Сучасний демократичний світ боїться вже самого визначення «третя світова війна». Йому не хочеться визнавати факт, що війна, розв’язана Росією, давно вийшла за межі регіонального конфлікту. Попри всі заяви, рішення та підтримку – позиція союзників України (окрім Великої Британії) досі залишається стримано обережною.
Система договорів та обмежень після Першої світової війни, на якій наполягли країни-переможниці, фактично створила умови для появи Гітлера та початку Другої світової війни. Після якої, попри гучні вироки Нюрнберзького процесу, переможці показали, що завжди можна домовитися. А покарання отримали тільки ті, хто вижив і залишився в Німеччині або ж знакові й максимально публічні особи. Колишніх нацистів у своїй роботі використовували росіяни, британці, французи та американці.
Керівники СРСР, опинившись в коаліції переможців, не понесли покарання за розпалювання Другої світової війни. Війна проти Фінляндії та спільний напад разом з Гітлером на Польщу також залишилися без осуду і покарання. Не було покарання і за злочини в країнах «соціалістичного табору» після Другої світової війни. Дивним чином СРСР після розпаду миттєво став «демократичною» Росією, яку всі «на віру» сприйняли, як пряму правонаступницю в міжнародних безпекових структурах. Фактично Кремлю при виході з біполярної системи не тільки «зберегли лице», але й визнали гідним залишитися в Раді безпеки ООН з правом вето. Сталося це через небажання після розпаду СРСР реформувати напівживу систему міжнародної безпеки. Більшість впливових світових лідерів зайняли безвідповідальну позицію - і закрили очі замість того, щоб засудити стару радянську систему.
Відсутність покарання завжди провокує нові злочини. Саме тому, коли ми говоримо про покарання Росії, як правонаступниці СРСР, то не повинні фокусуватись тільки на Путінові та окремих керівниках. Покараними мають бути також ті, хто знаходиться в тіні. Ті, що творять систему та відповідають за її відтворення та функціонування. І тут вже йдеться про тисячі людей, які брали активну участь у підготовці нападу на Україну, віддавали команди та були виконавцями.
Саме тому треба говорити про відповідальність росіян за цю війну, а не персоналізовано про оточення вождя. Не достатньо буде просто змінити систему влади в Росії або керівні обличчя. Цього разу міжнародні інституції мають покарати не тільки керівників та тих, хто віддавав команди на найвищому рівні. Також не варто зводити покарання до одномоментного показового акту. Всі, хто вбивав, ґвалтував, грабував підлягають покаранню без строку давності, навіть якщо їм буде сто років. Злочинці мають розуміти, що покарання обов’язкове і невідворотне.
Теж саме стосується і російської держави загалом. Не варто, після капітуляції та покарання керівництва, відразу кидатись вливати гроші в російську економіку та знову робити її рівноправним партнером і членом міжнародних організацій. Навпаки, Росія має втратити свій статус та вплив. Прикриватись турботою про мешканців і незахищені категорії населення теж не варто. Чи є сенс переживати про країну, яка заробляючи сотні мільярдів на нафті й газі, не турбується про своїх громадян, яких також «все влаштовує»? Просто громадянам Росії потрібно дати умови для розвитку і будівництва нових демократичних інституцій. Покарання теперішньої російської влади і є тим шансом, що створює нові умови для демократичних перетворень.
За бажанням покарати Росію треба бачити ще два важливі рівні. Ніхто не підштовхував і не провокував Росію до цієї війни. Рішення про агресію і напад на сусідню суверенну країну було виключно її рішенням. Але не варто також забувати, хто допомагав Росії створити сприятливі умови для агресії. Це стосується як міжнародної спільноти, так і частини українського політикуму.
Ангела Меркель тепер розповідає, як намагалась виграти час для України, щоб та стала сильнішою. З одного боку так – ми використали цей час, щоб стати сильнішими. З іншого боку – європейські та світові лідери просто не хотіли карати Росію за її злочини і їм було простіше заморозити конфлікт. Українцям довелося ставати сильнішими самостійно, без допомоги міжнародних партнерів.
Більшість світових лідерів навіть не бралися серйозно за вирішення конфлікту та не збирались реально зупинити Росію і притягнути до відповідальності. Це добре розуміли в Кремлі і тому не мали жодних застережень щодо чергового акту нападу. На жаль, доводиться констатувати, що в разі стрімкого захоплення України, ніхто б Росію б не покарав.
Більше того, частина світових лідерів змирилася з фактом, що Україну доведеться розміняти на власні тимчасові безпеку і спокій. Їм здавалося, що так можна вирішити всі проблеми. Проте українці так не вважали й не вважають. Ми вже змінили світову систему противаг. Але факт залишається фактом, що злочинна бездіяльність світових лідерів та безпекових міжнародних організацій мають понести покарання за свої дії. Росії не вдалось, бо українці виявилися сильними. Але Китаю в іншому регіоні планети може вдатись. Прецедент реакції на війну в Україні можна буде використати і в майбутньому. Бо, грубо кажучи, якщо світ і надалі залишатиметься таким «рихлим» - Китай буде мати свої 3-5 днів на перемогу.
Саме тому таким важливим є притягнення до відповідальності всіх, хто сприяв російському вторгненню в Україну. І це не стосується тільки сепаратистів чи колаборантів. Політики, службовці, журналісти і навіть артисти мають розуміти міру своєї відповідальності.
Роками просувати російські наративи в Україні, а потім заспівати пісню українською не стане індульгенцією. Це не обов’язково мають бути судові вироки. Рішення суду мають бути щодо державних функціонерів, політиків та військове командування. Для публічних осіб має бути хоча б момент публічного визнання та вибачення за свої дії. І тут вже саме суспільство має тиснути на такого роду діячів. А не радіти тому, що людина на дев’ятому році війни перейшла на українську, чи почала казати, що росіяни погані або ж «заочно записалась у ТРО».
Навіть президент Зеленський, попри всі свої заслуги, має сказати дуже прості слова: «Вибачте, я був не правий і помилявся всі ці роки щодо Росії». Відповідальні люди, а тим більше лідери та публічні особи мають визнавати свої помилки та бути готовими їх виправляти.
Також треба усвідомити різницю між «спровокували» та «сприяли». Росію не треба провокувати, вона може обґрунтувати свої будь-які неадекватні дії. Сприяння – це коли свідомо просувати російські наративи та послаблювати українське суспільство. Коли не визнавати факту війни, не сприяти посиленню обороноздатності.
Треба памʼятати, що всі ці процеси між собою пов’язані. Усвідомлення вини та відповідальності породжує адекватні та зрозумілі подальші кроки. Відповідальність – це ознака дорослішання. Ми подорослішала і повинні відповідально ставитись до всього, що робимо.
Так само і міжнародна спільнота не повинна дивитись на світ через темні або рожеві окуляри. Сучасний світ – це все ще про жорстоку конкуренцію за ресурси, боротьбу різних радикальних ідеологій і можливість диктаторам і психопатам очолювати країни та впливати на світовий порядок. Загроза для будь-якої країни не абстрактна – вона реальна.
Зараз звичайний дрон-камікадзе в руках неадекватного керівника країни може вбити сотні людей в центрі будь-якої світової столиці. Не треба мати мільйонну армію, щоб атакувати якусь країну і знищити її інфраструктуру. Не треба бути диктатором в Африці чи Азії, щоб нести небезпеку всьому світу. Міжнародна система контролю та противаги має змінитись і показати, що покарання за злочини буде для всіх і за будь-яких умов.
