Вам напевне відомі публічні претензії Польщі до Німеччини щодо виплати репарацій за шкоду, заподіяну під час Другої світової війни.
Роки нацистської окупації лідер «Права та справедливості» Ярослав Качинський оцінив у 1,3 трильйона доларів.
Здається, що така суперечка між двома країнами є унікальною, і через 78 років після завершення війни непорозумінь такого роду не повинно виникати.
Але ні – на іншому кінці земної кулі триває протистояння.
Південна Корея оголосила, що розгляне внутрішній Сеульський фонд жертв примусової мобілізації імператорською Японією для компенсації корейцям, поневолених японськими компаніями під час Другої світової війни.
Президент цієї країни Юн Сок Йоль прагне покращити відносини з Японією, які погіршилися в останні роки через історичні образи.
Ці відносини між Сеулом і Токіо напружені з 2018 року, коли Верховний суд Південної Кореї залишив у силі вироки судів першої інстанції та зобов’язав Nippon Steel і Mitsubishi Heavy Industries виплатити компенсацію корейським громадянам, які примусово працювали на японську економіку.
Жертви також вимагали від японських гігантів публічних вибачень за їхні поневіряння.
Компанії відмовилися виконувати це рішення, а позивачі у відповідь вжили юридичних заходів, щоб змусити їх продати свої місцеві активи для виплати компенсацій.
Японія наполягала на тому, що всі питання виплат за час війни були врегульовані відповідно до договору 1965 року про нормалізацію відносин між двома країнами, який супроводжувався сотнями мільйонів доларів економічної допомоги та позик від Токіо до Сеула.
Також Японія запровадила санкції на експорт хімічних компонентів, життєво важливих для напівпровідникової промисловості Південної Кореї, посилаючись на погіршення довіри між країнами.
У відповідь Сеул погрожував розірвати угоду про обмін даними військової розвідки з Токіо, яка є основою їх тристоронньої співпраці з Вашингтоном у сфері безпеки.
Взаємна недовіра наростала, тому президент Південної Кореї зустрівся з прем’єр-міністром Японії Фуміо Кісідою в Камбоджі в листопаді, на першому за три роки двосторонньому саміті, де вони висловили зобов’язання швидко вирішити двосторонні питання, які стосуються суперечки щодо примусової праці.
Сеул підготував план, за яким виплати можуть фінансуватися південнокорейськими фірмами, які отримали вигоду від японської економічної допомоги, коли компанії нормалізували свої зв'язки в 1960-х роках.
Але такий план був зустрінутий жорсткою критикою жертвами та їх законними представниками, які вимагали, щоб репарації надходили виключно з Японії.
Один з адвокатів звинуватив уряд у просуванні мирової угоди, яка надмірно узгоджується з позицією Японії, ігноруючи голоси постраждалих.
До речі, сума компенсацій коливається від 6 до 8 млн. доларів. Мізерна сума для країни Сонця, що сходить.
Часткове примирення Японія та Південна Корея зробили у 2015 році, коли теперішній прем’єр, а тоді міністр закордонних справ Фуміо Кісіда домовився владнати історичну суперечку, пов'язану з примусом корейських жінок до роботи в японських військових будинках розпусти під час Другої світової війни.
Запорукою покращення відносин стали слова вибачення від прем'єр-міністра Сіндзо Абе та обіцянка виплатити 8 мільйонів доларів компенсацій жертвам.
У спільній заяві тоді йшлося, що Абе "ще раз висловлює свої найщиріші вибачення і жаль перед всіма жінками, які зазнали невимовного болю та отримали невиліковні фізичні та психологічні рани ".
Невирішена спадщина жорсткої японської колонізації в 1910-1945 роках, через яку багато південнокорейців і досі відчувають злість і прагнуть сатисфакції, слабко корелюється із закликами до покращення відносин з Японією - третьою економікою світу. Не в останню чергу ці заклики лунають зі США, які прагнуть до потужного та єдиного фронту проти Китаю, який набирає вагу, та Північної Кореї.
Нездатність досягти консенсусу щодо важкого минулого призвела до відсутності толерантності в молодому поколінні. Здається, навпаки – інше покоління мало б бути більш гнучким, але не у цьому випадку.
Експерти вважають, що перспективи припинення протистояння є мізерними, поки це не почне завдавати суттєвої шкоди економікам обох країн або співпраці у сфері безпеки.
Реальність історичних відшкодувань полягає в тому, що вони зводяться до матриці витрат і вигод.
Лише тоді, коли витрати на постійну непоступливість є більшими, ніж витрати на врегулювання, хтось починає рухатися.
Поки рух назустріч, зціпивши зуби, почала Південна Корея.
