Оригінальна публікація https://zaxid.net/rosiyskiy_kazus_ribbentropa_n1543332
Автор - Любко Петренко
23 травня в Женеві трапилася доволі знакова подія: російський дипломат, радник постійного представництва Росії при ООН у Женеві Борис Бондарєв подав у відставку через вторгнення Росії в Україну. При цьому він не просто гучно гримнув дверима, а й більш ніж жорстко розкритикував російське керівництво і рідне Міністерство закордонних справ, особливо його шефа Сєргєя Лаврова.
Опублікована Бондарєвим прощальна заява варта особливої уваги. У ній російський дипломат, зокрема, стверджує, що йому «ніколи ще не було так соромно за свою країну, як 24 лютого». «Розв'язана Путіним аґресивна війна проти України, а фактично проти всього західного світу, – не лише злочин проти українського народу, а й, імовірно, найсерйозніший злочин проти народу Росії, який жирною літерою Z перекреслив усі надії на поступовий розвиток у нашій країні успішного демократичного суспільства», – вважає Бондарєв.
За його словами, організатори війни проти України на чолі з Владіміром Путіним «хочуть лише одного – залишитися при владі назавжди, жити в помпезних палацах, збудованих із несмаком, плавати на яхтах, за тоннажем та вартістю порівнянних з усім Військово-морським флотом Росії, насолоджуючись необмеженою владою та повною безкарністю».
Як заявив дипломат, за минулі 20 років у «роботі МЗС (Росії, – ред.) весь час зростав рівень брехні та непрофесіоналізму». «За останні роки це набуло просто катастрофічного масштабу. Замість неупередженого інформування про те, що відбувається, неупередженого аналізу та тверезого прогнозування – пропагандистські кліше на кшталт радянських газет 30-х років. Вибудовано систему, яка обманює сама себе. Міністр Лавров – добра ілюстрація щодо деградації цієї системи. За 18 років він пройшов шлях від професіонала та освіченого інтелектуала, на якого хотілося рівнятися багатьом співробітникам міністерства, до людини, яка постійно транслює заяви, що суперечать одна одній, і загрожує світові (тобто й Росії теж) ядерною зброєю!» – констатував Бондарєв.
Та й дійсно, чого вартує хоча б цинічна заява, зроблена Лавровим у Стамбулі перед журналістами з цілого світу на 16-й день повномасштабного вторгнення, про те, що Росія не нападала на Україну. Можна також пригадати, як колишній представник РФ у ООН Віталій Чуркін 2014 року палко заперечував, що «зелені чоловічки» – це російські вояки. Брехав про збиття малайзійського авіалайнера МН17, бомбардування цивільних об’єктів у Сирії російською авіацією. Не менш брехливим виявився і чинний представник РФ в ООН Василь Небензя. Варто згадати його заяви про воєнні злочини росіян у Бучі. Небензя запевняв, що під час перебування там російських військовиків на вулицях міста не було тіл цивільних. А напередодні вторгнення пристрасно запевняв, що Росія не має ні найменших аґресивних намірів.
Але повернімося до нашого героя Бондарєва. Зрозуміло, що після гучної заяви російського дипломата до нього кинулися журналісти зі всього світу з проханням про інтерв’ю. От, зокрема, в коментарі для британської газети The Telegraph Бондарєв розповів, що він далеко не єдиний російський дипломат, який вирішив подати до демісії після початку війни. Декілька його знайомих, запевнив він, без шуму і розголосу звільнилися з МЗС. За його твердженням, навіть ті, хто в публічному просторі дотримуються войовничої риторики, у приватних розмовах визнають, що вражені жорстокою війною в Україні і тим, що робота Міністерства закордонних справ – вигадувати виправдання за очевидні воєнні злочини.
І справді, багато мислячих людей нині тікають з Росії. Рахунок російських емігрантів лише за останні три місяці вже йде на сотні тисяч. Актори, письменники, художники, програмісти тощо. Навіть представник Путіна зі сталого розвитку в міжнародних організаціях Анатолій Чубайс – людина, яка завжди уживалася з будь-якою владою і вміла знайти собі тепле містечко – вирішив за краще податися геть із Росії.
Але чи варто вірити у щирість наведених вище заяв Бориса Бондарєва? Навряд чи. 41-річний випускник Московського державного інституту міжнародних відносин працює на дипломатичній ниві з 2002 року. За 20 років кар’єри він встиг пережити і війну в Грузії, і сирійську операцію, і окупацію Криму, і інвазію на Донбасі. Досі чомусь йому не муляло душу сумління, не виникало бажання кинути це ганебне заняття, спрямоване на виправдовування злочинів Москви на міжнародній арені, розкритикувати і Кремль, і своє відомство.
Тому в «казусі Бондарєва» доречніше говорити не стільки про порядність і сумління, скільки про тверезий розрахунок. Як, зрештою, у випадку Анатолія Чубайса та багатьох інших російських селебретіс-утікачів. Не подаючи у відставку, працюючи й надалі в МЗС РФ, Бондарєв фактично залишався б причетним до злочинів проти людяності, які чинить російська держава в Україні. Випадок шефа дипломатії Третього Райху Йоахіма фон Ріббентропа, ганебне завершення його кар’єрного та життєвого шляху слугують яскравим прикладом та переконливим застереженням.
Не треба бути якимось супераналітиком, щоб зрозуміти, що в Росії немає шансів, адже склалася ситуація, коли їй протистоїть фактично весь цивілізований світ. Цей факт було констатовано навіть в етері кремлівсько-пропагандистської телепрограми «60 минут», яку веде Ольга Скабєєва. Присутній на програмі колишній полковник радянської армії, а нині військовий експерт Михайло Ходарьонок скрушно повідомив про песимістичні перспективи Росії: «Найголовніший недолік нашого військово-політичного становища в тому, що ми в повній геополітичній самоті. І практично проти нас, як би нам не хотілося визнавати, весь світ».
Нещодавно британська газета The Economist опублікувала статтю політолога Андрєя Кортунова, у якій автор виклав три ймовірні сценарії завершення війни в Україні. Перший – це рішуча перемога України. Другий – підписання недосконалого, але взаємоприйнятного політичного компромісу. Третій сценарій передбачає, що не буде досягнуто жодних домовленостей щодо України і «конфлікт триватиме, плавно перетікаючи з одного витка ескалації в тендітне перемир'я і назад».
Зрозуміло, що з цієї тріади Україні вигідний лише перший варіант. Значно привабливіший він і є для колективного Заходу, особливо для США. «Тріумф України дозволив би приручити та "одомашнити" Росію. А спокійніша Росія своєю чергою дозволила б Заходу з більшою легкістю впоратися з Китаєм, який залишався б єдиною серйозною перешкодою для встановлення ліберальної гегемонії та настання довгоочікуваного "кінця історії"», – пояснює політолог.
Сподіваємося, що раніше чи пізніше (бажано якомога раніше) Захід і це усвідомить та зробить усе для реалізації саме першого сценарію. Ухвалення закону про лендліз, та про 40-мільярдну допомогу Україні в Сполучених Штатах, створення в Рамштайні фактично антипутінської коаліції держав, запровадження вже п’яти пакетів санкцій проти Росії та підготовка шостого, рішуча підтримка західних суспільств боротьби українців з аґресором – усе це не може не викликати оптимізму й віри в остаточну перемогу.
