Китайський так званий мирний план щодо припинення війни в Україні ознаменував собою те, що з глобальних гравців тільки Індія досі не зайняла чіткої позиції щодо конфлікту.
Чому так сталося? Чи є взагалі найбільша демократія світу глобальним гравцем на світовій арені?
Розглянемо шість основних причин: енергетика, зброя, колоніальне минуле, проблемні сусіди, тотальна бідність, свій особливий шлях.
Індія потребує дешевої нафти
МВФ прогнозує, що до 2030 року економіка Індії стане третьою у світі після США та Китаю. Зростання ВВП на цей рік заплановане у розмірі 6,8% ВВП (для порівняння США - тільки на 1,6%).
В Індії надто мало власних розвіданих запасів нафти і газу. А для підтримання зростання ВВП потрібна нафта. Багато нафти. Багато дешевої нафти. Країна не надто переймається відновлювальними джерелами та кліматичними змінами – тригерами зростання мають бути вугілля, нафта та зріджений газ.
Індія все ще купує більше нафти в країнах Близького Сходу, ніж у Росії. Але російська частка різко зросла. У грудні Індія імпортувала 1,2 мільйона барелів російської нафти. Це у 33 рази більше, ніж роком раніше. У січні частка російської сирої нафти зросла до 28% в імпорті — порівняно з лише 0,2% до вторгнення Москви в Україну.
Що важливо – Індія імпортує тільки сиру нафту для переробки на своїх велетенських нафтопереробних заводах. Країна взагалі не імпортує російський дизель, бензин, гас тощо.
Нещодавно урядові органи країни попросили банки і трейдерів дотримуватись західних санкцій та купувати чорне золото у Росії не дорожче 60 доларів.
Індію дуже влаштовує верхня межа вартості російської нафти у 60 доларів. А ще більше її влаштує верхня межа вартості російської нафти у 6 доларів. Нічого особистого, just business.
Індійський мілітаризм
За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), Індія налічує 1,38 мільйона осіб у своїх збройних силах і є одним із найбільших у світі імпортерів зброї, витративши 12,4 мільярда доларів у період між 2018 і 2021 роками на переозброєння. Причому на Росію припадає 5,51 мільярда доларів.
Індійська армія оснащена танками російського виробництва та автоматами Калашникова. Її військово-повітряні сили використовують винищувачі Сухого та транспортні вертольоти Мі-17, а авіаносець ВМФ Vikramaditya раніше входив до складу російського військово-морського флоту.
Незважаючи на те, що протягом останніх двох десятиліть Індія почала диверсифікувати свої закупівлі зброї, Росія все ще залишається важливим і, по суті, дуже бажаним джерелом зброї для Індії. Це пояснюється тим, що російська зброя зазвичай дешевша в порівнянні з її західними аналогами (принаймні, що стосується її початкової вартості) і часто вона принаймні достатньо хороша для оперативних потреб Індії. Індія не захоче відмовлятися від зв’язків з Росією, навіть якщо вона зможе придбати аналогічну зброю з альтернативних західних джерел.
Але війна вносить свої корективи, і Індія скасувала плани модернізації винищувачів Су-30 і також відклала придбання 10 бортових вертольотів Ка-31 для свого нового авіаносця.
Як це не цинічно, але скасування планів відбулося не з солідарністі з Україною, а через неможливість Росії виконувати такі зобов’язання.
Маловідомим фактом є також те, що до початку повномасштабного вторгнення Індія планувала модернізувати в Україні турбогвинтові двигуни для двомоторного Ан-32 ВПС Індії. 60 двомоторних літаків Ан-32 IAF потрібні для переправлення матеріалів, вантажів і персоналу до важкодоступного високогірного регіону Ладакх у Західних Гімалаях, де індійські збройні сили протистоять віч-на-віч збройним силам Китаю.
Саме Китай є однією великою причиною масштабного індійського збройного шопінгу.
Жертва імперіалізму
В зовнішній політиці Індії досі відчутна образа за колоніальне минуле країни. Але колишня перлина британської корони не розуміє Україну, де екс-метрополія пробує силою встановити свій порядок денний.
Основна причина такого асиметричного ставлення полягає в тому, що Індія зараз має стійкий погляд на Росію як на надійну країну та партнера.
Ще з часів знаменитого поцілунку товариша Брєжнєва та Індіри Ґанді Москва не вступала в союз із Пакистаном і не озброювала його проти Індії; вона підтримувала Нью-Делі проти тиску США під час індо-пакистанської війни 1971 року і не критикувала внутрішню політику Індії.
Сьогоднішня позиція Індії в основному відповідає її минулій терпимості перед обличчям попередньої російської агресії, наприклад, в Угорщині в 1956 році, в Чехословаччині в 1968 році та в Афганістані в 1979 році.
Навколо вороги
Оскільки прикордонні суперечки Індії з Китаєм і Пакистаном досі не вирішені, а Пекін та Ісламабад мають тісне стратегічне та військове партнерство, Індія сприймає їх співробітництво як примару війни на два фронти.
Пакистан залишається найстійкішим союзником Китаю в Південно-Східній Азії, тоді як Індія залишається єдиною країною в регіоні, яка конкурує зі зростаючим китайським впливом.
Асиметрія сил між Індією та Пакистаном на користь першої, та дедалі більший дисбаланс сил між Індією та Китаєм на користь останнього продовжуватиме хитати безпекову дилему в регіоні.
До відвертих ворогів не належить Шрі-Ланка, але її крен в сторону Китаю та бажання останнього збудувати там військову базу здійняло бурю в індійському істеблішменті, та наочно продемонструвало незрілість зовнішньої політики Індії.
Тотальна бідність
Хоча Індія є у 5,5 разів більша за площею ніж Україна, з населенням 1,42 млрд. осіб, її ВВП знаходиться на рівні Франції.
Річний дохід на душу населення становить трохи більше 2 000 доларів. Це рівень нашої мінімальної зарплати, але є суттєве «але».
Сотні мільйонів людей живуть без доступу до чистої питної води та без житла з належним рівнем комфорту. Найчастіше це будиночки з підсобних матеріалів або взагалі з картону, що в + 45° створює просто пекельні умови.
Коронавірусна криза забрала життя майже 600 тисяч осіб. Світ жахнувся не тільки від вогнищ, де спалювали тіла загиблих, але й від формального підходу до вакцинації та обліку захворюваності.
Коли медичні служби не справляються, люди вмирають з різних причин у значно більшій кількості – це смерті, які не відображаються у статистиці коронавірусу.
Крім того, постачальники медичних послуг в Індії мають проблеми в охопленні свого величезного населення, а багато індійців взагалі не мають доступу до медичної допомоги.
Особливий шлях
Індійський політикум чомусь придумав для себе і повірив у формулу, що критика Росії максимально штовхне її в обійми Пекіну, а цього допускати не можна.
Хоча китайсько-російські відносини настільки схилилися на користь Пекіна, що Росія навряд чи буде грати на користь Індії, якщо колись спалахне серйозний конфлікт (між Індією та Китаєм) у Гімалаях.
Індія стає самовпевненою. З боку офіційного Нью-Делі має місце дещо стримане і прохолодне ставлення до топ-політиків першого ешелону з країн Європи, що навіть відобразилося у порушенні загальноприйнятого дипломатичного протоколу. Зокрема, німецька Die Zeit описує нещодавній візит федерального міністра закордонних справ Німеччини Анналени Бербок. Після виходу з літака в аеропорту Нью-Делі її ніхто не зустрів з офіційних осіб Індії - ні військові, ні політики. Тільки індійський та німецький солдат, а також посол Німеччини Філіпп Аккерманн.
Післямова
Індія була колонією лише 75 років тому, але зараз вона байдуже спостерігає за імперіалістичними амбіціями Путіна проковтнути незалежну державу. Колись постколоніальна Індія вирішила не приєднуватися до США, Великої Британії та їх союзників після Другої світової війни, замість цього встановивши власний курс «неприєднання», незалежний від жодної наддержави.
Однак сьогодні країна, яку прем’єр-міністр Нарендра Моді з гордістю називає «матір’ю всіх демократій», чомусь не разом з демократичною Україною, а радше на боці деспота, який покладається на фіктивні вибори та референдуми, насильство та пропаганду.
І Індія не просто відмовилася від своїх принципів у цьому конфлікті, а навіть надає суттєву фінансову підтримку Москві для подальшої окупації України.
