Якщо колись слова про те, що росіяни борються не за кращі умови для свого життя, а за те, щоб всім навколо було гірше, могли дивувати, то тепер це стало очевидністю. Бо російські і радянські, з дозволу сказати, еліти, пропонували тільки такі і не інакші рольові моделі поведінки. Не жити, а боротися. Коли життя – це суцільна боротьба. Коли «спокій їм тільки сниться». Коли не працювати, щоб акумулювати добро і достаток з передачею наступним поколінням, а «експропріювати експропріаторів», тобто грабувати награбоване. Коли практикується не інтенсивне господарювання, а екстенсивне зі все більшим загарбанням сусідніх земель. Варварським споживанням природних ресурсів, а з часом і їх розпродуванням.
Природа кочівників
Такий спосіб життя був характерним для кочових народів. З відмовою накопичування великих матеріальних цінностей і організацією життєвого укладу на воєнний спосіб. Звичайно, для завоювання і підкорення все нових територій та людей. Модернізація суспільного життя не обійшла боком і євразійську Росію. Кочівники майже зникли, але їхні поведінкові моделі істотно позначилися на внутрішній і зовнішній політиці СРСР та путінської Росії.
Варто зазначити, що мова не йде про якісь «національні» риси або етнічні особливості. Йдеться про колективні поведінкові практики та мотивації. Де найбільш важливою була спроба формування особливої радянської людини та нової радянської спільноти. Російською це звучало так: «нового советского человека» і «новой советской общности». Не варто зайвий раз повторювати, що подібного роду виховання базувалося на «героїчній минувшині» та приматі колективного над особистим. За яким людина була нічим, звичайним витратним матеріалом і тільки великі маси цінними, бо здатними для реалізації масштабних проектів.
Радянська героїка
Те, що Путін і більшість сучасної російської еліти родом зі спецслужб є глибоко радянськими людьми, є доконаним фактом. Відомо також, що суть радянського героїчного наративу полягала у фанатичній безстрашності та самопожертві в боротьбі з ворогом. Різні «панфіловці», Матросови, Космодемʼянські, піонери-герої та інші персонажі тотальної пропаганди хором закликали радянську людину, не задумуючись, віддати своє нікчемне життя і тим увічнити себе в історії.
Закликали загинути в боротьбі за якісь абстрактні радянські цінності – комуністичну партію, вождів Леніна та Сталіна. І, зрештою, за радянську батьківщину. Але якщо забрати ідеологічний наліт, то ідеали виявляться не просто трухлявими, а аморальними. «Радянська батьківщина» - тюрмою народів, суспільна модель – авторитарним терором, а колгоспи – узаконеною формою колективного рабства. Комуністична номенклатура – новою групою експлуататорів, але з революційними повноваженнями.
Насправді ж героями були ті, хто протистояв радянській системі. Але й тут не склалося, бо значною мірою білогвардійці, та різного роду антирадянці не мали іншого вибору, як колабораціонувати з нацистським режимом. Відповідно, надавши підстави радянській репресивній системі як найжорстокіше боротися з цими ворогами.
Не менш важливою у свого роду ієрархії радянських героїв і ворогів є роль спецслужб та репресивних органів: ВЧК, НКВД, КГБ, МВС, СМЕРШ, ГРУ. Оскільки це особлива каста борців за «чистоту» думок і поведінки радянських людей. Це той інструмент, що позбавив життя мільйони людей. Це опричники тоталітарного комуністичного режиму, завдяки яким терор і страх стали масовими.
Саме тому виходець із КГБ Путін заходився не тільки реабілітувати радянські спецслужби, але й усіляко їх прославляти. Для цього путінський режим поступово згорнув, а з часом і заборонив діяльність таких організацій, як «Меморіал». Щоб про репресивну сутність радянського режиму якнайшвидше забули, а навіть почали гордитися цим минулим.
«Своє бачення»
Спостерігаючи за російською історичною політикою двох останніх десятиліть, не могло не скластися враження, що формується якась гібридна доктрина, за допомогою якої Росія надасть собі ексклюзивні права для відродження імперського статусу. Ціла пропагандистська машина працювала на переконання ледве не усього світу, що в Росії на все є своє бачення і навіть своя «історична правда». І це все нахабне безглуздя світ сприймав, як свого роду «блаженність». Аж поки Путін не розпочав повномасштабну криваву війну проти України, щоб реалізувати свій варіант «історичної правди».
Не варто тратити час, щоб розбиратися у тих каналізаційних джерелах, з яких Путін черпав свої історичні знання. Очевидно, що своє бачення про героїв «плаща і кинджала» цей малоосвічений і закомплексований чоловік черпав із радянських пропагандистських фільмів та історичної белетристики. Де своїх нібито не кидають. Де радянські шпигуни на голову вищі від західних. Вони принципові, моральні і віддані батьківщині. Залишається лише уточнити, чим насправді вони займалися у ворожому стані.
Російські шпигуни та ідеали
Можливо, вони збирали інформацію про розробки у сфері ядерного озброєння, щоб не допустити дисбалансу у світі? Ні, вони викрадали ці розробки, щоб самим якнайшвидше створити атомну бомбу і тероризувати увесь західний світ. Доводити «свою правду». Займалися примітивним промисловим шпіонажем. Викрадали космічні технології, документацію автозаводів, щоб потім представити це як перемогу радянського автопрому. Показати великі досягнення і переваги радянської системи.
Можливо, вони викрадали людей з Парижа, щоб ті уникнули покарання? Ні, вони це робили, щоб вбити і обезголовити політичних конкурентів. Вони наводнювали західний світ своїми агентами, аби ті руйнували ці країни з середини. Щоб готували ґрунт для ідіотської ідеї світової революції.
Вони корумпували західних політиків, журналістів та людей культури, щоб ті прикривали справжні цілі Росії – руйнування Європейського Союзу. Тобто, куди не кинься – суцільна деструкція. І все це заради того, щоб навʼязати світові свою авторитарну і нелюдську модель.
Бандитська фінка, а не караючий меч
Але найбільш ганебною сторінкою в діяльності радянських і російських спецслужб були політичні вбивства. Всередині країни і за кордоном. Вбивства дисидентів, політичних опонентів, журналістів і державних діячів. Відповідно до канонів радянського шпигунського жанру, Путін прибрав собі образ чекіста, який не пробачає зрад. Караючий меч якого дістане зрадників та ворогів будь-де: Лондоні, Солсбері або Берліні. І знову таки з однією поправкою. Люди, що ставали жертвами російських кілерів були особистими ворогами Путіна та його режиму.
Образ месника за зраду батьківщини мав би розвалитися, вже після отруєння Луговим найбільшого критика Путіна – Литвиненка. Вже цього прикладу було достатньо, щоб переконатися – Росія займається державним тероризмом. Тому що Путін вбивцю Литвиненка одразу прилаштував депутатом Держдуми. До всього, зробивши Лугового на довший час лицем російської пропаганди. Чим хотів продемонструвати своїм чекістам, що ті можуть сміливо виконувати усі його незаконні накази. Він своїх витягне і не залишить на поталу.
Вчорашнім обміном людей на вбивць він вважав, що продемонструє усім росіянам – він людина слова і добився волі навіть для Красікова, вбивці чеченського опозиціонера. Насправді ж Путін виміняв убивцю, відпустивши на Захід достойних людей, яких і брав у заручники, як обмінний фонд. Що ще і ще раз доводить, що сучасна Росія – це терористичний режим на чолі зі закомплексованим психопатом, продуктом радянського кіно і пропаганди.
І щоб вже зовсім не залишилося сумнівів щодо «благородних» мотивів Путіна. Насправді він рятував не Красікова з Берлінської тюрми, а свою шкуру. Буквально зараз зʼявилася інформація, що Красіков може володіти вбивчим компроматом на Путіна. Нібито він причетний до того, що колишній шеф Путіна – Анатолій Собчак – завчасно пішов із життя. Тобто Путін не залишив Красікова в берлінській вʼязниці не через сакраментальне «своіх нє бросаєм», а через те, що боїться компромату на себе. І тепер питання відкрите, скільки часу проживе Красіков після гарячих обіймів Путіна біля трапа літака? По цьому буде видно, поділився той важливою інформацією про Путіна з німецькими спецслужбами, чи ні. Але це ніяк не вплине на висновок: Росія – держава-терорист.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
