Час від часу, чим більше оптимістичних новин з фронту з’являється в інформаційному просторі, тим частіше лунають голоси стосовно післявоєнної відбудови суспільства. Саме суспільства, а не лише інфраструктури. І в цій відбудові одне з ключових місць має зайняти «відновлення справедливості» - про це говорив навіть секретар РНБО Олексій Данілов.
Специфіка таких розмов у тому, що всі начебто «за» справедливість, але в процесі неодмінно виникають розходження та суперечки. Бо можна мораль переплутати із законом, а політичну боротьбу з проповідями про цінності. Можна думку іноземних радників подати у вигляді рекомендацій стратегічних партнерів. При тому інтереси і радників, і навіть партнерів, не завжди крутяться навколо мрій українців.
Тим не менше, запит на справедливість в українському суспільстві буде, при чому радикальний. Він стосуватиметься еліти, яка завдяки вдалому освоєнню активів колишньої УРСР потрапила в список Forbs, і вже з цього списку розповідає посполитим, що таке «успіх» в «бізнесі». Він стосуватиметься топових чиновників, які попри важкі умови праці та збитковість ввіреного їм народного господарства, примудряються завжди ставати заможнішими. І тут не допоможе мімікрія під «куркульство» та «український буржуазний націоналізм», бо експлуатація радянських підприємств та адміністративного ресурсу – це не куркульство і не підприємництво.
Запит на справедливість торкнеться і тих, хто довго розповідав, що Україна не може існувати без російського газу і транзиту цього газу. Аж поки не виявилося, що атомна енергетика цікавіша. Ненадовго, правда - до масового ракетного терору з боку росіян.
Цей запит крутитиметься навколо питання «як влада готувалася до війни?», і якщо є оптимісти, які думають, що це питання торкнеться лише чинної влади і не вдарить бумерангом по них самих, то в мене для них погані новини.
Частково запит на справедливість спуститься «вниз», але лише до тої межі, за якою гріхи «маленького українця». Який, за визначенням, практично безгрішний – тому справедливість шукатимуть в координатах «воював / не воював».
І от, щоб не потонути в потоках подібних звинувачень, потрібно розібратися в термінах та поняттях. При цьому почати варто не зі справедливості, яка виходить зі структури суспільства, а з більш базових речей. Бо що таке справедливість в країні переможної приватизації, де партноменклатура стала елітою, а дрібніші агітатори – національною інтелігенцією? Це як шукати аристократію в пост-колгоспі.
У суспільних науках, якими займаються (а не просто викладають) в провідних університетах світу, вже відмовилися від ідеї, що люди нечесні, бо погані. Відомо, що злочини вчиняють не лише психопати, і не лише раціонально. Насправді більшість із нас (тобто всі) потрохи прибріхують і обманюють, але не настільки, щоб вважати себе поганою людиною. Вчені, якщо максимально спрощувати, роблять похибку на те, що всі ми грішні, але «добрі люди».
Адже завжди є не лише причина, а й привід і виправдання для обману. Завжди можна щось «винести з роботи». А якщо робота, наприклад, передбачає винести не крейду зі школи, а землі з резерву громади?
Завжди є і буде конфлікт інтересів. А оскільки «цей тендер» і так хтось виграє, а в своєму кумові/знайомому чиновник впевнений на 100%, то чому б не обійти конкурентів – для загального блага, звичайно.
В світі навколо стільки брехні і обману, що чесна людина просто змушена вдаватися до невинних хитрощів, щоб вижити в такому несправедливому середовищі.
Зрештою, всі трохи підробляють звіти, користуються неліцензованим програмним забезпеченням, купують хто на що гаразд – той трохи краденого лісу, а той – польських сосисок з бусика на парковці. Не ми такі – життя таке. Тим більше, що завжди можна поділитися заробленим з тими, хто цього потребує, і стати благодійником.
От на цьому рівні варто починати дискусію про справедливість. Що ми можемо толерувати, бо «всі так роблять», а що не можемо. На якому етапі «такий як всі» перетворюється на злочинця, корупціонера і хабарника. Чи це вимірюється лише грошима? Вкрасти майбутнє в незнайомої молодої людини, прилаштувавши тупуватого родича на роботу чи навчання – це крадіжка чи турбота про близьких?
Так, можливо, в суспільстві з’явиться стандарт чесної і нечесної поведінки. З розумінням того, що кришталево чесних не існує. Принаймні не в тій кількості, щоб впливати на загальну ситуацію.
А вже коли ми, як суспільство, встановимо більш-менш зрозумілі межі нормального, тоді можна буде поговорити про справедливість. Щоб не вийшло так, що справедливість - це коли хороші люди «доять» Україну, а не погані, як було до цього часу…
Так можна буде уникнути набридливого політичного пінг-понгу в стилі «а ваш чим кращий?» Звичайно, вродою. В нас же нема навіть приблизного уявлення про межі дозволеного, правильної поведінки і тому подібного. Тому тільки так, красою міряємо. Ще й пробуємо щось про «інститут репутації» говорити.
