Сучасну війну часто називають війною нації проти імперії. Імперія, мовляв, конає, а нація – звільняється. Схема непогана, ще й підкріплена стереотипами масової культури, тому знаходить відгук.
Але є нюанси. Українці в імперії СРСР – хто вони? Наскільки справедливо буде, якщо чехи, наприклад, трактуватимуть українців як співучасників вторгнення в Чехословаччину в 1968 році для придушення Празької весни? Або якщо народи Північного Кавказу вважатимуть українців співвиконавцями геноцидів, здійснених Російською імперією в тому числі руками козаків? Ми ж вважаємо чеченців і бурятів ворогами… Або з іншого боку, козаків, наприклад, змушували рити канали під час Північної війни між Росією та Швецією, але це ж не зробило українців ворогами шведів на століття вперед. Меморіали воїнам-афганцям по всій Україні, знову ж таки, ніби натякають.
Це питання виникло не просто так, а в контексті підриву росіянами дамби на Каховському водосховищі. Бо треба все ж таки розуміти, на що ми претендуємо. На Каховську дамбу чи на Великий Луг, затоплений свого часу комуністами? Адже якщо психічно хворий Путін так і уявляє собі декомунізацію (мовляв, знищу все, створене за тих часів, бо воно ніби подароване українцям), то як її уявляємо ми?
Сюди ж, до речі, належить і дискусія про українців у Другій світовій – де шукати «своїх»: в УПА, в Червоній армії, в обох цих формуваннях?
Ще до великої війни окремі інтелектуали, мабуть намагаючись якось узгодити різні уламки ідентичностей в окремо взятій свідомості, порушували питання «імперія vs націоналізми». Де імперія – це начебто складно, «плавильний котел», індивідуалізм і все таке, а націоналізм – це плоский і вульгарний етнічний колективізм. Чесно кажучи, воно і тоді, до 24.02.2022, не сильно між собою «грало», а після російського повномасштабного вторгнення не «злетить» і поготів.
Але ж на цій темі «випасається» вже не одне покоління політиків. Он навіть Арестович на підході. Значить, щось тут не те, якщо вдається вічно мобілізувати електорат, а відповіді так і нема.
Тому дозволю собі висловити гіпотезу. Ми не зможемо узгодити імперії і націоналізми по тій простій причині, що з появою націоналізмів імперії перестали бути тим, чим були. Адже нація легітимізує владу якоїсь структури (держави) на певній, «своїй», території. А для імперії, яка в ідеалі єдина і неповторна, легітимізацією є Бог, чиїм намісником на землі для вирішення різних побутових питань є правитель.
Коли влада стала освячуватися народом, а не Богом, «поїзд поїхав». Націоналізм виліз, як паста із тюбика, і назад його більше не заштовхали. А з ним і те, що вульгарно називається «титульною нацією». Тому про імперії як центр всесвіту з намісником Бога на Землі (християнського чи мусульманського – це вже не так важливо, головне – що це про весь «світ»), можна забути з ХІХ століття точно. Путін, коли марить Російською імперією зразка ХІХ століття, то марить просто великою Росією, де росіяни головні на більшій частині суші, ніж тепер. Ідея Третього Риму і Світової комуністичної революції є ближчими до поняття імперії, ніж власне Російська імперія та СРСР від часів Сталіна й далі. Імперія в часи націоналізму – це вже не стільки про плавильний котел, в якому конюх може стати імператором, скільки про пригоди бравого вояка Швейка.
Тому сучасна Росія – не імперія. А радше зажерлива агресивна структура, яка вдає із себе імперію. І Китай не імперія. А США – імперія, бо демократія – це універсальна цінність.
Каховське водосховище – наглядний приклад того, що не все так просто, як люблять у фейсбуці.
Українці, як і більшість народів світу, мають довгу історію участі в «чужих» війнах. І як більшість народів у світі мають довгу історію перебування в складі імперій або держав, які називали себе імперіями. Це лише Путін і йому подібні мають прості відповіді на всі історичні питання, насправді ж все набагато складніше.
Ясно лише те, що схему «українці проти імперії» варто сприймати більш критично. Бо що ж це за імперія, яка не несе жодної універсальної цінності? Де націоналізм, расизм та специфічна версія релігійності є державної ідеологією? Це просто Росія, з титульною нацією, нацменами і дисциплінованими попами.
