Росія роками кувала собі репутацію країни, що володіє "другою армією світу" та "енергетичного монстра, без якого не обійтися". Що одне, що інше з тріском провалилося всього лише за рік. Та не варто фокусувати увагу лише на репутації Росії, як військової та енергетичної наддержави, бо мова піде ще й про Китай.
У "Піднебесній" поки ще не здійснили таких незворотніх помилок, як Росія, але вже надзвичайно наблизилися до цього. Про те, що в КНР є наміри втнути щось подібне, ні в кого вже немає сумнівів. Це не надто дивує, якщо взяти до уваги, що обидві імперії ліпилися з подібних інгредієнтів комуністично-тоталітарних ідеологій. 24 Канал пропонує читачам зазирнути трохи глибше в історію та проаналізувати, що ж спільного в авторитарних диктатурах Китаю та Росії та як вони до цього прийшли.
Як Росія затягувала "енергетичний зашморг" на тілі Європи
Течія історії несе прихильників таких ідеологій хоча й різними траєкторіями, та все ж в одному і тому напрямку. Москва вже спробувала здійснити експансію, з одного боку – опираючись на військову силу, а з іншого – вмонтованою в глобальну економіку Європи та світу енергетичною складовою.
Власне, система контролю та захисту через енергетику вибудовувалася впродовж багатьох десятиліть. Ще в 70-их і 80-их роках XX століття кремлівські вожді почали будувати нафто- й газогони на Захід.
- Крім "нафто-газодоларів", які в цьому випадку стали приємним бонусом, це була, з одного боку – своєрідна система "ешелонованого" захисту, майже як ПРО, але в землі (а точніше по трубах). Європу роками "підсаджували на голку-трубу" і вона із задоволенням приймала все нові та нові "дози" від кремлівських "нафто-дилерів".
- З іншого боку, це була ефективна система повного узалежнення економіки, політиків та урядів цілих країн від волі Кремля. Потоки вуглеводнів і корупційних схем проникали все глибше й глибше як в економіку, так і в політику. Залежність ставала, здавалося, незворотною.
Дочірні компанії входили у статутний капітал розподільчих мереж і систем зберігання, а в керівництві всіх цих компаній засіли представники "гебешного" "Газпрому".
У Кремлі потирали долоні та милувалися сплетеним "енергетичним зашморгом". Наївні європейці сприймали всю цю історію, як "вигідний бізнес і нічого особистого", а європейські чиновники приємно дивували росіян скромними запитами на розміри хабарів. У цивілізованій Європі чиновники і політики вже давно декларували не лише свої доходи, а й витрати, а різниця між першими і другими у кілька десятків тисяч євро могла викликати надто багато зайвих питань.
Чому новий шантаж не спрацював
У 2022 році Росія вчергове відважилася на застосування грубої військової сили, здійснила повномасштабне вторгнення в Україну, спираючись, в тому числі на енергетичний шантаж Заходу: "Будете втручатися – ми вам відключимо газ, замерзнете!".
- Попередні рази такий шантаж спрацьовував, і все сходило з рук – перевірена схема. Потягнути за "енергетичний зашморг" все ж таки спробували, але нічого не вийшло. Вся система захисту від економічних санкцій виявилася недієвою. Старий гебіст-дзюдоїст спробував зробити "задушливий прийом", як у дзюдо, та вийшов лише "пшик".
- Його "гебешне" оточення – голова "Газпрому" Міллер, друзі з кооперативу "Озеро", всі, кому він так довіряв і з ким вибудовував стратегію енергетичної залежності Європи і послідовної військової експансії "русского міра" для "відсування НАТО на межу 1997 року" – все це виявилося цілковитим провалом.
На початку 2000-их, коли відновлювана енергетика Європи була ще в зародковому стані, сонячні панелі були екзотичними установками на дахах у тех-фріків, а "зелені" продовжували сперечатися щодо небезпеки вітряків-генераторів для перельоту гусей, тоді всі плани кремлівської "гебешної" банди виглядали дуже актуальними і реалістичними. Та йшов час, технології відновлюваної енергетики сягнули нових рівнів ефективності, а, завдяки державним програмам підтримки, відсутність сонячних панелей на даху приватного будинку стали вважати дурним тоном. Внесок відновлюваних джерел у енергетичний баланс почав складати від 20 до 25 відсотків у деяких країнах ЄС.
Алєксєй Міллер, голова "Газпрому", який 20 років тому кепкував із потенціалу сланцевого газу, дізнався, що Європа прожила зиму без російського газу. І не має наміру більше ніколи купувати його.
Енергетичний зашморг на шиї Європи обірвався десь на дні Балтійського моря… і в руках у "гебні" в Кремлі залишився лише один кінець їхньої найдорожчої в історії труби – "Північного потоку 2". І це могло б стати повчальною історією для іншого стратега – майстра заплітати "зашморги" – для Китаю. Але, здається, не стало…
Китайський "зашморг"
Китай готувався до свого "задушливого прийому" довго та ґрунтовно. Адже потрапити в "обійми до панди" мала не лише Європа, а й Америка. Інтеграція в світову економіку та всі основні ланцюжки постачання головних світових гравців в економіці тривала кілька десятків років. За цей час практично всі провідні виробники перенесли частково або повністю свої виробництва до КНР.
На початку, та й впродовж цього процесу, складалося враження про незворотні позитивні зміни в комуністичному Китаї. Усім надали можливість прочитати мету Компартії – "підвищити рівень добробуту громадян" і повірити в це. Наївні західні експерти повірили самі та поспішили переконати західне суспільство в тому, що цей шлях рано чи пізно має автоматично привести до зникнення архаїчної комуністичної ідеології. І "всі житимуть мирно, довго й щасливо", бо воювати з озброєним ядерним потенціалом Китаєм вже точно ніхто не був готовий. Чим не ідилія, варто лише зачекати…
Ніхто не збентежився навіть тоді, коли Китай почав стрімко нарощувати військовий потенціал і переозброюватися сучасними видами конвенційної зброї. За деякими компонентами (для прикладу бойові безпілотники і дрони) Пекін вийшов навіть на лідируючі позиції в світі. У цьому процесі Китай із задоволенням користувався отриманими від західних компаній та країн технологіями, а частину технологій він отримав від промислового шпіонажу, який був поставлений на індустріальні рейки. Нарощування військового потенціалу виглядало дивним ще й тому, що КНР в принципі ніхто не може погрожувати.
Уявіть собі того, хто відважиться напасти та окупувати країну із третім за розмірами ядерним арсеналом, з населенням у 1,5 мільярда людей і площею, як у США чи Канади. Якщо вам теж це видається логічним, то висновок напрошується лише один – Китай готується до війни.
Отже, інтегрувавшись в усі глобальні ланцюжки постачання (supply chains), маючи в себе на території частково, або повністю виробничі лінії всіх провідних компаній світу, Китай почав паралельно займатися іще одним важливим питанням – контролем за ресурсами, зокрема рідкоземельними металами, що такі важливі при виробництві зброї та мікроелектроніки.
А ви думали, що КНР у Африці займався благочинною діяльністю? На сьогодні, в більшості країн цього континенту, які володіють родовищами потрібних Китаю елементів, шахти і виробництва частково чи повністю координуються з Пекіна, який контролює таким чином понад 90% світового ринку рідкоземельних металів. Вам це теж виглядає схожим на "енергетичний зашморг", придуманий у Москві?
Зверніть увагу! Зараз більшість компаній із виробництва чипів і мікроелектронних пристроїв перебуває або в самому Китаї, або "в зоні досяжності", наприклад на Тайвані, де розташована найбільша фабрика з виробництва найпотужніших чипів TSMC. Щоправда, є одне важливе уточнення – виробничі потужності на території самого Китаю можуть створювати чипи не останніх розробок, а лише із відставанням на 2 – 3 покоління. Для такої галузі це критично важливо.
Відтепер, Китай не може отримувати спеціальне літографічне обладнання для виробництва сучасних чипів, бо Нідерланди і Японія – єдині країни у світі, що мають таке обладнання – не будуть продавати його китайцям. Отже, відставання зростатиме. Тим не менш, Китай все ще контролює більшість виробництв, як побутової техніки та електроніки, так і багатьох виробництв промислового обладнання. Має в себе або може контролювати виробництво мікроелементної бази.
Як Захід починає прокидатися та позбуватися залежності від Китаю
Та все ж, Західний світ вчасно відчув "зашморг", вже схопив його та почав плавно звільнятися. У цьому плані знаковим є початок будівництва фабрики TSMC в Арізоні, США.
- Початкову заплановану інвестицію у 12 мільярдів доларів через кілька місяців збільшили до 40 мільярдів і обіцяють вже на середину 2024 року виготовляти чипи останнього покоління.
- Інший завод із виробництва найсучасніших чипів в Огайо будує американська INTEL і такі інвестиції вітаються урядом США, який назвав цей процес "репатріацією чипів". Адже компанії зі Сполучених Штатів завжди були лідерами з розробки передових технологій чипів. Розробки. Але не виробництва. Проте тепер ситуація значно зміниться.
Крім того, уряд закликав до розбудови "здорової екосистеми виробництва". Ні, не подумайте, що мовиться про екологію. Йдеться про те, що в ланцюжках постачання не буде жодної компанії з Китаю чи навіть такої, що може залежати від КНР.
Уряд США планує виділити понад 11 мільярдів доларів на розробку та дослідження в цій галузі. Можливо мова буде йти про приватно-державне партнерство в межах "Національного центру напівпровідникових технологій". Це крім тих 52 мільярдів доларів, що вже виділив Конгрес США на будівництво виробничих потужностей в галузі… Все це дуже переконливі докази бажання Штатів вийти із залежності та ланцюжків постачання з Китаю.
Залишилося вирішити питання залежності від поставок рідкоземельних металів, на ринку яких, в останні роки, частка Китаю складала до 95%. Але й тут є хороші новини.
- Японська компанія, що займається розробкою технологій добування таких металів з дна океану, відзвітувала про завершення підготовки та початок будівництва першої установки поблизу острова Мінамі Торішіма у Тихому океані. Японський уряд фінансує розробку, а пробний видобуток влітку минулого року увінчався успіхом.
- Ще одним постачальником рідкоземельних (особливо важких) металів може стати...космічна галузь. Експедиції на Місяць та аналіз складу ґрунту на Марсі також дають підстави для оптимізму.
Отже, маємо дуже схожу до "російського енергетичного зашморгу" ситуацію – Китай за допомогою тиску, інвестицій в економіки та через підкуп чиновників у бідних країнах зумів заволодіти переважною більшістю родовищ рідкоземельних металів, щоб мати важелі для тиску.
А Західний світ "вислизнув", вклавшись у технології. Адже у відкладеннях на дні світового океану рідкоземельних металів значно більше, аніж на поверхні землі та на суші. А для їхнього отримання немає потреби копати глибокі шахти, достатньо розробити технологію викачування води із відкладеннями нагору.
Цікаво, що отримає "китайський Алєксєй Міллер", який переконував Сі в тому, що "технології надто дорогі і неефективні, щоб окупитися"? Кремлівський "експерт" в галузі сланцевого газу залишився при посаді і почуває себе добре… Сподіваємося, Японія стане піонером в цій галузі, після чого інші розвинуті країни почнуть добувати рідкоземельні метали просто з дна моря і зруйнують корупційні монополії, які Пекін вибудовував десятиліттями.
На щастя для Пекіна, станом на момент написання цієї статті, він ще не зробив остаточних і невідворотних кроків, що призведуть до непоправних наслідків. Можливо, саме невдала спроба Росії зі створення "енергетичного зашморгу", а згодом ще більш невдала спроба Москви захопити сусідню країну, стали для керівництва КНР приводом подумати двічі. Адже імперські амбіції, навіть випробувані на "настоянці з комуністичної моралі", не є хорошими порадниками для схвалення рішень у такому складному сучасному світі.
Оригінальна публікація тут
