В українському інтернеті чергова паніка, оскільки росіяни випустили свіжий «кіношедевр». Як це у нас прийнято, на сторожі інформаційного простору не дрімають люди, які вважають росіян супер-креативними, а українців – супер тупими, не здатними відфільтрувати шлак. Тому «б’ють на сполох», чим активно просувають небажаний продукт.
Особисто я, коли побачив назву «слово пацана», спочатку подумав, що це якась сатира. Тому що сам термін давно асоціюється з обманом. Щось типу «чесне слово» від рафінованого брехуна. Здавна відомо: якщо тобі говорять «слово пацана» - це або жарт, або в тебе хочуть щось взяти і не віддати. Але ніт, в росіян все серйозно. Треба все таки враховувати той факт, що там досі сприймають тюремну романтику, якісь «правила зони» та інші дивовижі.
Звісно, дивитися шість серій про те, як тяжко жилося радянським росіянам в ті далекі роки – таке собі задоволення. Але ж і зрозуміти, про що стільки шуму в інтернеті, теж хочеться. Тому для того, щоб оцінити «естетику» стрічки, довелося проглянути кілька коротких відеороликів, які лізуть зараз з усіх щілин. А із сюжетом ознайомитись на українській Вікіпедії.
Відповідно, вдалося відносно «дешево» сформувати враження про цю нову загрозу ментальному здоров’ю молодих українців. І одразу хочу сказати, що пропозиція «ти спочатку подивись, а потім критикуй» не приймається. Не обов’язково куштувати собачу каку, щоб зрозуміти, що вона не смачна.
Почнемо з назви. Російський кінопром з нею сильно не заморочувався, тому друга частина назви фільму - «кров на асфальті», майже не перегукується з висловом «кров і пісок». Тут просто – яка країна, такий і «Спартак».
Що сподобалося? Нема висхідної сюжетної лінії. Якщо в попередніх бандитських сагах кримінальники вибивалися чи принаймні пробували вибитися в люди (Бригада, Бумер, Жмурки тощо), то зараз все по чесному. Жили по-дурному, по-дурному і перестали. Непоганий месидж росіянам, правдивий. І загалом сюжет, як його описано у Вікі, теж зроблений правильно. Ностальгія тепер не за ситим радянським застоєм, а за вуличними бандами – це добре. Вселяє надію.
По-друге, один з головних героїв досить точно відтворює бажаний для режиму архетип «російського мужика». Повоював в Афганістані (для чого? чому? що це дало? – неважливо), значить мужчина. При цьому, порівнюючи з ситуацією вдома, на війні було не так «по-дебільному». Це погано на найближчу перспективу, але загалом для майбутнього – позитивно. Коли вони переключаться від війни з Україною на внутрішні розбірки.
По-третє, росіянам має бути зрозуміло, що краще не стане. Тому треба радіти «маленьким радощам серійного злочинця»: дрібним подарункам, пафосним фразам, широким жестам.
Звісно, присутня і «загадкова російська душа», в якій переплетені садизм та любов до класичної музики. Це кумедно, бо досі таке працювало як штамп в американських недорогих бойовиках.
Є і відносно порядні міліціонери, куди ж без цього. Відносно порядні за мірками сучасної Росії, звісно, яка бореться із західною розпустою з перших місць в рейтингу абортів та алкогольних отруєнь.
Тому логічно, що мама головного героя потрапляє в психлікарню, дівчину головного героя ґвалтують, він всіх вбиває і вилазить на балкон, щоб покінчити життя самогубством. Сама родзинка не в цьому. А в тому, що весь цей пекельний сюжет крутиться навколо відеомагнітофона і шапки. Артефакти, треба визнати, підібрані геніально – це і є «Святий Грааль» для російського пролетаріату.
Що цікаво, тамтешні критики відзначили, що авторам серіалу добре вдалися костюми і декорації. І це теж правильно, досить знімати західні франшизи і робити вигляд, що російські люди живуть в американських будинках. Тим більше, якщо навколо є свої декорації.
Чесно кажучи, я не знаю, кого таким зараз можна загітувати в «русскій мір», якщо існує повно якісних серіалів на ту ж таки кримінальну тематику. Але зі «світлом в кінці тунелю», з якоюсь загально людською, а не специфічною російською логікою. А тут прямо сучасний російський флеш-рояль: бандитизм є, перспектив нема, романтики нема, і навіть логіки ніякої нема. Навіть влада десь там далеко, тому теж нема. Фільм про соціальне, моральне та етичне банкрутство Росії.
Тому давайте, громадяни, без паніки. Не є українська молодь настільки тупою, щоб бачити в цьому рольову модель. Так, певний відсоток буде, як завжди. Але щоб прямо загроза і «людоньки, рятуйте» – це навряд.
Росіянам це чергове «нагадування», що не ціни на нафту, а особисто Путін «врятував» їх від вічних 90-тих. Для нас воно не читабельне. Я б навіть сказав, ефект буде протилежний - подивившись на цей прекрасний «русскій мір», розумієш, що не лише в прапорі, мові і суверенітеті справа. Бо цивілізаційний розрив – колосальний.
А от що дійсно важливо – це реальний стан молоді та підлітків. Війна. Соціальна нерівність. Булінг. Доступність наркотиків. Перспективи для освіти і кар’єри. Відірваність від реального життя в соціумі та багато іншого.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
