Не буде перебільшенням сказати, що таких чудових стосунків між Україною та Польщею, які існують зараз, ще не було. Принаймні, не за нашої пам’яті. Звісно, хотілося б, щоби вони були наслідком спільної роботи, досягнень, кооперації, а не російської агресії. Але вже як є.
Крім того, впадає в око, що з порядку денного українсько-польських відносин просто викреслили все, що гальмувало співпрацю і псувало настрій. Витерли і забули. Наприклад, історичні травми. Особливо ті, якими політики по обидва боки кордону продовжували своє політичне життя, роз’ятрюючи ненависть та образи.
Разом із водою з ванночки, так виглядає, вихлюпнули і дитину. З медійного простору, якщо мова йде про відносин Києва та Варшави, зникли не лише діячі з обойми п’ятого президента, але захід України загалом та «свята Галичина» зокрема. І ні Київ особливо не журиться за месіанськими повчаннями, ані Варшава не старається колупнути тему Волині чи ОУН. Ідилія…Виявляється, якщо зробити вигляд, ніби заходу України не існує на ментальній та історичній мапі, то Київ і Варшава можуть дружити краще.
Що ж, Симон Петлюра би оцінив українську здатність до суспільної амнезії…
З іншого боку, а чого можна було чекати? Галичину і «правильних патріотів» довго і натхненно репрезентували місцеві пасіонарії, яких не зупиняло ані комуністичне минуле, ані медведчуківське сьогодення. На міфі про «добру бабцю Австрію» і так їхали довше, ніж можна було розраховувати. І їхали б далі, якби не огидна позиція австрійських політиків щодо російської агресії. Побули електоральним ядром, останньою надією українців перед загрозою зеленого режиму. Пора і честь знати - цю шарманку не можна крутити вічно.
Шкода, звісно, але така доля хитродупих – перехитрити наприкінці самих себе. І шкода не лише тому, що неприємно. Адже без Галичини (в хорошому сенсі цього слова) український проект стане простішим і менш цікавим. Українсько-польські стосунки втратять досвід реального співжиття і кооперації, неідеальної, але правдивої. Можна сказати, з натяжкою звісно, що це буде повторенням сталінської політики гомогенізації західних земель. Без «обмінів населенням» і депортацій, але і без точок дотику.
Але якщо галичани вирішили стати більшими гайдамаками, ніж мешканці Черкащини, і православнішими за Епіфанія, то нема на то ради…
