Розчарування Америкою почало наростати ще тоді, коли президент Байден заявляв, що НАТО буде боронити тільки членів Альянсу. Тоді не тільки українці задумалися про ненадійність партнерства з «жандармом демократії», але й забили на сполох «малі» держави Альянсу. Особливо ті, що колись були республіками СРСР. Президенство Джо Байдена було свого роду прологом для приходу до влади Дональда Трампа. Це ж Байден був готовим вже в перші дні повномасштабного вторгнення умити руки і списати в архів Україну. Потім постійна «тягучка» з обмеженнями та заборонами для України. Що вказувало на те, що Вашингтон не був зацікавлений в поразці України, але й понад усе не бажав падіння Росії. Вашингтон воював української кровʼю на виснаження Росії. Не зважаючи на загрозу виснаження України.
Друге «пришестя» Дональда Трампа по-новому розставило майже всі акценти. Трамп оголосив війну не тільки «глибинній державі», але й відкрито солідаризувався з автократами, що почали насильницькій поділ світу. Де жертвою буде не тільки Україна, але й Європейський Союз та всі інституції, які посміють закликати дотримуватись норм міжнародного права, демократичної процедури і взагалі берегти демократичні цінності. Дональд Трамп змінив тактику і стратегію свого ненависного попередника на те, щоб врятувати близький йому особисто режим Путіна і зміцнитися за рахунок ресурсного потенціалу Росії. І знову – основний тиск припав на Україну, яка не бажає капітулювати перед ворогом, а отже перешкоджає Америці «стати знову великою».
Такі зміни на світовій шахівниці сталися не тільки через так звану консервативну революцію, а радше через прихід до влади олігархів та мільярдерів-технократів. Тому мова зовсім не про те, що Трамп чийсь агент, або те, що він друг Путіна. Це було б надто просто. Насправді в обох них однакові погляди на облаштування світу і методи його переформатування. Де нема місця словам: право, закон і демократія. Їхня мета зруйнувати демократичні механізми та інститути і зробити політику залежною від їх особистої волі. Між ними можлива боротьба, але в подальшому майбутньому. Поки що вони нероздільні як сіамські близнюки. Поки йде боротьба за заволодіння світовими ресурсами і поділ сфер впливу, вони прокладають шлях один одному, а от, коли дійде до поділу світу – стануть запеклими ворогами. У звʼязку з цим постає питання, як запобігти теперішній «бурі і натиску»?
Пробудження
Перше, що приходить на думку – це Україна і Європа мають відійти від ідеалістичного сприйняття Америки. Усвідомити, що США більше не стандарт демократії, не мірило справедливості, не зразок для наслідування. Прийняти, що Америка більше не оплот безпеки і непорушності світового порядку. Тому що Америка прямо заявляє, що вийде з НАТО, а якщо й залишиться на якийсь час, то не застосує пункт 5 Договору.
Сполучені Штати Америки після «кидка» Афганістану, а тепер України, стали в очах світу та Європи ненадійним партнером. Який не тільки порушить зобовʼязання і не стане на захист, але й припинить постачання зброї, або куплену перетворить на металобрухт. Не надаючи до неї комплектуючих та програмного забезпечення. І щонайгірше, цей союзник швидше за все укладе вигідну йому оборудку з вашим ворогом і змусить підкоритися його диктату.
Якщо уважно придивитися до тези, що Америка – гарант безпеки в Європі, то стане очевидним, що вона давно перетворилася на гальмо для розвитку ЄС і сприймає його як конкурента. Першість Америки в НАТО стала головною перешкодою на шляху формування європейських збройних сил швидкого реагування. Поставила європейський континент в позицію повної залежності від волі і дій Вашингтона. А тепер, коли владу в Америці взяли багаті ділки, позбавлені морально-етичних «упереджень», виставила їх «голими на морозі».
Тому Європі треба було прокинутися ще вчора. І перестати мріяти про її чарівне «викрадення». По-перше, вона давно не така прекрасна. І зовсім не на виданні. По друге, Зевс виявився підстаркуватим самодуром, зосередженим на задоволенні власного еґо. По-третє, якщо він і наважиться на її викрадення, то не для того, щоб зробити королевою, але наймичкою на підхваті при столі закоренілих автократів.
Culpa Європи
Не треба забувати, що донедавна і Європа не дуже зважала на солідарність зі США. Німеччина, всупереч волі Америки, повністю зробила себе залежною від російських енергоносіїв, занедбала Бундесвер та виробництво зброї. Прикривалася від активної протидії російській агресії «історичною провиною» перед росіянами. Цікаво, чому не відчувала аналогічної провини перед українцями, які найбільше постраждали під час нацистської окупації. Сюди ж треба віднести мізерність санкцій, накладених з боку ЄС на Росію та їх невиконання. Купівлю енергоносіїв у Росії (по сьогодні), суми яких перевищують допомогу на оборону України.
Європа, оминаючи США, останніми десятиліттями успішно торгувала з комуністичним Китаєм. Спокійно спостерігаючи за тим, як той бере під свій контроль важливі ресурси, включаючи європейські. Саме тому президент Трамп у властивій йому безпардонній манері взявся «муштрувати» Європу, яка попри багатства, міцно приросла своєю пуповиною до США. Тепер він за допомогою тієї пуповини сподівається ще довго волочити «старий світ» в різні боки.
Треба памʼятати, що бездіяльність країн Європи та вдавання постійного «занепокоєння» дали аргументи Дональду Трампу розпочати безпрецедентний тиск на європейців. Саме аргументи, бо за всім решта може ховатися олігархічна змова автократів «обдерти» Європу як липку. Тепер Трамп ставить Європу перед фактом, що це не американська, а європейська війна. Що вони мають забезпечувати оборону України і нарешті перейти від слів до діла. Зрештою, що загроза з боку Путіна – це більше головний біль ЄС, ніж президента Америки. З яким він «дружить». А сам навіть погрожує піти проторованим Путіним шляхом: приєднати насильно Канаду і Гренландію, ввести війська в Мексику, відібрати Панамський канал і таке інше.
Захопившись вдаванням із себе сплячої красуні, Європа пропустила момент, коли Америка із основного гаранта безпеки для ЄС перетворилася на його знищувача із середини. Першим в цьому ряді, напевно, був Брекзіт. Далі в дію вступили проросійські Угорщина і Словаччина. Які до всього продемонстрували цілковиту лояльність Трампу та його планам. Тепер цю функцію виконує задум утворення консервативного альянсу, який не дозволяє європейцям згуртуватися і прийняти консолідоване рішення. Яке при збереженні існуючих механізмів і правил, є неможливим. Але вихід треба шукати вже і тепер.
Хаотичні дії в європейському будуарі
Дональд Трамп, одягнувши на себе обладунки лицаря-миротворця, заходився встановлювати мир між Україною і Росією. При чому різко відкинувши морально-етичні виміри проблеми і не забиваючи собі голову питаннями, хто агресор, хто жертва, хто розпочав бійню і особливо тим, чи буде злочинець покараним. Він і його команда «призначили» недоговороздатним президента Зеленського, а Україну безправною жертвою, оскільки вона слабка і залежна від американської та європейської допомоги. А щодо Путіна у Трампа є великі плани в Росії та в Арктиці. Мовляв, разом з Путіним йому буде легше побити Сі Дзіньпіна. А заодно і «розбудити» з хитрого летаргічного сну Європу, переклавши на неї масу обтяжливих справ.
Брутальне шельмування українського президента в Овальному кабінеті продемонструвало, що «оборудку» Трампові треба робити в найшвидші терміни. І що Європа має звалити знекровлену Україну на свої плечі. Тобто взяти на себе відповідальність за свою ж безпеку. А він, Трамп, мовляв примусить до миру «непокірну» Україну, домовиться з Путіним, а далі справа буде за Європою.
Не треба думати, що для Європи такі дії стали снігом на голову. Але це був сигналом – забавки закінчилися. Пора не тільки перерізати пуповину з Америкою, але й ставати самостійним гравцем. Поставлене питання руба з різким припиненням постачання американської зброї Україні та зупинкою обміну розвідданими, привели в рух і Велику Британію, і Францію. Дві країни з ядерним потенціалом.
Раптом у спокійному, але вічно стурбованому «будуарі», виник план створення європейських збройних сил, багатомільярдного фонду на ремілітаризацію Європи і забезпечення оборони України аж до введення військового контингенту та патрулювання неба. Проте, попри такі серйозні наміри та результати двох самітів, Єврокомісія знову відклала відмову від закупівлі російських енергоносіїв. Тут очевидно, що на ситуацію вплинули не тільки Угорщина та Словаччина. Причини ті ж самі, що й раніше, коли кожна країна наполягала на «своїх» винятках з антиросійських санкцій. А це означає, що перерізання пуповини не може відбутися паралельно з ростом конфронтації з Америкою. Тут має діяти принцип двох «і»: і Європа і Америка. І найголовніше – якнайшвидше досягнення миру і з наданням твердих безпекових гарантій Україні.
ПС. В наступній статті буде продовження теми виживання в умовах «обмеженої демократії», солідарності світових олігархів та пошуку Україною найбільш прийнятної соціальної моделі.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
