Оригінальна публікація https://zaxid.net/shhit_demokratiyi_n1541455
Автор - Станіслав Безушко
Війна в Україні ніколи не була локальним конфліктом. Та, попри відчутний вплив російської агресії не тільки на Україну, світ досі не те що не хоче назвати війну світовою, він боїться назвати її навіть війною в Європі.
Нашу спробу назвати війну в Україні Третьою світовою, з одного боку, дехто тлумачить як намагання привернути більше уваги до бойових дій, як перебільшення, щоб отримати допомогу. Але, з іншого боку, результати війни Росії проти України визначають майбутнє десятка країн та змінять системи безпеки і політики в Європі та світі.
США
Для Америки війна в Україні та підтримка нашої країни – це одне з найбільших випробувань зовнішньої політики з 80-х років. Напевно, саме тому для Байдена й американських урядовців виглядає логічним і зрозумілим порівняння з Холодною війною. Проте саме із цим порівнянням й виникає проблема. США не намагаються сприйняти війну по-новому та знайти нові підходи. Вони діють за визначеними схемами, зокрема починають нарощувати оборонне замовлення. За їхнім прикладом чинять і країни-союзники з НАТО.
США беруть участь у багатьох війнах та самі вводять війська на території інших країн. Але війна в Україні – це вперше після завершення Холодної війни, коли агресія відбулась проти дружньої до них демократичної країни. А причина – розвиток цієї країни. В Україні немає громадянської війни чи боротьби з терористами. І це виклик для США, бо одна річ вводити війська й підтримувати Афганістан чи Ірак. А зовсім інша – коли війною пішли на ті цінності та принципи, які ви захищаєте, та в країні, яка їх вже прийняла, яка прагнула розвитку та інтеграції з Європою. Це випробування для американської влади і її міжнародної політики. Наразі вони поводяться за старими шаблонами, не розуміючи, що ця війна зовсім інша.
Для американських урядовців ключовим є не протистояння Росії чи допомога Україні, а послаблення позиції Китаю. І це бажання зробити слабшим союзника Китаю (Росію) грає злий жарт зі США. Вони, фокусуючись на боротьбі з піднебесною, втрачають свій вплив як світовий полісмен і захисник демократії. Не заперечую їхню велику і важливу допомогу, але Міг-29 та системи С-300 ще досі не в Україні. І блокує їх передачу саме Білий дім.
Від результатів війни буде залежати й подальша політика США. Тому що за останні роки у них – тільки поразки та помилкові рішення. У разі, якщо їхня політика не спрацює, то це сильно вплине на розклад сил в Америці. Фактично ЗСУ зараз виграють вибори для демократів.
Росія
Хай як парадоксально це звучить, але ми воюємо і за майбутнє Росії. Поразка Росії у цій війні може спровокувати зміну системи влади. Санкції вже тиснуть на неї, невдачі на фронті змушують почати внутрішню боротьбу. А поразка поставить хрест не тільки на російських міфах, а й на Путіні як лідерові і як колективній системі влади. Зміна лідера не означатиме зміни системи й бачення розвитку країни. Але це шанс, який отримають росіяни вперше з початку 2000-х.
Українська влада не бавиться у війну, а захищає країну. Не планує бойових дій, які можуть забрати багато життів, як то війна за Крим. Відповідно й заклики окремих груп і політиків щодо потенційного наступу на Кубань чи удар по російських містах залишаться непочутими. Кожен має забрати / захистити свою територію і крапка.
Нам не потрібний розпад Росії на 5, 10 чи 20 менших держав. Бо це створює нам ще більші проблеми та позбавляє можливості вирішити дипломатичним шляхом різні суперечності. Нам потрібен сусід, де демократія – це реальність, а не страшилка.
Білорусь
Білоруський народ готовий боротися за свою свободу. Він не підтримує режиму Лукашенка. Але він не здатний самостійно впоратися з диктатором, якому допомагає Росія. Коли Україна переможе, то в бацьки буде небагато можливостей і найпростіша – втекти. Україна може стати тією зовнішньою допомогою й зовнішнім тиском на Лукашенка, яка допоможе білорусам. Ми не стали допомагати опозиції у 2020 році, але тепер нас нічого не пов’язує з незаконною владою сусідів. Ми не зв’язані поставками нафти, електроенергії, а Білорусь – уже не майданчик для переговорів.
Ніхто не забуде й не пробачить, що Лукашенко дозволив з території Білорусі обстрілювати мирні українські міста та створити росіянам бази. Тому певний удар по режиму Лукашенка точно буде. Головне, щоб білоруська опозиція була готова брати на себе відповідальність, коли така можливість виникне.
Литва, Латвія, Естонія
Литва, Латвія, Естонія, а за ними Польща – це наступні країни, які Росія змогла б захопити «за три дні», якби Україна програла. Там прекрасно розуміють, що їхні армії не здатні протистояти навіть таким роздовбаним збройним силам РФ.
Навіть після великих втрат в Україні росіяни здатні пройти парадним маршем балтійськими країнами і ще трошки часу витратити на Польщу. А п’ята стаття НАТО може просто не встигнути спрацювати. І кілька тисяч американських солдатів у Польщі не допоможуть. Тому що більше росіян українці знищать на нашій землі, то більше шансів у цих чотирьох країн позбутися бойових дій на їхній території.
А ще є Молдова та Грузія, які вже постраждали від російської агресії, але зараз не підтримують Україну. Вони мають на своїй території квазіреспубліки, створені РФ, але не вдаються до жодних активних дій, щоб розв’язати ці проблеми. І якщо й почнуть робити хоч якісь кроки, то тільки після перемоги України. Без неї не відновиться цілісність цих країн. А в разі поразки не буде й незалежних Молдови та Грузії.
Європа
Країни континенту вже давно живуть розпружившись. З одного боку, у цивілізованому світі війна перестала бути способом досягнення мети. І бути частиною Єврозони – тепер куди важливіше за розмір армії та її боєздатність. З іншого боку, повністю відкинути ймовірність появи неадекватного диктатора, який захоче воювати, не можна. В Європі вважали, що останні диктатори на континенті зникли ще наприкінці 80-х. Європейці самі заколихували світ та дали можливість Путіну розвиватись.
Ще на початку 2000-х російським диктатором захоплювались як молодим реформатором, а факт його роботи в окупованій Німеччині вважався радше плюсом. Європейські лідери допомогли створити диктатора, але тепер самі не здатні його позбутись. І от виявилося, єдиним, хто здатен з ним впоратися, є «корумпована країна» з «неадекватною владою», як ще пару місяців тому говорили європейські політики про Україну і її владу.
Росія потрошки знищувала європейську систему безпеки, і економічну, і військову. Вона зуміла розсварити континент, позбавила Європу єдності. І в разі перемоги Росії Європейський Союз має всі шанси розвалитися.
Третя світова
100 мільйонів людей під загрозою голоду через війну Росії проти України, мільйони точно втратять дім, десятки мільйонів свій дохід, впаде й світова економіка. США та Європа не визнають офіційно, але точно розуміють, що зараз триває Третя світова війна, і вони – активні учасники. Відмовки, що емоційні заяви про Третю світову війну тільки підвищать градус напруги, можна зрозуміти, але не можна виправдати й адекватно аргументувати.
Можна довго доводити, що відбувається лише війна Росії проти України, і це буде правдою. Але кожен бій та новий день показують чимраз чіткіше, що українці воюють не тільки за свою свободу та землю.
У сучасному світі, здавалося б, канули в Лету такі терміни як «війна за територію», це рудимент ХХ століття. І тільки диктатори й авторитарні режими роблять акцент на таких війнах. Для них територія – це підтвердження величі. А для сучасних країн важливими є вплив та економіка, свобода та цінності, що дають змогу розвиватись і контролювати різні сфери. Росія хоче не тільки територій, а й більше впливу на світову політику та сферу безпеки. Вона не зупиниться в Україні, якщо ми її не зупинимо. Тому саме Україна, а не НАТО, стала щитом Європи та захисником демократичних цінностей.
