Оригінальна публікація https://zaxid.net/malyuvalniki_chervonih_liniy_n1539117
Автор - Василь Расевич
Минули три тижні героїчного спротиву України російському агресорові. Тепер, не без гордощів, можна впевнено сказати: Україна здивувала світ. Але не менше здивувала і себе саму – монолітною єдністю, твердістю, незламністю і притомністю політичного вибору. Тепер із впевненістю можна стверджувати, що ті 73% відсотки українських виборців, які проголосували за Володимира Зеленського, а потім за його політичну силу, виявилися мудрими і прозорливими. Зрозуміло, що на момент виборів у них були різні мотивації. Але загалом ці громадяни проголосували за зміни. Успішний результат Зеленського тоді також здивував усіх. Оскільки був досягнутий завдяки горизонтальним зв’язкам і всупереч правлячій на той час корумпованій еліті та її інтелектуальній обслузі. Цей приклад тепер візьмуть на озброєння багато інших народів для того, щоб змінити свої, м’яко кажучи, неякісні еліти.
Виявилося, що політики й державні чиновники бояться тільки одного – поразки на виборах. Тому тепер внутрішній тиск з боку громадян на своїх політиків та національні уряди тільки зростатиме. І саме до громадян впливових і не тільки країн світу апелює президент Зеленський та українська дипломатія. Голос Зеленського авторитетно звучить на всіх континентах планети і ще сильнішим робить його колективний подвиг українців. Тому міжнародна підтримка України буде тим сильнішою, а перемога ще ближчою, чим більш монолітним буде українське суспільство під час війни. Єдність позицій та спільна координація дій і зусиль – це те, що найбільше гарантує Україні перемогу.
Здавалося б, що цього можуть не розуміти тільки дурні. Або ж це люди з подвійною мораллю, які, керуючись власними мародерськими інтересами, прикриваються гаслами про єдність. Те, як вони атакували Зеленського, а в його особі Україну, протягом усієї каденції, засвідчило, що без них біля керма українська держава не є цінністю для них. Перші дні шоку після широкомасштабної агресії Росії і нерозуміння, як довго Україна протримається, просто змели з інформаційного простору «опозиційних» політиків. Хтось із них встиг втекти, хтось заховався, хтось заходився ховати свої нечесні скарби. У ці дні тільки президент України, його команда, ЗСУ і добровольці кинулися боронити державу.
Але як тільки ворога ціною велетенських зусиль вдалося зупинити і до всього організувати грандіозну міжнародну підтримку, одразу голову підняли політичні мародери, які захотіли відкусити собі слави у Зеленського. Хай як неприємно це виглядає, але ми мусимо, попри фальшиві верески про «не час», про «єдність», зайнятися політичною гігієною. Назвати речі своїми іменами. А ситуація така.
Передусім треба визнати, що попередня критика Зеленського з боку ОПЗЖ, «Європейської солідарності» та навіть «Батьківщини» була неправдою. Оббріхування Зеленського і приписування йому намірів, яких він ніколи не мав, дивовижно збіглися з пропагандистською риторикою Росії. Якщо спробувати відмотати події і заглянути в часи президентської виборчої кампанії, то ми чітко побачимо, що пропаганда зі штабу Порошенка малювала Зеленського не інакше як прямим агентом Путіна. Приписувала йому бажання перемоги на виборах, щоб відразу капітулювати перед Росією. Працювала на розкол в українському суспільстві, намагаючись на експлуатації західноукраїнського історичного наративу мобілізувати свій електорат у регіоні.
Нерозумна історична політика часів Порошенка прямо працювала на російську пропагандистську машину, розсварюючи Україну з найважливішими потенційними союзниками, наприклад, Польщею та Ізраїлем. Вона допомагала росіянам переконувати німців у тому, що в Україні плекається нацизм і фашизм. І все це заради кількох додаткових відсотків для Порошенка і його політичної сили на виборах. Пригадаймо також справжню істерію та шельмування 73% відсотків громадян України, які посміли проголосувати не за того президента. Думаю, не варто перераховувати ті брудні епітети та звинувачення, якими «порошенківці» та більшість української «записної» еліти засипали «неправильних» громадян України.
Зі всієї цієї історії треба зробити один важливий висновок. Українцям не варто більше дослухатися до тих політиків, експертів, культурних діячів та інтелектуалів, які сіяли розбрат, протиставляли за мовним, регіональним, історичним, релігійним та етнічним принципом. Які, у кращому разі, помилилися у своїх оцінках і прогнозах, а в гіршому – свідомо, з меркантильних міркувань, працювали на шкоду Україні. Бо уявімо собі, що українці Маріуполя, Харкова, Миколаєва, Одеси та інших міст Півночі, Сходу і Півдня України образилися на звинувачення їх українською патріотичною елітою в несправжності, проросійськості і не стали б своїми життями та кров’ю боронити свої міста? Україна впала б за лічені години.
А що говорити про те, якби «патріотичним» історикам та політикам таки вдалося розсварити Україну з Польщею? Зрозуміло, що і з польського боку були свої «візаві». Ясно, що Польща шукала б для себе захисту і змушена була б підтримувати Україну. Але такого безпрецедентного рівня по-справжньому братерської допомоги не було б. Тому треба завдячувати політиці Зеленського, що за роки його каденції, попри певні спокуси, вона усіляко тримала курс на консолідацію українського суспільства та гуртувала навколо України проукраїнську коаліцію держав. У цьому й полягала запорука українського успіху.
Саме з огляду на все сказане дуже дивними виглядають спроби реанімації під час війни нападок на чинного президента України з боку так званої патріотичної опозиції. Яка, як ні в чому, після всіх ганебних провалів і брехні, після того, як не підтвердилися жодні її твердження і прогнози, знову заходилася атакувати його. В голові не вкладається, як ці політичні банкроти і відверті шкідники можуть щось говорити про людину, яка стала уособленням українського героїчного спротиву? Як можуть говорити ті, що привели державу до краю прірви. Розікрали й ослабили її. Ті, чиї слабкості так успішно використовував Путін. Ті, хто масово підспівував ворожій пропаганді про падіння рейтингу Зеленського та швидкий реванш Порошенка.
І найголовніше, хто вони такі, щоб тепер малювати якісь «червоні лінії» Зеленському? Щоб вказувати, як йому діяти. Щоб звинувачувати у приховуванні лихих намірів. Невже Зеленський, Кулеба, Резніков або Залужний гірше поінформовані про стан справ за автора постановочних «відосиків»? Що можуть ці карикатурні персонажі запропонувати або перед чим застерегти владну команду, яка на ділі довела свій справжній патріотизм та проявила неймовірні ділові й командні якості? Невже команді блискучих фахівців з Офісу президента можуть щось корисного порадити самопроголошені інтелектуали з різного роду ялових «аналітичних груп», які зовсім недавно з тріском провалилися зі своїми патронами на виборах?
Насправді про всіх цих персонажів можна було б уже й не згадувати. Забанити в соціальних мережах, не заглядати на їхні сторінки. І нехай би варилися у власному соці аж до повної маргіналізації. Але все ж проблема існує. Проблема в тому, що, сіючи недовіру до президента Зеленського і постійно атакуючи його дії, спрямовані на припинення гарячої фази війни, вони дезорієнтують суспільство і вносять у нього розлад.
Вони відволікають значний ресурс на пояснення різноманітних фейків і вкидів. Наприклад, щодо відмови України від вступу в НАТО і перехід до нейтрального статусу. Вони обмежують можливості маневру для української делегації на переговорах з російським агресором. Тож робота в унісон з російською пропагандою знову повторюється. «Патріотична» опозиція говорить цитатами з російської пропаганди, а з доказів у неї ті ж припущення, що й раніше, тобто про зрадника Зеленського. Від такої злочинної взаємодії середовища прихильників Порошенка і російського ворога буде тільки біда. Оскільки переговори затягуватимуться також і через колотнечу в українському стані, а безневинні люди і далі будуть гинути. Ворог продовжуватиме руйнувати українські міста.
І все це навколо абсолютно неважливого, другорядного в цей момент питання, оскільки Північноатлантичний Альянс у страшному сні не бачить Україну у своєму складі. Та й про не вступ мова не йде. Просто конкретній політичній силі дуже хочеться нагадати про себе і зберегти за собою частину електорату. Така діяльність у воєнний час має кваліфікуватися винятково як політичне мародерство.
І можна собі уявити, як почне Порошенко тягнути на себе ковдру перемоги, коли зачує її наближення. Поки що він обмежується роз’їздами по блокпостах, роздаванням бронежилетів та зброї. Зніманням постановочних сюжетів та проплачених інтерв’ю. Хоча доцільніше було б олігархові Порошенку не розмінюватися на дрібні подачки блокпостам, наражаючи їх на небезпеку, а перерахувати ЗСУ якусь поважну суму. Впевнений, що це був би важливий крок справжнього політика і патріота. Бо саме командування ЗСУ знає, де найдоцільніше використати ці кошти.
P.S. Ця стаття не мала б з’явитися у ці дні. Насправді її спровокували намагання Петра Порошенка говорити від імені України перед зовнішньою аудиторією. А також малювати якісь чергові «червоні лінії» для Зеленського. Кожного разу поява цього політика на шпальтах західних видань та телеканалах шкодить Україні, яка бореться зі всіх сил. І останньою краплею став вчорашній репортаж на провідному німецькому новинному каналі під назвою «Жінки борються». Знаєте, хто уособлював цю українську жінку? Вибачте, але нею стала карикатурна Тетяна Чорновол. Залишилося до пари зняти ролик про «героїчну» боротьбу Кіри Рудик і тоді коло замкнеться.
