасштабної російської інвазії, максимум допускали обмежену операцію в районі ОРДЛО. Ну, бо, попри шаленість Путіна, мало хто міг собі уявити, що він зважиться на такий самовбивчий крок.
Таки зважився. І 24 лютого розпочалося на Заході термінове ламання всіх уявлень про Росію, про свою східну політику, про глобальну архітектуру безпеки. Найбільше ця ментальна трансформація зачепила німців, які зі страусової позиції «жодної зброї до гарячих точок» перейшли до розуміння того, що уявна нейтральність може стати фатальною для них самих, для Європи, для цілого світу. Що Путін не має гальм, тому зупинити його вдасться лише спільними зусиллями. А оскільки зараз це завдання впало на плечі України, то потрібно їй всебічно допомогти.
Наступний етап ментальної трансформації Заходу відбувся на початку березня, коли весь світ побачив: українці здатні воювати нарівні з «другою армією світу». Здатні стримувати російську навалу, перемагати в боях, здійснювати контратаки. Тисячі вбитих окупантів, сотні знищених російські танків, БТР, артилерійських систем, ЗРК, літаків, гелікоптерів, кораблів продемонстрували високу бойову потугу української армії, її вміння ефективно використовувати, зокрема, й надану західними союзниками зброю.
І тут вже політики в західних столицях усвідомили, що варто переходити до нового етапу підтримки України, вироблення нової концепції. І полягатиме вона в тому, щоб допомогти українцям не просто зупинити російську навалу, а посприяти їхній перемозі. Перемозі, яка ще зовсім недавно видавалася чимось із царини ненаукової фантастики, а тепер з кожним днем вимальовується чимраз реальніше.
І відповідні тези пролунали цього тижня в Брюсселі на самітах НАТО, Євроунії і G7. Союзники готові стрімко нарости військову допомогу Україні. Тепер вона вже не обмежуватиметься портативними «стінґерами» й «джавелінами», а значно серйознішими системами протиповітряної оборони, наступальної зброї, артилерії.
Водночас з кожним днем розвіюється міф про непереможність російської зброї. І це виводить західні держави з оціпеніння, спричиненого страхом перед Росією. Поруч з військовою допомогою Україні Захід ухвалює один за одним пакети антиросійських санкцій, знекровлюючи російську економіку. Російське керівництво лютує від безпорадності та дає злочинні накази бомбардувати українські міста, як це робилося в чеченському Грозному чи в сирійському Алеппо.
Утім ворогові це не допоможе. Підтвердженням того, що цілий цивілізований світ вірить у перемогу України, є рішення саміту ЄУ створити Трастовий фонд солідарності з Україною. Саме з його коштів відбудовуватимуться зруйновані війною українські міста після того, як ворога цілковито буде вигнано з української землі.
