Олаф Шольц вирішив зробити дводенну поїздку по Баден-Вюртембергу і першою його зупинкою була школа в Зіндельфінґені, де після урочистої зустрічі з оркестром він відповів на запитання учнів. Один із яких поставив питання про світову політику, де нагадав канцлеру, що «лідерство означає рішучість» і прямо запитав: «Чому ви так не робите?» У відповідь він почув розлогу промову канцлера про те, як Німеччина допомагає Україні, плануючи виділити 7 млрд євро на озброєння і, роздратований нещодавнім витоком інформації про прослуховування вищого командування ВПС (Luftwaffe) Німеччини, заговорив про «дивні дебати про єдину систему озброєння», під якою він мав на увазі крилаті ракети «Таурус». А оскільки німецькі генерали все ж допускали можливість таких поставок, то Шольц вирішив поставити крапку в дискусії – ракети можуть долетіти до Москви, ми можемо бути втягнутими у війну, нам потрібен «контроль» над цілями, а це можуть забезпечити тільки німецькі військові. «Я канцлер, і саме тому це стосується саме мене!» Der Spiegel, хоча і обережно, але відреагував на ці слова: «Це наводить на думку, що Шольц не хоче передавати «Таурус», тому що не повністю довіряє українцям».
Колись перший канцлер ФРН Конрад Аденауер сказав, що у нього є тільки один найкращий міністр – міністр закордонних справ. А ним був у перші роки існування республіки сам Аденауер. Схоже на те, що Шольц хоче наступити на тінь «старого з Рейну» і продемонструвати свою силу і незалежність у європейській політиці. Ось тільки весь фокус в тому, що Аденауер ніколи не довірям політикам на Сході, і Радянському Союзу, зокрема, постійно намагаючись від нього дистанціюватися і створити міцний економічний і військовий союз із Заходом. Навіть нехтуючи спокусливими обіцянками Сталіна об’єднати Німеччину в обмін на постійний військовий нейтралітет. «Ми не можемо довіряти росіянам!» Таким було політичне кредо Аденауера. Віллі Брандт, який залишається іконою німецьких соціал-демократів, до яких належить і нинішній канцлер, проводив свою нову «східну політику» в умовах «розрядки» за повної підтримки західних союзників та за наявності багатотисячного Бундесверу. Тобто з позицій сили. Ще один канцлер «есдек» – Гельмут Шмідт – мало того що довів чисельність Бундесверу до рекордних 500 тисяч осіб, але й дозволив розміщення в ФРН американських крилатих ракет з ядерними боєголовками. Дієвий засіб «політики стримування» навіть в умовах доволі передбачуваного керівництва СРСР. А що ж є у Шольца для нервово-істеричного – «Я канцлер і баста!»? Бундесвер, де все не стріляє, не плаває і не літає? А якщо і літають «Єврофайтери», то тільки завдяки Генеральному інспектору ВПС Інго Ґергартцу, одному із найкращих офіцерів, якого, очевидно, звинуватять у провалі з прослуховуванням. Міністр оборони Борис Пісторіус прийняв повністю розвалений Бундесвер і робить титанічні зусилля для приведення його в бойовий стан. А Шольц для нас поки що відомий своїм коливанням з поставками озброєнь протягом двох років війни і тим, що він, будучи міністром фінансів в уряді Ангели Меркель, знизив фінансування на оборону до мінімальних 1,5 %.
Йоахім Ґаук, колишній бундеспрезидент, у нещодавньому інтерв’ю DerSpiegel зазначив: «Німецький уряд, можливо, не хоче ставити під загрозу свою роль майбутнього брокера, посередника між Україною та Росією. Це пояснює, чому ми не йдемо «ва-банк» у війській підтримці Києва. Можливо, нам все ще потрібно усвідомити, що Путін сприймає нерішучість як заохочення до продовження вбивств». Німці намагаються раціонально зрозуміти дії Шольца. Особисто для себе я вже давно залишив ці спроби в минулому, зрозумівши, що ним рухає звичайний і банальний страх, відомий у світі як знаменитий «German Angst».
Оскільки як інакше можна зрозуміти той факт, що згідно «експрес-опитування» Der Spiegel близько 80% читачів не вважають аргументи канцлера проти поставок «Таурусів» Україні переконливими. Останні опитування також показують, що понад 60% німців виступають за збільшення поставок озброєння Україні. Часто вживане Шольцем поняття «партія непрямої війни» («indirekte Kriegspartei») повторює наративи російської пропаганди, яка дійсно розпочала масований наступ на німецьку «партію миру» СДПН.
Опозиція ХДС/ХСС вже давно тисне на канцлера з поставками «Таурусів» Україні. Нещодавнє засідання Бундестагу, де це питання розглядалося, чітко продемонструвало конструктивну позицію опозиції і млявий опір «есдеків» із посиланнями на миротворця Віллі Брандта. В інтерв’ю Frankfurter Allgemeine Zeitung, військовий експерт Родеріх Кізеветтер сказав наступне: «Офіцери (ВПС) чітко дали зрозуміти, що операціям лише силами української армії повинна передувати тривала підготовка. Однак це також показує, скільки часу втратив німецький уряд. Дебати про «Таурус» розпочалися у квітні минулого року. Відтоді минуло вже одинадцять місяців, а жодних заходів з модернізації та повторного замовлення нових «Таурусів» або початку навчання українців так і не було вжито. Уряд Німеччини свідомо відкидає пропозиції Бундесверу і тягне час. Він утримав важливу зброю для звільнення Криму і важливий інструмент в угоді з британцями і французами».
Хитрий Аденауер свого часу зумів проводити зовнішню політику навіть в умовах, коли Німеччиною фактично керували «чотири із джипа». Але найголовнішою його умовою була повна підтримка урядової коаліції ХДС/ХСС і Вільних лібералів (ВДП) при майже цілковитій нейтралізації опозиції СДПН на чолі із комуністично-орієнтованим Куртом Шумахером. Але у Шольца немає єдності навіть у «світлофорній» урядовій коаліції. Ліберали все голосніше заявляють про свою підтримку поставкам «Таурусів» Україні. І це вже не тільки відома нам прихильниця України Марі-Агнес Штрак-Ціммерман. Нещодавно військовий політик ВДП Маркус Фабер заявив: «Інцидент зі шпигунством з боку Кремля наблизив нас до постачання «Таурусів» до України». Ще більше громадян усвідомили, «що Україна може розгорнути крилату ракету самостійно, якщо ми почнемо підготовку зараз». «Зелені» зайняли останнім часом більш обережну позицію, хоча завжди виступали за відправку «Таурусів» в Україну і розуміють, що при цьому Німеччина не буде стороною війни. З ними все зрозуміло – вони бояться розвалу коаліції і усвідомлюють, що їхня підтримка виборцями стрімко падає. На додаток в СДПН є ще відомий політик Міхаель Рот, якого нещодавно позбавили посади голови комітету із зовнішньої політики за постійну опозицію канцлеру.
Для того, щоб грюкнути кулаком по столу Шольцу не вистачає хистрості і політичного досвіду Аденауера, харизматичності Брандта, самовпевненості Шмідта і російських грошей Ґергарда Шредера.
Наступного понеділка комітет Бундестагу з питань оборони збереться на спеціальне засідання, і опозиція хоче, щоб канцлер був на ньому присутній. Невідомо чи прийде він. Опозиція не має права викликати туди канцлера. Можливо поїде проводити черговий «шкільний урок». Але цього разу вже мабуть у початкову школу (Grundschule), де, скоріше, не будуть задавати питання про «рішучість» у міжнародній політиці.
