Одним із загальних алгоритмів, яким можна охарактеризувати поведінку Росії і росіян-імперців, є народна російська мудрість, втілена у фразеологізмі «Отдай жену дяде, а сам иди к бляди».
Наприклад, цей алгоритм діє, коли росіяни пропонують мирні переговори «із врахуванням нових територіальних реалій». Тобто віддайте землі, забутьте депортованих дітей, а самі якось там влаштовуйтеся, поки ми туди ще не добралися. Ця практика настільки широко поширена, і давно стала звичною, що навіть не зауважувалася загалом. Така собі хуцпа, яка стала нормою.
Ось нещодавно в мережі розганяли хвилю на тему «во Львове раскапывают могилы погибших в прошлых войнах солдат, чтобы освободить место для недавно павших» з посиланням на американське видання The New York Times. Росія, що не дивно, розганяє тему втрат з боку України, лякає ще більшими жертвами під час контрнаступу і взагалі гне свою лінію. Паралельно розкручуючи тему ексгумації одних солдат для того, щоб поховати інших.
Все це базується на статті «Digging Up Old Graves to Make Room for Newly Fallen Soldiers» в The New York Times, в якій йдеться, що старий цвинтар, де ховали ще від Першої світової війни, зараз активно використовується для поховань сучасних воїнів. Нічого такого, а заголовок, ясна річ – клікабельний. Який і взялися «форсити» росіяни.
Я пропоную подивитися на це питання крізь призму феномену «віддай дяді, а сам іди собі щось пошукай».
По-перше, до Марсового поля приклеївся (точніше приклеїли в часи «застою») штамп про «поховання воїнів Другої світової». А далі якось воно пішло-поїхало жити своїм життям. Це взагалі в нашому стилі – перейменувати і забути, навіть не подумавши. Якщо там основна маса поховань з 1945 року до 50-их років включно, то може якось і формулювання змінити. Наприклад, могили бійців НКВС, які загинули в боротьбі за звільнені від поляків люксові квартири в центрі Львова. Впали смертю героїв, залишивши вдів і сиріт проїдати награбоване на «западной» до третього покоління… Якось щоб назва відповідала суті.
По-друге, останнім часом ми особливо часто чуємо подібні пропозиції – врахувати реалії, які склалися, і щось собі пошукати. А до цього були заклики зрозуміти тих, хто живе в награбованому, продає награбоване, користується пільгами і отримує надбавки до пенсії – так сталося…
Хоча, як можна було б уже зрозуміти навіть 22 лютого 2022 року, якщо й до того часу це нікому не вдавалося зробити, то задобрити росіян неможливо. Тому що нема такого в природі, якого було б «достатньо». Натомість дуже добре працює інший підхід – самим формувати реалії і ставити перед фактом.
Значить потрібно менше зважати на зойки про «розкопані могили ветеранів «Великої вітчизняної», спокійно перепоховати НКВД-истів (ми ж не звірі, бульдозерами рівняти, як за радянської влади) і сформувати ті самі «нові реалії».
А щодо The New York Timesі глобально західної громадської думки, то тут нічого нового. Такі фокуси проходять тоді, коли ми самі не спроможні дати визначення речам, які нас оточують. Тому в нас цвинтар НКВД – поховання воїнів Другої світової. А гаманець Путіна Дмитро Фірташ – український олігарх. Хто ж нам винен?
