Кожній людині властиві емоції.
Чи можна характеризувати цілий народ якоюсь емоцією? Для цього існують стереотипи. Прийнято вважати, що народи глобального Півдня експресивні. Японці надзвичайно терплячі, іноді до непристойності толерантні.
Населення Росії за останні роки зробило все для того, що стереотипом про російський народ стала ненависть.
«Все эти проклятые пиндосы, пшеки, хохлы, молдаване, азиатские чурки. Япошки, бриты, гомосеки голландские».
І так по колу. Десятки років.
В Росії один з найвищих рівнів побутового антисемітизму в регіоні. Це також ненависть.
В західному медійному просторі довший час панувала думка, що з боку Росії воює кадрова армія, яку до цього змусив Путін. І що вони, бідненькі, можуть протиставити такому тирану?
Але восени 2022 року на фронт пішли перші мобілізовані. Вони з радістю підіймали келихи за «успех в этой войне». Вони не могли не чути і не знати, що їх ведуть «на забій». Але вони йшли, бо переконані, що «нужно наказать хохлов». За що саме? Відповідь банальна до простоти російської душі - «как я вас, проклятых, ненавижу». І – «вы мешаете нам жить»
Вдови загиблих в Україні задоволено тримали шуби для фото і заповзято ділили «гробові» зі словами: «Девушки, ну давайте откровенно – мы при жизни столько не заработаем». Молоді вдови дякували підстаркуватому фюреру за вбивство своїх суджених.
Ми ж намагаємось знайти раціональне пояснення ірраціональному. Запихати їхню ненависть хоч в якусь притомну систему координат.
Бо ірраціональне – це одночасно всіма фібрами душі бажати знищення США і намагатись виїхати туди на постійне місце проживання.
Ненависть по-російськи – це гібрид елементів ретро-радянської державності і великої дози російського імперіалізму. Сюди вплетені елементи царського самодержавства та реакційного, релігійного, соціального консерватизму Російської православної церкви.
Ненависть по-російськи сильніша навіть за страх та інстинкт самозбереження.
Така емоція, на жаль для всього світу, є фундаментом існування цієї країни. Це те, що об’єднує усі прошарки тамтешнього суспільства.
В світовій історії є прецеденти, коли судили за ненависть. Найвідомішим з них є засудження Юліуса Штрайхера, видавця газети «Der Stürmer». На Нюрнберзькому процесі розпалювання Штрайхером ненависті та насильства було визнано злочином проти людства.
Ми не засудимо за ненависть цілу націю, яка кайфує від крові та смерті.
Наше завдання – донести цивілізованому світу, що це не тільки війна Путіна. Це війна глибинного російського народу проти цивілізованого світу.
Проти світу, в якому є й інші емоції.
