Після закінчення Другої світової війни значна частина високопосадовців нацистського режиму втекла до Південної Америки, і часто це ставалося завдяки посередництву католицького духовенства. Католицький клір в ті часи вороже ставився до комунізму та лібералізму, вважаючи їх найбільшою загрозою для християнського світу. Тому певна його частина допомагала нацистам - як ворогам своїх ворогів.
90% нацистів, яким вдалося втекли, зробили це за допомогою Святого Престолу. Ватикан в ті часи був своєрідною «паспортною службою» і до 1951 року видав більше 120 тисяч документів колишнім німецьким військовим.
Серед усіх латиноамериканських країн Аргентина була найбільш сприятливим місцем для втечі. Праворадикальний уряд на чолі з Хуаном Пероном не приховував свого позитивного ставлення до ідей нацизму.
Майже всю війну країна зберігала нейтралітет. Але він був досить своєрідним. На території Аргентини працювали філії німецьких збройних концернів. Її мануфактури постачали Італії та Німеччині хімікати, ліки, пшеницю та продукти харчування. Не відмовляла влада і в швартуванні німецьких кораблів та субмарин біля свого узбережжя. Ще до початку Другої світової війни в тринадцятимільйонній країні 4% населення складали етнічні німці. Серед яких були досить популярними нацистські ідеї, і так поволі визрівав ґрунт для теплого ставлення до німецьких військових.
Найвідомішим нацистом, який зник в Аргентині, був Адольф Айхман - оберштурмбаннфюрер СС. Айхман отримав у Ґенуї фальшивий паспорт, виданий Червоним Хрестом, з підтвердженням Католицької церкви на ім'я Рікардо Клемента, в цьому йому допомогли єпископ Алоїс Худал і францисканець Едуард Дьомтер. Після чого той легалізувався в Аргентині, де й провів 10 років, працюючи бухгалтером у місцевій філії Mercedes-Benz. За цей час Айхман зумів перевезти з ФРН навіть свою сім’ю. Для чого їздив до Німеччини як громадянин Аргентини і повторно одружився зі своєю дружиною як іноземець. Розмірене життя в сонячному Буенос-Айресі перервав «Моссад», який вистежив топового злочинця і викрав його прямо з аргентинської столиці. Завдяки цій блискучій спецоперації Айхман був доставлений до Ізраїлю, де й був засуджений і страчений за численні злочини проти людяності.
Півстоліття благополучно жив в Аргентині також Еріх Прібке – гаупштурмфюрер СС, відповідальний за один із найжорстокіших німецьких воєнних злочинів на італійських теренах. 24 березня 1944 року СС вбила в Адреатинських печерах, що на південь від Рима, 335 чоловіків. Лише у 1998 році його засудили до довічного ув'язнення в Італії за вчинені злочини. Останні 14 років свого життя Прібке перебував у Римі під домашнім арештом.
Скористався можливістю втечі і сумнозвісний лікар Йозеф Менгеле з кличкою «Ангел смерті», який працював у концтаборі «Аушвіц». У південному Тіролі небайдужі допомогли йому отримати паспорт на ім’я Ґрегора Гельмута. Наляканий викраденням Айхмана, Менгеле втік до Парагваю, а звідти до Бразилії, де й помер у 1979 році. Майже 35 років Менгеле вдавалося тікати від вистежувачів. Кілька разів «Моссад» був дуже близьким до його виявлення. А після викрадення Айхмана, Менгеле вважався найбільш розшукуваним нацистським злочинцем.
Також скористався шансом втекти й винахідник мобільних «камер смерті» Вальтер Рауфф, безпосередньо причетний до майже 100 тисяч смертей. Він із сім’єю втік до еквадорської столиці Кіто, а потім осів в Чилі, де став заможним бізнесменом і помер від серцевого нападу у 1984 році.
Прикметно, що Католицька церква в ті часи особливо не критикувала Гітлера, а окремі її представники ще й допомагали нацистським злочинцям тікати з Європи. Вони через Альпи переправлялися до Італії, де перечікували десь в малопомітному монастирі, а далі вже морем вирушали до Америки.
Але допомога полягала не лише в наданні пристанища. Для втечі з Європи потрібний був документ переміщеної особи, який нацистам міг видати Міжнародний комітет Червоного Хреста. Зі своїм паспортом звернутися туди вони зі зрозумілих причин не могли, а от рекомендаційний лист від Католицької церкви творив чудеса. Завдяки авторитету Ватикану отримати паспорт було достатньо просто.
Документи, видані Ватиканською організацією допомоги біженцям, перевіряли не часто - надто високим був авторитет Церкви. Після цього втікач міг спокійно подаватися на аргентинську візу.
Одні католицькі священники допомагали німецьким офіцерам з «любові до ближнього». Однак були й такі, як єпископ Алоїз Худал, який підтримував політику Третього Райху та фактично не приховував свого антисемітизму.
Навесні 2020 року Ватикан розсекретив понад два мільйони власних документів часів Другої світової війни. У них дослідники намагаються знайти відповідь на одне із найбільш суперечливих питань — чи знав сам папа Пій ХІІ про існування схем, якими користувалися нацисти для втечі.
Позиція Католицької церкви за той період сформульована приблизно так: «Добрі вчинки, зроблені Пієм ХІІ та духовенством, були настільки великими, що затьмарять кілька тіней".
Якщо кілька тіней – це десятки тисяч військових злочинців, які благополучно дожили до старості в комфорті, то тут особливо коментувати нічого.
А латиноамериканські країни приймали німецьких військових, особливо не соромлячись. Цьому сприяли численні німецькі діаспори і антикомуністичні позиції латиноамериканських диктаторів. Саме це і сприяло поширення теорії, що Гітлер та його оточення також емігрували десь в пампи Патагонії. Достеменних підтверджень цьому немає, що й досі непокоїть уми багатьох дослідників історії Другої світової війни.
