"Контрнаступ не слід вважати вирішальною битвою. Вирішальна битва – та, яка призведе до повного звільнення українських територій. Цей висновок можна буде зробити наприкінці, а не на початку битви... Якщо знадобиться один контрнаступ – буде один, якщо потрібно два або більше – буде так. Це не той конфлікт, який можна буде заморозити", – міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба
Кулеба дуже добре описав як саме треба сприймати потенційний контрнаступ. Він – це тільки початок великої роботи на полі бою та на дипломатичній ниві. Тільки в рідкісному випадку одна битва може вирішити долю війни. Коли блискавична перемога може дозволити перехопити стратегічну ініціативу і диктувати умови ворогу. Говорити про контрнаступ як єдиний шанс, чи вирішальну битву – неправильно. Бо таким чином ми можемо повторити помилку росіян про «Київ за три дні».
Швидка і маленька переможна війна – це те, чого на самому початку хотіла Росія. Її керівництво і командування вірили в це і не бачили причин, які могли завадити реалізації їхнього «геніального» плану. Але, як відомо, за три дні нічого не вийшло. Не вийшло і за кілька місяців зламати українців на ново окупованих територіях. Росія поплатилась за свої завищені бажання, переоцінку власних можливостей і недооцінку противника. Вони це зрозуміли і тому останні півроку готуються до великої та затяжної війни.
Коли ми говоримо, що війна розпочалася 24 лютого 2022 року, то самі заганяємо себе у пастку сприйняття, ніби російська агресія триває трошки більше року і що це коротка війна. Але це не так! Війна триває вже 9 років. Менш інтенсивна чи більше інтенсивна, із залученням різної кількості військ та озброєння, ракетними обстрілами та терористичними актами, з використанням сепаратистів та колабораціоністів, зрадників та корисних ідіотів, але 9 років, а не 431 день.
На жаль, під вплив ілюзії швидкої і переможної війни потрапили не тільки ми, але й частина наших партнерів. В цьому ключі потенційний контрнаступ сприймається тільки як перемога і варіант швидкого завершення війни. Значна частина українського суспільства сприймає це так через пропаганду та часті заяви високопосадовців.
У пропаганди все легко, просто, швидко, треба тільки трошки почекати, щоб прийшла техніка – і вже завтра ми будемо на кордоні з Росією. Високопосадовці, що коментують війну, теж намагаються говорити тільки про позитив, спрощуючи процеси.
Тільки Валерій Залужний називає речі своїми іменами, але його не дуже хочуть слухати. Не слухають його не тільки політики, але й медіа та суспільство за рідкісними винятками. На жаль, тих, хто говорить, що війна може тривати й у 2024 році, а то й довше, не сприймають і називають то «істеричками», то «агентами Кремля».
В цій ситуації треба заспокоїтись і робити тільки відповідальні заяви. А не шукати позитивних оцінок та прогнозів. Треба памʼятати, що навіть звільненні території доведеться захищати. А для цього потрібні люди, техніка та відповідне забезпечення. Успішний потенційний контрнаступ не розв'яже проблему Росії раз і на завжди. Нам потрібно виграти війну, а не битву.
Нам дуже пощастило, що Головнокомандувачем є Валерій Залужний, який неодноразово казав, що ця війна надовго. Який не кидається на ворога тільки тому, що так хочуть політики чи суспільство. Генерал, який думає стратегічно і дбає про людей, дає нам шанс на загальну перемогу. Армія ефективна, коли не дослухається до забаганок суспільство та політиків, а вирішує завдання на полі бою тоді, коли готова до цього.
Можна багато знайти подібного роду підходів і на Заході. Їх спектр так само широкий – від «Україна буде мати тільки один шанс» до «Крим треба звільняти дипломатичним шляхом і сідати за стіл переговорів». Більшість таких тверджень не опираються експертні оцінки військових фахівців, а є відображенням думок політиків у країнах-партнерах.
Війна Росії проти України впливає далеко за межі регіону. Вона заставляє витрачати сотні мільярдів на підтримку України, своїх економік, біженців та через порушення логістичних шляхів і подорожчання продукції. Попри заяви, що залишаються з нами до кінця, вони хочуть якнайшвидше завершити війну. І це треба враховувати.
Можна з впевненістю сказати, що ніхто в НАТО не бачив та не прораховував війну такого масштабу. Вони не завжди розуміють, що відбувається і як діяти далі. Аналіз ситуації на полі бою від наших партнерів та їх прогнози часто далекі від реального розуміння ситуації. Це добре показали опубліковані «таємні» документи американських військових.
Бойові дії в Україні вони досі міряють за своїми стандартами. Де часто записані швидкі військові кампанії для досягнення результату. Але в нашому випадку це так не працює. Тому їхні заяви про «один шанс» - це надія на те, що від нашого удару російська оборона розвалиться, ми звільнимо території й Путін піде на реальні переговори. А в разі відсутності такого успіху на переговори погодиться Зеленський. Але надіятись на це – означає не розуміти настрої в українському суспільстві та російських верхах.
Точно треба готуватись до зменшення фінансової та військової допомоги наступного року від партнерів. До цього часу ми маємо не тільки відновити окремі лінії нашої оборонної промисловості, а й в рази збільшити виробництво. Зробити те, що зараз робить Росія. Наша армія має мати чим знищувати ворога у випадку зменшення підтримки. Уряд та Міністерство оборони не повинні надіятись тільки на зовнішню допомогу.
Економіка теж не повинна чекати, коли завершиться війна і в країну прийдуть іноземні інвестиції. Над економічним розвитком треба працювати вже і зараз. У більшості регіонів можна і тепер повноцінно працювати попри бойові дії. Ракетні обстріли несуть небезпеку, але вона вже не є визначальною для організації робочого процесу, як рік тому. В частині регіонів може не бути тривоги від кількох днів до тижня. Війна там вже не визначає ритм життя. І кивати на бойові дії не варто. Бо така загроза буде завжди, поки існує країна Росія. Тепер всі ті, що «тримають економічний фронт», мають нарешті себе проявити.
Останній рік війни показав, що ми не програли війну. Але ще й не виграли. Не треба надіятись на швидкий кінець і швидку перемогу. Надмірні сподівання можуть негативно вплинути на настрої суспільства в разі невдачі потенційного контрнаступу чи, коли результати будуть не такими, як про це розказують посадовці та експерти. Те, що керівник МЗС розуміє, що війна може тривати довго, дає хороші шанси, що зменшення рівня допомоги від партнерів буде мінімальним і вони теж будуть готові підтримувати нас у наступні роки.
Людям у тилу треба допивати лате, смузі та докурювати кальян, і йти готуватися замінити тих військових, що вже понад рік на фронті. Та обовʼязково розвивати економіку, а не чекати абстрактних інвестиції зі США чи Європи та тішитись черговому інтерв’ю Буданова.
Телеграм канал автора – БОЄ
