Вдосталь насміявшись з чиновників, які замовили туристичні вказівники з англійськими буквами в довільній конфігурації, суспільство перевело свою увагу на інші цікаві теми. Хоча, зважаючи на той прикрий факт, що на 50 табличок витратили 581 тис. грн, не такі там вже й недолугі люди сидять. Все-таки не кожен може отак взяти і заробити. Тим паче, зробити це з порушенням процедури, без пакету необхідних документів і так, щоб потім навіть не було як покарати.
Чудо-знаки, між іншим, встановили в рамках проекту «Наша історія», який обласна адміністрація (через департамент культури) реалізовує вже другий рік поспіль. І тут ми потрапляємо в чарівний світ обласних програм, від якого хочеться плакати ще до фінансового аналізу цього свята життя. Наприклад, тут можна ознайомитися з одним із «паспортів» однієї з бюджетних програм. Підозрюю, вони там навмисно розміщують скановані документи так, щоб було незручно читати. Але менше з тим, 800 тис. грн виділили на «відновлення та збереження національної пам’яті українського народу та проведення на належному рівні протокольних заходів Львівською обласною державною адміністрацією та Львівською обласною радою» у 2019 році. Документ доволі лаконічний: сувеніри – 540 тис. грн (7155 штук), квіти – 50 тис. грн (59 «одиниць квіткової продукції»), на транспорт – 60 тис. грн, «забезпечення організації» (отут важко розуміти, але раз треба, то треба) – 140 тис. грн. Кількість проведених офіційних прийомів – 9. Печатка, підпис.
Загалом, треба визнати, цікавий підхід. На початку дати якусь нісенітницю про «національну пам’ять» чи інший патріотичний пафос, потім про «належний рівень», а далі – хоч обслуговування в борделях країн-партнерів чи шопінг у містах-побратимах. А ви думали, ці блювотно-показушні «покладання віночків» просто так відбуваються, на голому ентузіазмі?
Однак повернімося до «Нашої історії» та департаменту культури. Ось тут можна ознайомитися зі станом виконання обласних програм за 2018 рік. Кожен може зробити свої висновки, я ж зверну увагу на те, що мені особливо сподобалося. Наприклад, трапляються заходи з назвою, обсягом фінансування, але без опису. Цікаво. Попри те, що багато заходів спрямовано на те, щоб показати нашу культуру на Сході, не забули і про аборигенів. Наприклад (і тут дозволю собі розлогу цитату зі збереженням оригінальної орфографії): «28 січня 2018 р. у центрі м. Мостиська Львівської обл. відбувся проект «Карооке на селі». Загалом у проекті було залучено приблизно 200 осіб з місцевості. У чотирьох турах брало участь чотири учасники. У фіналі переможцем став Андрій Семчишин. Гостями проекту були Етно-гурт «Леля» з м. Львів та StiviG (артист естради)». Ну хіба ж це не прекрасно? І ціна питання – нещасних 40 тис. грн. Нещасних, бо «презентація потенціалу Львівщини в країнах проживання української діаспори, транскордонна співпраця» вартувала вже 320 тис. грн. Презентація потенціалу Львівщини в країнах проживання діаспори була, до слова, не один раз, іноді презентувати потенціал довіряли танцювально-спортивним організаціям… Ну, то таке.
До речі, про «Нашу історію». Крім «ознакувань місць пам’яті» (ті самі епатажні таблички, «по-англійськи» написані) була ще 4-денна пересувна виставка з лекціями в Краматорську і Слов’янську, про митрополита Андрея Шептицького і патріарха Йосифа Сліпого. Не густо. А таблички, між іншим, у 2018 році втілити не вдалося, бо виконавець не гарантував, що встигне вкластися в терміни… Загалом, стільки незнайомих назв громадських об’єднань і колективів я давно не читав. Рекомендую.
А тут можна почитати «бюджетні паспорти». Варто хоча б з огляду на те, що таку витіювату канцелярсько-бюрократичну мову не часто зустрінеш. «Розвиток театрального мистецтва і театральної справи, формування та задоволення потреб населення в театральному мистецтві шляхом створення високохудожніх творів театрального мистецтва, пропагування кращих надбаннь української та світової культури» (правопис оригіналу збережено) – 21 млн грн. «Популяризація української мови та культури, історичної свідомості громадян в Україні та за кордоном» – 3 млн грн. Підтримка Народних домів – 1 млн грн, музеїв – 200 тис. грн, мистецьких шкіл – 125 тис. грн. Це так, про пріоритети…
Страшно уявити, що там в більш цікавих галузях відбувається, якщо в культурі отаке. І це враховуючи той незаперечний факт, що Львівські обласні рада й адміністрація – бастіон патріотизму, самопожертви і натхненних борців за високі ідеали… А як же тоді на Сході, де «наша історія», пам’ять про полеглих та патріотизм – взагалі порожній звук?
І хотілося б підтримати нашу місцеву владу в її нерівній боротьбі з «повзучим реваншем», але після навіть поверхового аналізу «діяльності» якось нема колишнього ентузіазму. Минув. Тому я досить спокійно ставлюся до «згортання підтримки національної політики». Ну не купить собі хтось нову «тойоту» – наша дума, наша пісня від цього не вмре, не загине. Переживемо.
P.S.: А все чому? А тому, що у 2017 році скасували надбавки чиновникам за знання та використання в роботі іноземної мови. Нема чого тоді з табличок сміятись.
Автор - Назар Кісь.
Оригінальна публікація тут
