Один із аналітиків, Остап Кармоді, слушно зазначає в соціальних мережах, що після провалу росіян у Сирії Путін не має вагомих аргументів для переговорів із Трампом. Сирійська поразка Росії фактично ставить "хрест" на мирному плані Трампа або щонайменше значно знижує шанси на його реалізацію. Зовнішньополітична репутація Росії зазнала нищівного удару: "клієнти" Москви тепер усвідомлюють, що Росія не тільки не здатна їх захистити, але й навіть не намагатиметься цього робити. Тож важливо проаналізувати, які наслідки цей "сирійський надлом" матиме для України, Росії та світу.
Наслідки для Росії
Попри невизначеність долі російських військових баз у Сирії, падіння режиму Асада суттєво змінює баланс сил у регіоні. Навіть якщо Москва спробує скористатися розбіжностями між Туреччиною, США й Ізраїлем, щоб зберегти свою військову присутність, це буде вже не той масштаб. Втрата двох ключових баз у регіоні серйозно послаблює позиції Москви на Близькому Сході та в Африці, оскільки вся військова логістика була прив’язана до Сирії.
Колапс режиму Башара Асада стане сигналом для інших союзників Росії: Москва не здатна гарантувати їхню безпеку. Не всі мають 130 млрд. доларів, щоб "відкупитися", як це, за чутками, зробив Асад. Така ситуація лише посилить ненависть до Росії серед сирійців, що вплине на формування нового уряду в Дамаску.
Переформатування регіону
З падінням Асада й завдяки фактично знищенню Ізраїлем сирійських ППО розстановка сил у регіоні кардинально змінюється. Ізраїль тепер зможе меншою мірою зважати на кремлівські наративи. Хоча стабільність у Сирії залишатиметься примарною і є загроза формування ісламістської влади, ракети в бік Ізраїлю звідти навряд чи полетять. Це дає Єрусалиму більше свободи в протидії стратегічним загрозам Ірану, зокрема, через можливі бомбардування небезпечних обʼєктів в Ірані завадити Тегерану стати членом ядерного «клубу». На що, за чутками, вже є підтримка Трампа.
Саме це — найбільший наслідок падіння режиму Асада. Удар по "осі зла" (Росія—Іран) створює передумови для змін на Близькому Сході та в Африці, включно з можливим переглядом кордонів і новими коаліціями. «Нейтралізація» Ірану, як стратегічного союзника Росії, потягне за собою важливі наслідки і для російсько-української війни. Про Пекін, який відіграє у цій звʼязці провідну роль, варто говорити окремо. Особливо про перспективу «видавлювання» в майбутньому китайців з Африки та Середньої Азії.
Загрози для Росії
Крах Асада руйнує залишки радянської системи впливу в регіоні, змушуючи Москву надовго забути про свої інтереси на «глобальному Півдні». Цей провал не тільки підриває престиж Путіна у світі, він робить ще більш ймовірним державний переворот у самій Росії. Показує наскільки крихкими є режими, побудовані за диктаторським принципом. Що при певному збігові обставин і за наявності навіть невеликого, але вмотивованого революційного ядра, не плутати з російською ліберальною опозицією, режим може «посипатися» в один момент. Тут, правда, існує потенційна загроза усунення Путіна, але зі збереженням путінізму.
Не виключено, що Заходу доведеться піти на співпрацю з якимось російським «аль-Джолані». На руках якого не буде багато крові, але при якому стане можливим швидкий транзит влади в Росії. Не виключено, що це буде ставленик найбільш поміркованої групи в сучасному істеблішменті Росії. Такого роду транзит може дійсно привести до перемирʼя, але не зніме потенційної загрози з боку Росії для світу і сусідів.
Вплив на війну з Україною
Путін не може не відчувати своєї вразливості і загрози тихого «палацового перевороту». Він з безлічі причин не може зупинити війну проти України. Перш за все через те, що перемирʼя поверне сотні тисяч російських вбивць до дому. Де вони вимагатимуть для себе неймовірних привілеїв і чиї апетити підсанкційна російська економіка буде не в стані забезпечити. Що спонукає «героїв» на повстання взяти все силою. А це – ситуація за крок до громадянської війни.
Перемир’я після сирійської поразки було б сприйняте в Росії як визнання її слабкості. Перш за все, перемирʼя з Україною, із хоча б трохи невигідних для Росії позицій, буде сприйняте вкрай негативно войовничо налаштованими росіянами. Згода на перемирʼя покаже росіянам, що їх держава ослабла і більше не в стані продовжувати війну. Що Трамп, навіть не прийшовши до влади, викрутив російському диктаторові руки.
Таким чином Путін, поки він при владі, не може погодитися на мирний план. Проте після програшу повстанцям в Сирії стає ясно, що Росії і з Україною не впоратися. Тому Путін, щоб його не повалили або просто не усунули, буде змушений продовжити війну. Чим може страшенно розізлити Трампа, який мріє прославитися великим миротворцем. І тому, що мир у Європі йому потрібний для реалізації змін у світовому масштабі. Наприклад, якомога більше зменшити роль Китаю. І тут вимушена впертість і непоступливість Путіна може стати початком його кінця.
Малоймовірно, що Путін прийме пропозиції Трампа, але явно захоче покращити свої переговорні позиції. Його тактика – це остаточно виснажити Україну і посіяти у західних партнерів нехіть їй допомагати. Тому він буде намагатися компенсувати втрату своїх позицій ракетним терором української цивільної інфраструктури. Чим примусити українців до принизливого перемирʼя.
Глобальні перспективи
Змінність позиції обраного президента Трампа в цьому питанні може, на жаль, стати додатковим тиском на українську владу. Недаремно той змінив свою риторику щодо завершення війни за 24 години. Назвавши її безглуздою і складнішою для вирішення, ніж та, що триває на Близькому Сході.
Не менш важливими залишається питання, чи захоче Китай, який мав величезні апетити щодо африканського континенту та у Центральній Азії і «проникав» туди економічним шляхом, продовжувати ризикувати, підтримуючи і використовуючи Росію? Залишатися головним резервуаром для путінської війни. Бо, як бачимо, вже тільки факт обрання Дональда Трампа президентом, спонукав Китай зменшити експорт в Росію. Тим більше, що Трамп тисне на ЄС щодо зменшення впливу Китаю.
Таким чином «сирійський надлом» Путіна може стати початком руйнування «осі зла»: Москва-Тегеран-Пекін. Що дає надію на позитивні зміни у світі і можливість для України вписатися в нову глобальну архітектуру, формовану США. Уже тільки за те, що вистояла.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
