За останні десять років довелося чимало почути і прочитати про неефективність антиросійських санкцій. Кожного разу, навіть коли йшлося про «санкції з пекла», залишалися винятки. Алюміній для США, ядерне паливо для Франції, алмази для Бельгії, нафта для Болгарії. А про Угорщину нема навіть мови, оскільки вона безперебійно отримує російську нафту через нафтопровід «Дружба». Який, до речі, пролягає територією України. Так само Угорщина серед рекордсменів серед отримувачів російського природного газу. Який постачається через турецьку південну гілку транзитом через Сербію і Болгарію.
Зрозуміло, що всі ці «виключення» та штучні затягування з диверсифікацією енергоносіїв значно послаблювали силу санкцій. А ще більше використовувалися російською пропагандою, щоб показати, що нічого з цієї затії не вийде. Що всім своя сорочка ближча до тіла. І Росія спокійно продовжить набивати кишеню грошима.
Прикметно, що Захід довший час ніяк не реагував на так званий російський паралельний імпорт. Який не тільки дозволяв росіянам обійти санкції, але й допоміг збагачуватися західним фірмам та економікам. Розповіді про те, що Росія купляє старі, розбиті танкери і що через санкції жодна пристойна страхова компанія не стане їх страхувати, виявилися звичайною димовою завісою. Цей «металобрухт» зумів перевезти російської нафти на мільярди доларів тільки до Індії. А ще є Китай.
Іншим способом замилювання проблеми стало просування теми, що Індія платить за російську нафту нікому непотрібними рупіями. І, мовляв, продавати нафту Росії – це те ж саме, що її виливати в море. Але чомусь на цьому моменті інтерес до рупій зникав і ніхто більше не цікавився тим, яким чином росіяни повертають собі індійський борг. Можливо це фармацевтична продукція, а можливо – частка від проданих вироблених Індією нафтопродуктів.
Такий мозаїчний інтерес до торгівлі нафтою Росії підштовхує до думки, що генерально Захід не бажає, щоб наступив колапс російської економіки. Не бажає, щоб усунення Росії зі світового глобального ринку позначилося на падінні добробуту в їхніх країнах. Що, своєю чергою, загрожувало б провалом на наступних національних виборах.
Здається, саме цим можна пояснити закривання очей на імпорт в Росію підсанкційних товарів через треті країни. Чомусь не насторожило західних союзників України збільшення в рази товарообороту окремих європейських країн з Узбекистаном, Казахстаном, Вірменією і навіть Грузією. Про Туреччину взагалі промовчимо. Товарооборот в рамках паралельного імпорту вже на середину минулого року досяг рівня 20 млрд доларів. Здавалося б, цей сюжет не прямо стосується теми нафти і газу, але дуже добре пояснює, як легко Росії вдавалося зменшувати силу тиску санкцій.
Проте варто згадати, що приблизно з осені минулого року терпець американським профільним інституціям, що мають контролювати санкції, увірвався. Посипалися санкції на посередників та реальні погрози «третім» країнам. Особливо гостро поставилися американці до тих, хто допомагав Росії обійти Росії квоту в шістдесят доларів за барель. Під їхню дію потрапили кілька відомих світових компаній, а зашморг поволі став стискатися на шиї російської економіки. Але найцікавіше почалося в Болгарії.
Зовсім недавно Болгарія розпочала чіткий рух на зменшення залежності від російських енергоносіїв. Спочатку запровадила податок на транзит російського газу, що надходив в Угорщину через Туреччину. Чим викликала бурхливе незадоволення угорського уряду. В хід пішли скарги в Єврокомісію та погрози недопустити країну в шенгенську зону. А в січні цього року Болгарія несподівано достроково відмовилася від закупок російської нафти. Маючи дозвіл від Європейського Союзу на продовження морського імпорту російської нафти аж до кінця 2024 року, болгари вирішили замінити її на відповідні сорти із Казахстану, Іраку та Тунісу. Зрозуміло, що це виключно політичне рішення, продиктоване бажанням критично зменшити залежність від Росії. А, можливо, США «наполегливо» порадили припинити цей бізнес.
А зменшувати є що. Справа в тому, що в болгарському Бургасі знаходиться потужний нафтопереробний завод, який належить російському Лукойлу. Робота цього підприємства поставила Болгарію на четверте місце серед споживачів російської нафти, яка надходить морським шляхом. Цей свого роду «лаз» у санкційній політиці дозволяв Росії безперешкодно постачати свою нафту в цю країну ЄС.
Схема обходу санкцій виглядала так: російська нафта формально постачалася російському підприємству в Болгарії, а вироблені нафтопродукти далі вільно продавалися на європейському ринку. Так от, тепер, як повідомляють світові медіа, болгарський уряд запровадив обмеження на експорт нафтопродуктів, що зробило роботу підприємства в Бургасі невигідною. Надійшла також інформація, що Болгарія має намір із січня цього року взагалі припинити імпорт російської нафти.
На практиці, заміна російської нафти на казахстанську або азербайджанську приведе до суттєвого подорожчання виробництва на підприємстві в Бургасі. Зробить його роботу збитковою. Тому досить оперативно з’явилася інформація, що Лукойл був би не проти продати свій нафтопереробний завод в Болгарії. Та й покупці одразу замаячіли не горизонті, ним виявився азербайджанський SOCAR. Що ж, добрий почин. Це реальний приклад того, як при бажанні можна зробити антиросійські санкції дієвими. Болгари показали цьому приклад.
