Ситуація з забороною на ввезення та транзит української агропродукції в країни ЄС стала для багатьох шоком.
Меншої відомості набула аналогічна ситуація з продажем української електроенергії – через недотримання нами формальних вимог тамтешніх операторів систем розподілу експорт тривав рівно три дні. А це мільярд гривень в місяць. І це гроші, які конче необхідні для відновлення постраждалої енергетики.
Так ми вчергове підійшли до практичного розуміння, що крім зерна, олії та металів, запропонувати ще щось рентабельне Європейській Унії ми особливо не в змозі.
Завдяки героїзму ЗСУ в тилові міста почали повертатися воркшопи, де експерти літрами п’ють лавандовий раф і малюють силіконові долини та кремнієві гори. Їхні абстрактні концепції розраховані на проекти, для реалізації яких потрібні роки або й десятиліття з сумнівною економічною доцільністю.
Що може бути поштовхом для економіки країни, яка в цей час на 2/3 залежить від фінансової допомоги міжнародних донорів?
Очевидним локомотивом післявоєнної відбудови повинен стати військово-промисловий комплекс.
Кардинальна зміна уявлень
Вторгнення Росії наочно показало всьому світу одну концептуальну річ – велика континентальна війна в Європі можлива. Війна, де вирішальна роль за сотнями тисяч піхоти та тисячами одиниць танків та артилерії.
Останні 30 років європейські національні армії готувались максимум до локальних операцій. Добре навчений і озброєний спецназ проти терористів. Французький корвет проти сомалійських піратів.
Регулярно проводились спільні навчання, які в сюжетах ТВ виглядали масштабно і красиво.
Відсоток ВВП на оборону невпинно падав. Утримувати громіздкі мілітарні формування, як і величезні запаси боєприпасів, не було потреби.
Європа не була масштабно готова до такої кривавої війни на своїх східних кордонах. Це і було одним з пунктів плану Росії – заскочити зненацька.
Підтримка України виснажила запаси радянських калібрів і невпинно виснажує сучасні запаси в Європі.
Німеччина вже спрямувала в сектор оборони понад 100 млрд. євро додаткових витрат. Польща купує майже 1 000 танків К2 у Південної Кореї.
Найближчі роки ЄС очікує масштабний збройний «шопінг» на десятки мільярдів доларів щороку. А це можливість планувати розвиток галузі на багато років вперед.
Чи є тут місце Україні?
Запит на безпеку
Витрати на оборону у 2022 році в світі зросли на 3,7% та досягли рекордного рівня в 2,24 трильйона доларів, повідомив Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру SIPRI.
Військові витрати в країнах Центральної та Західної Європи вперше перевищили рівень 1989 року.
Ринок зброї є надзвичайно концентрованим. На топ-5 країн припадає 75% продажів. Темп зростання поставок озброєнь на світовий ринок у США - 29%. Ще більше зросли продажі в Ізраїлю - понад 50%.
Приклад Ізраїлю, який одночасно є найбільшим реципієнтом американської військової допомоги та одним з активних експортерів озброєнь, показує, що країна, яка перебуває в стані перманентного воєнного конфлікту низької інтенсивності, якраз повинна і активно виготовляти, і активно продавати озброєння на зовнішніх ринках.
Наша потреба
Якою повинна бути післявоєнна мілітаризація України? Приблизно до такого рівня, щоб Росія не тільки не могла безкарно руйнувати наші міста і села, а щоб боялась перетнути кордон України або вдарити ракетою по нашій землі.
Як приклад – маючи в сусідах тоталітарну Північну Корею та авторитарний Китай, на озброєнні Сухопутних військ Південної Кореї знаходяться понад 2 200 танків, 540 БМП, понад 2 500 БТР та 12 300 одиниць артилерії (в тому числі понад 2 300 самохідних далекобійних артилерійських гаубиць).
У нас для спокійного майбутнього повинно бути мінімум вдвічі-втричі більше. Плюс авіація, флот. Логістична мережа. Захищені склади. Амуніція, медицина, інженерні споруди.
Усю цю гігантську кількість номенклатури необхідно виготовити.
Фактично це вже готове цільове державне замовлення, яке точно буде профінансоване коштом конфіскованих російських активів та міжнародних донорів. Адже це запорука мирного існування країни в майбутньому та спокій на кордонах ЄС.
Наше місце на мапі озброєнь
Державний концерн "Укроборонпром" завершив 2020 рік з чистим прибутком 2,5 мільярда гривень. 2018 рік – з чистим прибутком 3,6 млрд гривень.
В нас є достатньо потужностей для виготовлення зброї. За підтримки союзників не проблема їх збільшити (особливо враховуючи перспективу доступу до західних технологій і устаткування).
Історія про майбутнє виробництво 1 млн снарядів для України за 2 млрд євро – це історія про виробництво не в Україні (бо війна) та історія про можливе виробництво в Україні (після завершення війни).
Саме у ВПК маємо створити умови для розвитку виробництва, у першу чергу продукції з високою доданою вартістю.
Саме у ВПК держава повинна бути інвест-нянею: допомогти з орендою/придбанням землі і за символічну 1 гривню завести на будмайданчик усі комунікації.
Якщо, незважаючи на війну, відомий турецький виробник безпілотників не відмовився від планів збудувати в Україні завод по їх виготовленню, то після її завершення кількість інвесторів буде зростати в арифметичній прогресії.
Військово-промисловий комплекс має високий рівень мультиплікаційного економічного ефекту: щоб виготовити або принаймні відремонтувати одну одиницю бронетехніки, треба задіяти до п’ятдесяти різних постачальників - від металообробки до фарби та електроніки.
Понад третину грошей від вартості винятково військової продукції отримують суміжні галузі економіки.
Підприємства ВПК необхідно створювати не тільки у великих агломераціях, але й у невеликих громадах, що дасть змогу підвищити рівень зайнятості населення.
За чиї кошти банкет?
Так, нам варто сподіватися на арештовані міжнародні активи Росії та міжнародну допомогу.
Але ВПК за вдалого керування – це не збитковий сектор, а прибутковий бізнес для країни.
Війна – це не тільки дрони, супутники, лазери та інші високотехнологічні штучки.
Якщо Камеруну чи Буркіна-Фасо потрібні БТРи, то давайте виготовимо і продамо їм БТРи.
Ми не можемо виробляти військову авіацію, але ще можемо виготовляти цивільну.
Дешева і проста ракета на базі радянської Х-35 у поєднанні з сучасною електронікою і інтелектом інженерів-конструкторів дала феноменальний воєнний і психологічний ефект. Мова про ракетний комплекс «Нептун», який ефектно відправив досліджувати дно Чорного моря крейсер «Москва».
Ефективність протитанкового комплексу «Стугна» наводила жах на загарбників з першого дня війни.
Унікальний військовий софт – власне програмне забезпечення ситуаційної обізнаності «Delta» та «Кропива» також роблять неоціненний внесок у перемогу.
Переконаний, що за ними та іншими ноу-хау уже стоїть черга бажаючих у всьому світі.
Ізраїль останні 20 років витрачає близько 6% ВВП на оборону. Це один з найвищих показників у світі.
У нас немає іншого шляху – потужний ВПК є запорукою самого існування країни.
Санкції на експорт зброї та послуг з РФ будуть тільки посилюватись. А це наш шанс освоїтись на такому прибутковому ринку.
