Не минає й місяця, щоб пересічний громадянин, який стежить за новинами, не задавався питанням «а де наша інформаційна безпека?»
Наприклад, протягом минулих тижнів ми мали нагоду спостерігати за розростанням нового тренду, який можна назвати «я - ухилянт». Розростанням настільки швидким, що моментально з’явилися не лише ролики в різних мережах, а й відповідний мерч типу наклейок на машинах та футболках. Зрештою, швидкість цей тренд і «погубила», тому що якось на диво оперативно зникли пропозиції від продавців одягу, і контенту наче теж поменшало. Хоча йшло до «нормалізації» явища.
Чому дивує така оперативність? Тому що попередні «хвилі» не просто не гаснули, а переживали цілком логічні етапи розвитку та перетворювалися мало не на громадські організації з постійною аудиторією.
Наприклад, «активіст» Стахів починав «дежурним націоналістом», еволюціонував у антивакцинатора і нарешті розкрився на повну як «правозахисник». І весь цей час його ловили на брехні, на маніпуляціях, доводили, що його активність є шкідливою та злочинною – і нічого. Жодних наслідків, ще й стабільна та вдячна аудиторія.
А він такий далеко не один. Були ж «православні спортсмени», були борці за «вічні вогні» і Пушкіна, були різні «казачі» отамани, були і догналіти.
Всі вони, як і польські фермери, не були продуктом виключно інформаційним. Бо головне - це все таки реальність, а не медіа. Кожна хвиля, від «догналітів» до «ухилянтів», не виникає на рівному місці, а виростає з якихось проблем. Медіа ж відіграють в цьому провідну роль аж тоді, коли спотворюють ситуацію і гіперболізують потрібні нюанси. А Росія завжди б’є там, де може, і рве там, де рветься.
Всі згадані «діячі» еволюціонували в Україні приблизно за однією схемою. Спочатку «активістів» зручно використовувати проти опонентів, або щоб актуалізувати незручне питання, яке самому озвучувати не пасує. Потім «активістів» незручно позбавляти «харчів», бо вони ж розкажуть багато цікавого вже про тебе. Потім вони обростали новими знайомствами і клієнтами. Зрештою, ними зацікавлювалися росіяни як перспективними інструментами впливу на українське суспільство. А потім виявлялося, що пізно боротися навіть із наслідками їхньої діяльності.
Чи є ілюзія, що росіяни не використають всі перераховані вище категорії проти України у війні на виснаження? Нема. Чи будуть ці персонажі категорично проти такого використання? Хіба що під впливом власного сумління, бо за старі злочини нікого так і не покарали – ані замовників, ані навіть виконавців. І що, тепер кожного разу шукати «унікальні підходи» до виробників контенту, гасячи інформаційні пожежі?
Держава (або сформулюємо ширше – суспільство) повинні інвестувати в ідеї. В їхнє обговорення для початку. Бо фінансувати політичні партії здогадалися, а що за цими партіями в ідеологічному плані, уточнити забули.
Тому що, коли нема ідей, можна безкінечно вкладатися в рекламу та комунікації, які легко перекриваються вірусними відео з Тік-Току. Завжди головним є це хороша «історія», яка цікавить людей, а спосіб передачі та просування знайдеться.
Якщо немає власної позитивної «історії», свого способу світосприйняття, то залишається або реагувати на ворожі вкиди, або жити в обмеженій інформаційній бульбашці. Агітуючи «своїх», що власне кажучи, ми і спостерігаємо на прикладах політичних партій, патріотичних організацій і навіть церков. Ніхто особливо не рветься «проповідувати поганам», тому що це складно.
Якщо ж власна «хороша історія» є, тоді набагато простіше проводити цілеспрямовану контрпропагандистську роботу. Ту, про яку люблять говорити, де працевлаштована величезна кількість «бійців інформаційного фронту», але результатів якої, чесно говорячи, не видно. А видно пафос, лубок і бажання іти шляхом найменшого опору.
Як, в ідеалі, суспільство мало б зустріти хвилю вірусного відео під умовною назвою «я – ухилянт»? Людина мала б порівняти побачене із власним досвідом. Порівняти зі своїм світобаченням. Отримати інформацію від лідерів думок та інституцій, яким вона довіряє. Прочитати і почути офіційні роз’яснення, а також побачити роботу над помилками від органів державної влади. А паралельно ще й отримати порцію державної пропаганди, підготованої в аналітичних центрах.
У нас же, натомість, людина бачить, що ось вони були, ці веселі «ухилянти», а тепер їх «почали прикривати». Сьогодні такий підхід може й спрацює, але на довгу перспективу ми так далеко не заїдемо.
І знову ж таки, повертаючись до того, що жодна ІПСО не виникає на порожньому місці. Відсутність правильної реакції на приклади неадекватної роботи ТЦК з боку чинної влади породжує потенційну загрозу державній безпеці. А то й більше – розчарування вищим військовим і політичним керівництвом держави. Даючи ґрунт як російській ІПСО, так і «опозиціонерам», які охоче «пригорнуть» обурених та непочутих українських громадян. А в умовах війни – це загрожує обернутися справжньою катастрофою для держави і суспільства.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публікація тут
