Безпекова світова архітектура, яка на наших очах доживає свої останні ганебні роки, трималася на тому, що «світовий жандарм» – США, одночасно був і тим, хто своїм коштом утримує цю «жандармерію». Але Америка платити за безпеку інших більше не хоче, та й, зважаючи на актуальні виклики (масштабу коаліції Китаю, Ірану та Росії) – навряд чи й може. В цьому плані новообраний президент США Дональд Трамп не стільки ламає систему, скільки прискорює незворотній процес.
Європі, Японії, Філіппінам, Кореї, Тайваню та іншим тепер доведеться платити за свою безпеку: або напряму американцям, або більше вкладаючи у власні збройні сили. Завдяки Трампу вони зрозуміють це раніше, відповідно – зможуть краще приготуватися до «привітів» з Пекіна чи Москви.
Це запускає процес переформатування НАТО, куди так прагне потрапити Україна. Для України членство в НАТО у свої кращі часи дійсно могло бути виходом. Адже безпека – це необхідна умова для приходу серйозних західних інвестицій. А нормальні західні інвестиції – це вже умова для справжньої конкуренції, чесного судочинства і всього того, про що в нас та люблять робити кольорові презентації.
Але Україну в НАТО не беруть. Бо, по-перше, Америка сьогодні не готова до прямої конфронтації з Росією. А по-друге, і Україна не може гарантувати, що наступники Богуслаєва та Наумова не «зливатимуть» усю доступну їм секретну інформацію росіянам. Ну і корупція з демократією – бонусом, як хороший аргумент для відмови у вступі.
Україні, попри те, що вона стала однією з перших жертв агресії, теж доведеться платити. Якщо буде чим, звісно. Бо, дякуючи мудрому керівництву і не менш мудрому народу, в нас напередодні вторгнення не було ані грошей, ані власної зброї, ані членства в НАТО.
І коли зараз наші аналітики «виводять на чисту воду» «безсовісних американців», які набагато сміливіше захищають Ізраїль, Корею і Тайвань, про це також треба пам’ятати. За Корею, якщо вірити обіцянкам, США вступляться аж до застосування ядерної зброї. Ракети, що летіли на Ізраїль, збивали ще над територією сусідніх країн. Чому не за нас? Через страх перед Москвою? Так, але не лише. Бо який у нас ВВП і що ми пропонуємо світові? Людей? Так для цього держава не потрібна, народ масово емігрує в індивідуальному порядку. Чорноземи? Але ж з експортом зерна в Африку і росіяни справляться.
Зараз, на фоні того, що Трамп погрожує залишити Європу наодинці з Путіним, Україна стає важливою для ЄС, а країни ЄС – критично важливими для України. Якби ж не Орбан з Фіцо. І якби між Західною Європою і Росією не було природного буферу, який створює ілюзію безпеки. І якби не довгі й нудні процедури, то все могло б навіть увінчатися певним успіхом.
Хто ж тоді міг би стати надійним партнером України, для кого питання виживання нашої держави є дійсно пріоритетом і гарантією власної безпеки? Це балтійські країни – північно-східний фланг НАТО. Але тут, о «диво», у нас перманентно не складається з Польщею, ніби наврочили.
Був час, коли Лондон розглядався нашими стратегами на роль «старшого брата», але і цей варіант, як і всі інші, є просто міркуваннями з розряду «добре би було, якби…» Бо ж альтернативи США в демократичному західному світі на сьогодні нема.
Тим часом в реальному світі, а не в просторі ілюзій, Трамп спробує оперативно відкласти всі світові проблеми, в тому числі й Україну, «в довгий ящик» для наступних поколінь, представляючи це як ефективні й швидкі рішення. А там або Путін помре, або в Китаї економічна криза станеться. Або США нарешті дозріють до розуміння, що Україна в НАТО створить менше проблем, ніж принесе користі.
Головне до того часу дожити. Бо з наявними тенденціями, за відсутності гарантій безпеки, старіння й депопуляція можуть «добити» країну навіть при замороженому чи вирішеному конфлікті. Відповідно, треба або бути ефективними і таким чином сформувати цінності, під які колись з’являться гарантії безпеки. Або стати такими ж невибагливими, як таліби, хусити, китайці чи росіяни. Що при географічній близькості до ЄС та можливостях еміграції туди є дуже малоймовірним.
Так чи інакше, якщо мова йде про 20 років якогось нейтралітету, то ідея "форпосту Європи" звучить гарно, але нереалістично. «Європейського Ізраїлю» не буде, бо Ізраїль не воює проти такого ворога. Ті західні аналітики, які зараз просувають нібито новий термін «Спарта Європи», нагадують анекдот про «колгосп, але не в нашому селі». Всі б хотіли, щоб існувала сила, що стримує Росію. Але ніхто не хоче бути тією силою. А ще варто врахувати такий прикрий факт, що Спарта не існувала за рахунок того, що воювали безправні ілоти, тоді як аристократи жили або в Афінах, або як в Афінах. Тому «Спартою» нам теж не стати.
І тут ми повертаємося до нашого вічного. Ми ніколи не зможемо становити цінність, під яку прийдуть гарантії безпеки, ми нічого не зможемо запропонувати назовні, якщо продовжимо красти внутрішні ресурси. Все просто. Реформи «для галочки» не допоможуть, коли в країні не буде людей.
П.С.: і не треба про корисні копалини. В Африці їх більше.
Підготовано спеціально для LVIV.MEDIA
Оригінальна публкіація тут
