Після того, як російський диктатор Путін відвідав Азербайджан, де домовлявся в тому числі і про співпрацю «Газпрому» із тамтешнім «Socar», Україну накрила чергова хвиля обурення, яка тепер адресована заправкам того ж таки «Socar» в нашій країні. Йде мова, як завжди, про бойкот – не менше, але чи є в азербайджанців підстави переживати з цього приводу?
Під час Революції Гідності Львівська ОДА була заблокована мітингувальниками, а навколо будівлі на Винниченка швидко виросли барикади з мішків із піском. Іронія полягала в тому, що на мішках красувався величезний напис «Епіцентр». Паралельно «йшов процес» блокування тих-таки Епіцентрів, його власників, а також «бойкот» інших бізнесів, які співпрацювали з режимом Януковича. І якось ні «Епіцентр», ні «Родинна ковбаска», ні інші бренди від бойкоту тоді не припинили своєї діяльності. Що й не дивно, бо одночасно бойкотувати магазини посіпак режиму і купувати в них мішки для барикад виявилося не зовсім ефективним.
Натомість ефективним виявилось «перевзування в повітрі» і показний патріотизм з демонструванням вишиванок від власників підприємств, які «бойкотуються». Що було не раз доведено на практиці впродовж останнього десятиліття.
За цей час українці «бойкотували» більшість мобільних операторів та усі популярні соціальні мережі, але за відсутності альтернативи доводиться переносити протест в самі ці системи, тому нічого страшного для них не відбулося. Так само складно виявилося бойкотувати і розподілені між олігархами монополії – від послуг обленерго якось не дуже відмовишся.
То може нам вдалося «бойкотувати» продажних журналістів – від помаранчевого Майдану до скупки Медведчуком телеканалів цілими редакціями? Ні, знову мимо. Всі щасливі, всі сміються, говорять правду (як завжди).
А як з бойкотуванням в некомерційній сфері? У науці це ж легше зробити, ніж в середовищі «акул бізнесу»? То яка ситуація з плагіаторами і тими, хто сприяє плагіаторам? Зрозуміло…
Навіть у політиці, де репутація – наче ж головний актив і основа всього, ні про яку репутацію мова давно вже не йде.
Зрештою, може воно і на краще. Бо, пригадуючи, як одні й ті самі люди цькували Ярославу Магучіх за фото з російською спортсменкою, а зараз просто «зализують» чемпіонку, яка раптом стала для них «нашою» - краще вже неефективний бойкот. Інакше в Україні залишилося б іще менше людей.
Впевнений, кожен може пригадати ще кілька прикладів такого «бойкоту» за останні кілька років, навіть у своєму місті. Часто навіть не у ЗМІ, а просто в соцмережах. Поговорили про те, які готелі яким росіянам і їхнім підставним друзям належать у Львові – і до наступної зустрічі. Після готелів – заводи. Потім про землю і рекреацію всяку. Цікаво. Просто щоб нагадати, що політичний конкурент – негідник. На всяк випадок, бо може таки вибори будуть.
Звідки ж тоді результати (скромні, але все ж таки вони є) з витіснення росіян із українського ринку? А це все осоружна держава та її адміністративні обмеження. Які зі скрипом, але вичищають від росіян інтернет, банківську систему, транспортування палива (привіт, «труба Медведчука») і тому подібне. Бо з нашими навичками бойкотувати, сиділи б досі у «VKontakte» і «боролися» з «Glusco».
Але ми почали з азербайджанських друзів-партнерів, тому треба поговорити і про міжнародний вимір українського «бойкоту». Про російських блогерів, музику, ЛОМів (окрема болюча тема) вже побіжно згадали. Ще один яскравий приклад – «бойкот» польських товарів після перформансів на кордоні, які проводили польські фермери і «примкнувші» до них популісти та провокатори. Але якщо згадати все останнє десятиліття, то кого ми тільки не бойкотували за недостатню підтримку України та «дружбу» з Москвою: турків, китайців, німців, французів, австрійців, ізраїльтян. Ось зараз Індія на підході, в індусів теж неоднозначна позиція…
Отже, в чому суть? Суть в тому, що ми оголошуємо бойкот, а пробуємо провести в кращому випадку медіа-кенселінг. Кенселінг працює, коли падає вартість акцій – тоді акціонери тиснуть на директорів, а директори змінюють політику компаній. Які акції мають падати в українських олігархів? А в іноземних політиків? Тому й виходить навіть не кенселінг, а банальне цькування і поливання інформаційними помиями.
Що працює у нас? Як не дивно - конкуренція. Коли «наші» хижаки пожирають «не наших». З використанням влади, як правило. Бо це ефективно.
На міжнародному рівні не працює ніяк. Бо нема запасу суб’єктності, не нагуляли за три десятиліття незалежності. Ми могли б, теоретично, впливати через діаспору. Але і тут халепа: проти фермерських блокувань кордону українці в Польщі не сильно мобілізувалися. Мабуть, зберігали протестний потенціал на той випадок, коли треба було відстоювати свої права мати українські документи без оновлення даних для ТЦК.
Це сумно, але вже є як є. Тому азербайджанській мережі сильно переживати не варто. Мобільні оператори ж не загнулися, журналісти при ділі, плагіатори при посадах. Навіть заправки міністра при Януковичі живуть і процвітають. Медведчука хіба що поскубли, та й тут «спасибі державі».
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
