Оригінальна публікація https://zaxid.net/pidtrimayte_derzhavu_n1537453
Автор - Назар Кісь
Тема інформаційної гігієни важлива завжди, а сьогодні, коли Москва атакує всіма наявними в неї засобами, і поготів. Під інформаційною гігієною розуміється передовсім вміння фільтрувати вкиди, брехню, фейки, не ставати жертвами російських психологічних спецоперацій, уникати паніки. Але є й інший аспект, на який рідше звертають увагу, але який деморалізує хоч і не так швидко, але надійно. І для якого росіянам навіть не треба особливо напружуватися – українці готові все зробити самі.
Зараз Україну підтримує світ, західним кордонам ніхто не загрожує і вони стали надійним тилом. Звідси українська армія отримує безперервну підтримку. Ми не оточені ворогами по периметру, бо існують ЄС і НАТО. А якщо копнути глибше в історію – бо польські політики, які були владою у Варшаві з кінця 80-х і донині, завжди підтримували Україну та її суверенітет. Попри всі спроби зруйнувати українсько-польські відносини.
Але це ще не все. Інше, не менш важливе, – українці згуртувалися навколо своєї держави. Політичні вподобання чи симпатії відійшли на настільки далекий план, що порівняння з 1918 роком виглядає як невдалий жарт.
Сьогодні, як ніколи, громадяни довіряють своїй державі та своїм законним, демократично обраним лідерам. Це якісний стрибок, коли порівнювати з 2013 роком, і так повинно бути надалі.
У перші години війни, поки в суспільстві панували тотальний шок і нерозуміння ситуації, в армії та державному управлінні ми бачили протилежне – зразкову злагодженість. Україну врятували армія і вище керівництво. Це факт. І лідер, який не зник у безпечному місці напередодні загострення, мабуть, вперше в сучасній історії.
Зараз шок поступово минає, а з ним минає і стриманість тих, хто так і не зрозумів головного за останні три роки. Як галичанин, я прекрасно знаю цей спосіб «не сказати нічого такого», але щоб усім було все зрозуміло. Тому зараз спробую пояснити, що маю на увазі, в тій самі манері. Щоб випадково нікого «не образити».
Найпримітивніший приклад далі гнути свою політичну лінію – писати, наприклад, що систему протиповітряної оборони, яка працює зараз і буквально рятує тисячі життів, колись купив Петро Порошенко. Це настільки недоречно, що навіть нема з чим порівняти. Але, по-перше, нагадаю, що куплена тоді система ППО мала закривати небо лише над Києвом. А по-друге, якщо вже пішла така розмова, то хто ще місяць тому верещав про необхідність парламентського контролю над оборонним бюджетом? Хто голосив на всю Україну, що гроші на зброю розкрадаються і треба терміново поділитися цією інформацією з депутатами (зокрема з ОПЗЖ)? Це як розуміти? Як корисний ідіотизм чи свідому роботу на ворога? Написали про ППО, напишіть і про решту.
Трохи хитріші намагаються просто уникати згадок про Володимира Зеленського, роблячи якісь узагальнювальні «геніальні» висновки щодо ситуації. Говорять про «союз армії і народу», про непереможний дух українців, про те, що «боротьба йде за мову і віру, а боротьбу веде армія». Такі-от дуже товсті натяки, наприкінці яких читач мав би здогадатися, що Петро Олексійович весь цей час був правий, але його, як ми знаємо, не оцінили.
Дещо вищий рівень хитросракості – це заклик «відкласти політичні чвари до перемоги». Спочатку ляпнути щось підленьке, а тоді відразу захиститися аргументом, що «сварки послаблюють нашу оборону». Люди навіть можуть думати, що цей примітивний дитячий прийом є мало не геніальним. Ні, він не геніальний.
Окремо варто відзначити діячів, які з висоти свого авторитету великодушно визнають, що «Зеленський змінився» і зараз, мовляв, він вже не той, що був тоді. Справді, зараз Володимир Зеленський не такий, як був тоді в уяві багатьох жертв фабрики ненависті імені Матвєя Ганапольського, зі всіма її заготовками типу «КВН проти КГБ». Але це не проблема Зеленського тоді і тепер, проблема в тому, що дехто розминувся з реальністю. З іншого боку – для чого це писати? Щоб президент прочитав і видихнув з полегшенням, бо його нарешті оцінили?
Усе це не стосується людей, які пишуть без «задньої думки». Бо багато хто дійсно переосмислив свою позицію і про це пише. Але ж багато є й таких, хто й надалі тупо гне свою партійну лінію, незважаючи на реальність і війну за вікном. Досі я думав, що вершина цинізму – козиряти кількістю загиблих на Майдані партійців, торгуючись за посади. Але, як виявилось, нема межі досконалості.
До речі, всього цього можна уникнути дуже просто. Або не продовжувати вузькопартійне борюкання тоді, коли триває гаряча фаза війни (таким людям – повага). Або навчитися писати слово «вибачте» (таких ще не бачив). Вірити державі і тим, хто нею зараз керує, як би незвично це не було. Це найпростіший принцип інформаційної гігієни на цю мить.
І останнє, трохи не в тему. Не пишіть і ніколи не говоріть «щеплення градами від руского міра». Не уподібнюйтесь виродкам, які теж вважають себе неабиякими соціальними інженерами.
