Оригінальна публікація https://zaxid.net/masshtabi_viyni_n1541075
Автор - Станіслав Безушко
Коли настане мир? Коли перестануть гинути люди? Це ті питання, які найбільше цікавлять українців зараз. Війна дуже чітко ділить усе на чорне і білі. І тактично правильно сприймати її в чорно-білій тональності. Але стратегічно – це занадто сильно спрощує війну.
У ситуації, коли твій сусід – Росія, питання «коли настане мир?» варто замінити на «коли припиняться бойові дії?». Бо мир настане тільки тоді, коли теперішня система російської влади припинить своє існування. Причому, на мою думку, зникнення Росії призведе до ще більших проблем. Бо виникнення кількох десятків нових держав ризикує перетворити північ Євразії на Африку 50–70-х років ХХ століття. І це будуть наші сусіди. Тому говорити про зникнення Росії я б не став.
Що таке мир?
Питання миру дуже відносне, і кожний сприйматиме його по-різному. Для когось це повернення до стану 23 лютого 2022 року і припинення бойових дій. Для інших – деокупація Донецької і Луганської областей та Криму. Ще для когось – щоб просто перестали стріляти.
Але є ще гібридна війна, терористичні атаки, диверсійна діяльність, кібератаки, тиск на фінансову систему. І всього цього не уникнути після припинення бойових дій. А мирні переговори, які є зараз і які будуть, передбачають припинення саме військового протистояння. Усе інше – менш видиме.
Ніхто відкрито не гарантує нескоєння кібератак чи якоїсь іншої форми гібридної війни. Також Росія може щомісяця проводити масштабні навчання у Чорному морі, щоб блокувати транспортні маршрути до українських портів. Усе це також війна, і досягнути миру тут буде складно.
Навіть якщо завтра вдасться підписати мирний договір і Росія погодиться на виведення війська та переговори щодо Криму, це засвідчить тільки одне – підготовку до чергових бойових дій. Росія при теперішній системі влади не погодиться на жоден зі сценаріїв миру. І будь-яку передишку використовуватиме тільки для врахування помилок і нарощування сили, навіть під дією санкцій і в такій поганій економічній ситуації. Зрештою, у такій кепській ситуації Кремлю буде простіше мобілізувати «м'ясо», бо для чоловіків армія стане стабільним джерелом заробітку. А пропаганда малюватиме чергову боротьбу зі злом і смерть заради Росії як велику самопожертву.
Коли перестануть гинути люди?
Люди не перестануть гинути навіть коли буде підписано мир. Смертей у великій кількості за короткий період стане, звісно, менше, але через цю війну люди будуть гинути ще мінімум 10-15 років. Ще 23 березня Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що щонайменше 82 525 км кв. території України потребують розмінування. Для цього буде потрібно 250 млрд доларів. І десятки років. А це означає, що протягом цього часу у нас постійно будуть підриватись на мінах дорослі та діти. Не буде можливості проводити нормально посівну та розтягнеться у часі відновлення країни. Тільки після повного розмінування території України перестануть гинути українці. Для прикладу, у Хорватії досі знаходять міни, що залишились з війни на початку 90-х. І там усе ще залишаються нерозміновані території.
Тому час від часу люди гинутимуть і далі. Їх історії будуть швидко губитись за рутиною та іншими повідомленнями. Загальні втрати мирних мешканців можуть бути навіть більшими, ніж зараз уже є від бойових дій, але це розтягнеться в часі, тому не сприйматиметься так болісно. Хоч це і буде продовженням війни.
Резерви Росії
Можна насміхатися з другої армії світу і провалу росіян в Україні. Але треба розуміти, що це було наслідком дуже великої недооцінки сил та можливостей України й українців. Утім Росія все ще має можливості й може завдати ще більшої шкоди. Вона може продовжувати ракетні обстріли, навіть якщо її військ уже не буде в Україні.
Також не варто відкидати можливості заходу кількох БТГр в інших регіонах України. Росія не шкодує людей, тому атаки на Вінницьку, Одеську та Волинську області цілком реальні. Можливі обстріли та знищення інфраструктури так званих тилових регіонів країни. Можна знищувати не тільки окремі інфраструктурні об’єкти, як то НПЗ, а й дороги та залізничні колії, щоб зруйнувати логістичні ланцюжки постачання.
Якщо росіяни зрозуміють, що захопити Україну не вийде (а вони досі цього не усвідомили), то вони можуть просто її руйнувати. І до цього також треба бути готовим. Те, що Закарпатську і Чернівецьку області ще не обстрілювали, не означає, що вони безпечні. Просто досі не було потреби по них бити.
Росія ще не використала всіх можливостей. Тому називати атаку 24 лютого повномасштабним вторгненням – це обманювати себе. Ворог ще не зробив багатьох кроків, які міг би зробити, й не атакував ще в кількох місцях, де міг.
Місяць без окупації
Тільки після місяця чергового етапу війни російські спецслужби почали вчиняти активні дії, щоб окупувати території, на які зайшли їхні війська. До цього вони думали про швидку переможну війну і не готувались до затяжних боїв та захоплення територій.
Побачивши, що на новоокупованих територіях немає підтримки від людей навіть під дулом автомата, росіяни почали проводити перші заходи, щоб створити окупаційні адміністрації в окремих населених пунктах Херсонської та Запорізької областей. Поки що всіх жахів окупації українцям ще не вдалось відчути. Так що все може бути ще гірше. Те, що ми вже побачили в Бучі, – це тільки приклад мінімальних за обсягами звірств, які можуть поширитися на всі окуповані території. Також ми не знаємо достеменно, що відбувається в тих регіонах, де Росія почала міняти владу та встановлювати контроль над територіями.
Тож допоки Росія не зміниться, ризик того, що масштаб війни буде ще більшим, нікуди не дінеться. Бо наступного разу при введенні військ вони не чекатимуть квітів, а зразу катуватимуть та вбиватимуть.
Посттравматичний синдром
Є моменти, які ми зараз не бачимо чи навіть свідомо відкидаємо, але без них ніяк. Поруч з нами житимуть жінки, одна з яких залишилась у зоні ведення бойових дій, щоб допомагати військовим та людям, які потрапили в полон, зазнали насильства. Друга, яка в перші дні залишила свій дім, навіть якщо він був у безпечному районі на заході країни, та як біженка подалася до Європи.
Так, у кожного свій вибір, обставини та можливості, не варто засуджувати рішення про виїзд. Але ми не уникнемо того, що поруч житимуть люди, у кого спогади про війну будуть зовсім різними, а, відповідно, різними будуть подальші рефлексії та дії. І питання не в рішенні кожної людини окремо, а в тому, що вони пережили.
Те саме стосується чоловіків. Хтось викрав своїх дітей у двох дружин і втік закордон, а інший пішов воювати та загинув чи став людиною з інвалідністю. У кожного буде своє бачення війни та відчуття. А суспільство в нас одне.
Також цього разу в нас мільйони людей будуть травмовані війною. І для них усе не закінчиться з настанням тиші та припиненням бойових дій. Це травми на роки, які нікуди не зникнуть та впливатимуть на наше життя і розвиток. Війна ще роками залишатиметься поруч, навіть якщо не буде вибухів та стрільби.
Завершення
Завершення війни – це дуже нечітке означення. У кожного воно своє, але точно не буде, як у кіно. Завершення активної фази бойових дій тільки заглибить нас у проблеми та наслідки, яких ми зараз не бачимо. Відсутність пострілів не гарантує, що ніхто не гине, а підписання будь-якого документа не зупинить планів Росії. Далі може бути тільки гірше, і до цього треба бути готовим. Краще стане, коли ми зможемо усвідомити та відрефлексувати всі події, наслідки та будемо готові до чергового етапу російської агресії.
